Сага про Форсайтів
«Са́га про Форса́йтів» (англ. The Forsyte Saga) — трилогія англійського письменника Джона Голсуорсі. Є найвизначнішим твором у його бібліографії, за цей творчий доробок письменник 1932 року відзначений Нобелівською премією з літератури. Написана як сімейна хроніка, «Сага» розповідає історію родини Форсайтів, яка уособила долі середнього класу і вікторіанської епохи. ІсторіяНаприкінці 1890-х — початку 1900-х років Джон Голсуорсі приділяв увагу гостросоціальним темам в історії тогочасної Англії. Родина письменника належала до великої буржуазії. Сам він мав соціалістичні погляди, хоча і не був затятим соціалістом. Ці погляди вилились у написання соціально-побутового роману «Власник» (1906), якому передувало створення кількох п'єс і оповідань схожої тематики. Ще однією спонукою до написання твору стали зміни в особистому житті Джона Голсуорсі: 1905 року він узяв шлюб із колишньою дружиною свого кузена Адою Пірсон, з якою потай зустрічався перед тим десять років. Вона стала прототипом головної героїні твору, а історія їхніх взаємин лягла в основу головної сюжетної лінії «Власника». В романі Джон Голсуорсі показав протиріччя між власницькими нахилами буржуа і потягом до особистої і творчої свободи у представників родини Форсайтів. Приховані суперечності між різними гілками одного родинного дерева зрештою виливаються у відкритий конфлікт, який завершується трагічною роз'язкою. Власне родина Форсайтів з'являється на сторінках цього роману не вперше, у 1901 році письменник під псевдонімом Джон Сінджон створив новелу «Порятунок Форсайта» (Salvation of a Forsyte), яка залишилась самостійним твором і до пізніше створеної трилогії не увійшла. Хоча сюжет «Власника» мав докінчену форму і письменник не планував його продовження, однак роман виявився настільки успішним, що згодом Голсуорсі написав продовження родинної історії у кількох творах різного обсягу. Романи «В зашморгу» (1920) і «Здаємо в оренду» (1921), а також короткі повісті «Останнє літо Форсайта» (1918) і «Пробудження» (1920), які сам автор визначив як інтерлюдії, склали трилогію «Сага про Форсайтів». Повість «Останнє літо Форсайта» вперше була надрукована у збірці «П'ять оповідань»[1], де інші твори не були пов'язані з нею спільною темою. Як зазначив Джон Голсуорсі у передмові до трилогії, ця назва спочатку призначалась для роману «Власник» і лише пізніше, коли у нього з'явилось продовження, поширилась на всю трилогію[2]. Слід зазначити, що на цьому хроніка родини Форсайтів не завершилась. У 1924—1928 роках письменник продовжив її у трилогії «Сучасна комедія», до якої увійшли романи «Біла мавпа», «Срібна ложка», «Лебедина пісня», у 1929—1930 роках створив цикл оповідань «На Форсайтівській біржі», а в 1931—1933 роках написав трилогію «Останній розділ», в якій наймолодші представники родини Форсайтів згадуються лише епізодично[3]. Отож інколи під назвою «Сага про Форсайтів» неточно зазначають усю серію цих творів. «Сага про Форсайтів» стала найвизначнішим твором у доробку Джона Голсуорсі. Вже у рік виходу перший роман трилогії привернув увагу читачів і критиків як в Англії, так і за кордоном. Пізніше «Сага про Форсайтів» неодноразово перевидавалась і була перекладена різними мовами. Українською мовою вона вперше видана 1976 року видавництвом «Дніпро» у перекладі Олександра Тереха. Цикл творів про Форсайтів
СюжетВласникРодина Форсайтів — це десятеро дітей Пишного Доссета Форсайта, типові буржуа вікторіанської епохи. Їхній батько заробив чималий статок, будуючи будинки у Лондоні, і залишив нащадкам кругленькі суми, які вони вигідно вкладають без жодного ризику не менш ніж під п'ять відсотків прибутку. Брати і сестри з численним потомством зібралися в особняку найстаршого брата, Джоліона, щоб відсвяткувати заручини його онуки Джун із архітектором Філіпом Босіні. Юнак не має статків і шокує добропорядних буржуа байдужим ставленням до матеріальних цінностей. Майбутній шлюб із Джун можливий для архітектора лише за умови, якщо він матиме пристойний постійний заробіток. Представник другого покоління Форсайтів, юрист Сомс, збирається стати власником заміської оселі і для зведення будинку винаймає Босіні. Той створює чудовий проєкт, а заодно знайомиться ближче із дружиною Сомса, Айріні, з якою у чоловіка досить натягнуті стосунки. Айріні вступила в шлюб без кохання і, усвідомивши свою помилку, починає уникати чоловіка, а згодом заводить роман із Босіні. Цей перелюб руйнує дружбу між Айріні і Джун, а також налаштовує проти Сомса старого Джоліона, чий син — молодий Джоліон — свого часу також кинув сім'ю заради іншої жінки, порвав зв'язок з батьком і живе у бідності. Старий Джоліон, що за своїми власницькими нахилами відстоював вікторіанську мораль, починає усвідомлювати, що згаяв роки, живучи у розлуці із сином. Він відновлює стосунки із ним і двома молодшими онуками, певним чином зраджуючи ідеали свого класу. Натомість сім'я Сомса Форсайта починає розпадатися. Силоміць ствердивши над дружиною своє подружнє право, Сомс невільно спонукає її до втечі. Однак Філіп Босіні, дізнавшись про насильство над коханою, в гарячому запалі потрапляє під колеса омнібуса і гине. Останнє літо ФорсайтаСтарий Джоліон щасливо живе з сином та онуками у заміському домі, який Сомс Форсайт збудував для себе і Айріні, але в якому йому не довелось прожити і дня. Жінка пішла від нього і заробляє на життя самостійною працею. Попри фізичну розлуку подружжя залишається в офіційному шлюбі. Випадкова зустріч Айріні зі старим Джоліоном породжує палку дружбу. Щоби частіше бачити її красу і заради фінансової допомоги нещасній, стариган пропонує жінці давати уроки музики його онуці. Очікуючи на останній візит Айріні, старий Джоліон помирає. За його заповітом Айріні отримує пожиттєві відсотки від 15 000 фунтів стерлінгів, що робить її фінансово незалежною. У зашморгуПісля смерті старого Джоліона пройшло 12 років. Молодий Джоліон став відомим художником, його молодші діти — Джоллі і Голлі — вже на порозі самостійного життя. Айріні все ще мешкає самотою у Лондоні, але вже у пристойних умовах, які їй забезпечив заповіт родича. Сомс також залишився одинаком, але на відміну від дружини гнітиться цим, оскільки немає нащадка, який би успадкував його багатство. Його пропозиція Айріні простити один одному і знову зажити разом лише підштовхує жінку до втечі в Париж. Племінник Сомса, Вел Дарті, закохується у Голлі Форсайт і ці почуття взаємні. Натомість брат дівчини, Джоллі, відчуває до Вела неприязнь. Дізнавшись про закоханість сестри, він вирішує розбити пару в хитрий спосіб: записується добровольцем на війну із бурами і пропонує те саме Велові. Той вимушено погоджується. Але Голлі разом із Джун також вирушають на війну сестрами-жалібницями. У Південній Африці Вел і Голлі одружуються, а Джоллі помирає від черевного тифу. Сомс хоче одружитися з красунею Аннет, але для цього мусить отримати розлучення із Айріні. Перелюб із Босіні, як привід для розлучення, за давністю років уже не годиться, тому, щоб отримати докази чергової подружньої «зради» він встановлює нагляд за Айріні. Молодий Джоліон, дізнавшись, що кузен переслідує формальну дружину, приїджає до Айріні в Париж і там спалахує до неї коханням. Сомс починає шлюборозлучний процес. Обурені гидкими звинуваченнями, Айріні з Джоліоном вирішують не опиратися і починають жити разом. В них народжується син Джоліон (Джон). Сомс одружується з Аннет і стає батьком дочки на ім'я Флер. ПробудженняУ цій інтерлюдії описано дитинство Джона, де він показаний дуже розумним, жвавим і винахідливим хлопчиком. Зі старіючим батьком його пов'язують по-справжньому дружні стосунки, а до красуні-матері він відчуває глибоку любов. Здаємо в орендуЗ часу дій попереднього роману пройшло 19 років. Сомс Форсайт відійшов від юридичних справ, він серйозно захоплюється мистецтвом. На виставці із Флер від випадково бачить Айріні з Джоном. Юнак і дівчина закохуються з першого погляду, але батьки не тільки перешкоджають знайомству, а й уникають навіть пояснень давньої ворожнечі. Голлі з Велом повертаються з Південної Африки, купують конеферму в Англії. Юний Джон вирушає туди, щоби вивчити сільське господарство (він хоче стати фермером). Флер також опиняється на фермі як гостя. Джон освідчується Флер. Дізнавшись про цей сумісний відпочинок, Айріні забирає сина у подорож Іспанією, намагаючись відволікти його від небажаного захоплення. Флер тим часом дізнається, що саме пов'язує її батька з Айріні. Усвідомлюючи, що ця таємниця може віднадити від неї хлопця, вона умовляє Джона якнайшвидше одружитися. Тим часом батько Джона розповідає йому про причину давньої ворожнечі. Не подолавши хвилювання, Джоліон помирає від серцевого нападу. Джон мусить зробити вибір між матір'ю і Флер. Він обирає матір і виїздить з нею до Північної Америки. Флер з розпуки одружується з закоханим у неї Майклом Монтом, якого вона, проте, не любить, цим самим повторюючи помилку Айріні. ПерсонажіПерше покоління
Друге покоління
Третє покоління
Інші персонажі
Аналіз твору«Сага про Форсайтів» написана у стилі реалізму, тому персонажі і події у ній виглядають дуже природно. Чималу роль в цьому відіграла і художня майстерність автора, якому вдалося чудово передати дух вікторіанської епохи з притаманним їй розквітом великого капіталу, фальшивої моральності і суспільного фарисейства у прояві імперіалізму. Як зазначав сам Голсуорсі у передмові до трилогії, багато людей надсилали йому листи, стверджуючи, що Форсайти списані з їхніх родин[2]. Насправді автор запозичив деяких персонажів з власної родини (наприклад, старого Джоліона Форсайта списав з власного батька), чим викликав обурення близьких. Це обурення легко пояснити опозиційними настроями Голсуорсі, який явно не підтримує показаний ним дух власництва і поміркованої практичності, що живить серця усіх представників старшого покоління Форсайтів. Іншим джерелом життєвої сили для Голсуорсі став сам сюжет. Фабула роману «Власник» майже без змін відтворює біографію письменника, який протягом десяти років претендував на серце Ади Пірсон, що вже була одружена з майором Артуром Голсуорсі. Після розлучення кузени Джон і Артур залишились затятими ворогами. Цей настрій легко відчути у ставленні письменника до Сомса Форсайта, який попри свою емоційну сухість не є безчесним чоловіком, але якому ні Айріні, ні сам автор не прощають його «рабовласницьких» нахилів. Ще однією характерною рисою авторського стилю є тонкий гумор, яким просякнуті усі три частини трилогії. Голсуорсі тонко підмічає характерні риси окремих персонажів, а також незмінні у часі вади людей загалом і вміє змалювати їх одним дотепним зауваженням. Джерела
Посилання |