Підводні човни типу XIV

Підводні човни типу XIV
U-Boot-Klasse XIV

U-459 типу XIV тоне під ударами британського бомбардувальника «Веллінгтон». 24 липня 1943
Служба
Тип/клас	підводні плавучі бази підводних човнів
Попередній клас	типу X
Наступний клас	типу XVII
Держава прапора	Третій Рейх
Належність	Крігсмаріне
Корабельня	Friedrich Krupp Germaniawerft, Deutsche Werke
Первинна вартість	4 439 000 ℛℳ
Замовлено	24
Закладено	10
Спущено на воду	10
Бойовий досвід	Друга світова війна
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	1668 т (стандартна) 1932 т (повна)
Довжина	67,1 м
Ширина	9,4 м
Висота	11,7 м
Осадка	6,5 м
Технічні дані
Рухова установка	дизель-електрична; 2 дизельних двигуни з нагнітачем Germaniawerft F46 потужність дизелів 2800-3200 к.с., 2 електродвигуни Siemens-Schuckert 2 GU 345/38-8 — 740 к.с.
Гвинти	2
Потужність	2 × 2 150 к.с. (дизелі) 2 × 625 к.с. (електродвигун)
Швидкість	14,9 вузлів (27,6 км/год) (надводна) 6,2 вузлів (11,5 км/год) (підводна)
Дальність плавання	12350 миль (22 870 км) на швидкості 10 вузлів (19 км/год) (в надводному положенні) 55 миль (102 км) на швидкості 4 вузли (у підводному положенні)
Екіпаж	53 особи
Озброєння
Зенітне озброєння	2 × 37-мм зенітні гармати SKC/30 1 × 20-мм зенітна гармата FlaK 30

Підводні човни типу XIV (нім. U-Boot-Klasse XIV) — клас військових кораблів з 10 великих підводних плавучих баз підводних човнів, що випускалися у часи Другої світової війни німецькими суднобудівельними компаніями Friedrich Krupp Germaniawerft, Deutsche Werke. Човни розроблялися шляхом модернізації океанських ПЧ типу IX-D і призначалися для постачання продовольством, паливом і боєкомплектом інших німецьких підводних човнів, що діяли на комунікаціях противника. Човни цього типу носили неофіційну назву «дійна корова» (нім. Milchkuh).

Історія

Інженери побудували дизайн човнів цього типу на основі існуючого набагато більшого типу IXD, але скоротили його корпус і зробили йому набагато ширшу верхню палубу. Корпус також був глибшим і побудований з більш товстого металу, що дало йому ліпші можливості для занурювання, ніж човнам типів VII та IX. Щоб збільшити місткість ємностей для зберігання необхідних матеріалів і майна, з човна зняли торпедні апарати і торпедно-мінне озброєння, залишився тільки зенітні автоматичні гармати для самооборони: дві 37-мм гармати, одна у передній і одна в кормовій частинах мосту, і одна 20-мм гармата на кормовій платформі. Тип XIV поділяв багато спільних компонентів з типом VIIC, і міст був ідентичним типу IX.

Завдяки своїм великим розмірам, тип XIV міг поповнювати інші човни паливом (613 т), моторним маслом 13 т, чотирма торпедами та свіжими продуктами, які зберігалися в холодильних камерах. Крім цього, човни були обладнані пекарнями, щоб забезпечити екіпажі свіжим хлібом. Тип XIV також мав на борту лікаря та медичне устаткування для поранених і хворих моряків, і навіть мав камеру-карцер для перевезення двох моряків, на яких чекали дисциплінарні стягнення вдома. Вантаж перевозили на 6-метровому надувному човні та портативними кранами.

Дозаправлення та перевезення майна у відкритому морі становило дві великі проблеми. По-перше, для організації зустрічі у визначеному пункті рандеву було потрібно проводити радіообмін для врегулювання усіх питань. Ці повідомлення часто перехоплювалися союзниками за допомогою HFDF або шляхом зламування і подальшого розшифрування цих радіограм. До середини 1943 року практично всі заплановані зустрічі були заздалегідь відомі союзникам. По-друге, поповнення між човнами у морі займало багато часу і проводилося на поверхні. У цей момент човни були особливо вразливі, оскільки вони не могли пірнути, щоб уникнути нападів противника. Союзники, особливо американці, використали це з максимальною вигодою, що призвело до повного знищення човнів типу XIV для постачання.

Врешті-решт усі десять човнів були затоплені авіацією та кораблями союзників у відносно короткі терміни. Через значну потребу у постачанні U-Boot, що діяли в Атлантиці, в експлуатацію був уведений тип IX, які забезпечували їх усім необхідним для довготривалих бойових походів.