Савченко Іван Григорович
Іва́н Григо́рович Са́вченко (18 лютого (2 березня) 1862, Роменський повіт Полтавської губернії, тепер Сумська область — 3 листопада 1932, Краснодар, Північно-Кавказький край, РСФРР) — український патолог, мікробіолог та імунолог родом із Лубенського полку Гетьманщини. Засновник та директор Кубанського хіміко-бактеріологічного інституту. БіографіяЗакінчив медичний факультет Київського університету і до 1895 року працював у ньому. Учень Г. М. Мінха, сподвижник І. І. Мечникова[2]. Був у закордонному науковому відрядження до Інституту ім. Пастера (1896 рік), де працював над проблемою фізичної природи та механізму фагоцитозу. З 1896 по 1919 рік працював у Казанському університету, екстраординарний професор кафедри загальної патології (з 1897 року). Першим почав викладати студентам бактеріологію (1903 рік), створив Бактеріологічний інститут (Казань). У 1905 році оприлюднив повідомлення про своє відкриття скарлатинозного токсину. 1919 року отримав українське громадянство та повернувся до УНР, яку невдовзі окупувала большевицька Московщина. 1920 року евакуювався на Кубань, там — професор Кубанського університету в Краснодарі з 1920 року (з 1922 року — медичного інституту), викладав загальну патологію і медичну мікробіологію. Був засновником та директором Кубанського хіміко-бактеріологічного інституту. Наукова діяльність1893 року разом із Данилом Заболотним зробив на собі небезпечний дослід: випив живу холерну культуру, після попередньої пробної імунізації, щоб довести ефективність імунізації через рот (цим досвідом покладено було початок методам ентеровакцинації). У галузі теоретичної імунології велике значення для науки мав цикл праць Савченко та його співробітників із фагоцитозу. Савченко працював також над організацією протиепідемічної служби на Кубані (боротьба з малярією, черевним тифом, скарлатиною). Основні праціОпублікував понад 100 наукових праць, які були присвячені інфекційній патології, імунітету, фагоцитозі, онкології, патологічній гістології, дослідженню прокази, холери, сибірки, епідемічного поворотного тифу, ревматизму, пневмонії та ін. Зокрема:
Примітки
Література
|