Ракетний комплекс

Ракетний комплекс (скор. — РК) — сукупність функціонально і технологічно взаємопов'язаних ракет конкретного типу, технічних засобів і споруд, призначених для підтримки їх в готовності до застосування, пуску ракет, управління їх польотом і виконання інших завдань (наприклад, захисту ракети від впливу вражаючих факторів зброї противника). РК включає балістичні або крилаті ракети з ядерним або звичайним зарядом і спеціальне обладнання (наземне, корабельне, авіаційне).

Конкретний склад, структура і технічний вигляд РК і його окремих елементів різноманітні й залежать від його призначення, організаційної приналежності, способу базування, типу ракети, умов бойового застосування тощо. Так, якщо переносний ПТРК масою 16-20 кг складається, як правило, з найпростішої пускової установки (ПУ) і легкої ракети, то наземний РК стратегічного призначення, крім ракети масою від декількох десятків до сотень тонн і ПУ, зазвичай має вигляд складного і громіздкого спорудження (агрегата), що може включати командний пункт (КП), системи та засоби зв'язку, транспортно-перевантажувальне обладнання, засоби заправки (для ракет з РРД), забезпечення бойового чергування, технічного забезпечення, електропостачання та ін. Особливість авіаційних і корабельних РК - наявність в них пристроїв і систем, єдиних і для інших видів озброєння розміщених на відповідному носії, а також використання для своєї роботи загальнолітакових (загальнокорабельних) технічних засобів.

Бойові можливості РК визначаються параметрами цілі, характеристиками і способом бойового застосування озброєння противника використовується для впливу на РК, а також його власними властивостями і тактико-технічними характеристиками (ТТХ). Основними властивостями РК є:

• живучість,
• боєготовність,
• ефективність дії по цілі,
• здатність долати протидію супротивника,
• надійність,
• керованість,
• досяжність.

Ці властивості забезпечуються відповідними ТТХ РК:

• дальність польоту ракети,
• точність стрільби,
• потужністю і кількістю бойових зарядів в складі бойового оснащення ракети,
• ступенем захисту ракети від уразливих факторів зброї противника,
• часом підготовки ракети до пуску,
• габаритно-масовими характеристиками ракети і пускової установки,
• ресурсом роботи окремих агрегатів і систем тощо.

Перші ракетні комплекси, що відповідають сучасним уявленням про них, з'явилися в середині 1940-х років в Німеччині (в кінці Другої світової війни), потім в СРСР і США.

За цільовим призначенням ракетні комплекси поділяються на:

• бойові
  • ударні
    • тактичні
    • оперативно-тактичні
    • стратегічні
  • спеціального призначення
    • зенітні
    • протиракетні
    • протитанкові
    • протикорабельні
    • протичовнові тощо
• дослідницькі
  • космічні
  • геофізичні
  • метеорологічні тощо
• навчальні.

За способом базування розрізняють:

• стаціонарні ракетні комплекси
• рухомі
  • переносні (наприклад ПЗРК),
  • возимі,
  • буксировані,
  • самохідні.

За місцем розташування та середовищем функціонування виділяють:

• наземні РК:
  • стаціонарні
    • відкриті,
    • підземні,
  • рухомі
    • ґрунтові,
    • залізничні,
• корабельні РК:
  • надводні,
  • підводні,
• авіаційні РК:
  • на літаках,
  • на гелікоптерах;

Розміщення РК в космосі, на дні морів і океанів або в його надрах заборонено міжнародними угодами.

• Ракетна зброя

• Военный энциклопедический словарь ракетных войск стратегического назначения / Министерство обороны РФ.; Гл.ред.: И. Д. Сергеев, В. Н. Яковлев, Н. Е. Соловцов. — Москва : Большая Российская энциклопедия, 1999. — 632 с. — 8500 прим. — ISBN 5-85270-315-X.
• Маликов В. Г., Комисарик С. Ф., Коротков А. М. Наземное оборудование ракет. — М. : Воениздат, 1971. — 304 с. — 10000 прим. — ISBN УДК 623.428.2.