|
Сахащик Валерій Степанович
Валерій Степанович Сахащик (біл. Валерый Сцяпанавіч Сахашчык; нар. 13 серпня 1964, Гошево, Дорогичинський район, Білоруська РСР, СРСР) — військовий, громадський діяч і підприємець, колишній командир 38-ої окремої гвардійської десантно-штурмової бригади Білорусі. Колишній член Об'єднаного перехідного кабінету Світлани Тихановської з питань оборони та нацбезпеки (2022—2024). Підполковник запасу. Сахащик брав участь в організації 1-ї окремої десантно-штурмової роти «Білорусь» - підрозділу білоруських добровольців, що воює у складі 79-ї десантно-штурмової бригади України. Він також особисто брав участь у бойових діях.[8] МолодістьНародився 13 серпня 1964 року в селі Гошеве (Дорогичинський район, Берестейська область, Білоруська РСР) на вулиці, названій ім'ям його діда. Той командував партизанською бригадою і загинув у 1944 році під час звільнення Білорусі. Коли Валерію Сахащику було 7 років, сім'я переїхала в Дорогочин, де він пішов до школи № 3, яку закінчив із золотою медаллю[9]. Великий вплив на долю юного Сахащика здійснили радянські фільми про десантників, він надихнувся військовою романтикою та захотів бути офіцером[10].
Валерій Сахащик хотів вступати до Рязанського повітрянодесантного командного училища. Але його туди не взяли — не мав відповідного росту. Вступив до Московського вищого військового командного училища імені Верховної Ради РРФСР, з розрахунком на те, щоб відучитися там, а потім все одно піти служити в десант[10].
Військова кар'єраПерші роки службиПісля закінчення військового училища молодий офіцер потрапив до 11-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади, розташованої в Забайкальському військовому окрузі. Мав разом зі своїми бійцями вирушити до Афганістану, проте не встиг — на той час СРСР уже вивів із країни свій контингент. Після цього Валерія Сахащика перевели на інший кінець континенту — у місто Перлеберг (на півдорозі між Берліном та Гамбургом). Там він п'ять років командував десантною розвідувальною ротою 34-го окремого розвідувального батальйону[9]. За визнанням комбрига, на Заході життя військовослужбовців було влаштовано зовсім інакше, зокрема, не було «армійської одноманітності». Однак це не означало нижчу боєздатність. «Нагорі вже йшла горбачовська відлига, а на нашому тактичному рівні нічого не змінилося», — згадував командир. Сахащик стверджував, що підпорядкований йому підрозділ був, по суті, зразково-показовим. Достатньо навести як приклад своєрідну інтерпретацію дідівщини в його роті[9]. Берестейська десантно-штурмова бригада1992 року Валерій Сахащик потрапив до 38-ї брестської десантно-штурмової бригади на посаду заступника командира парашутно-десантного батальйону. Через шість місяців його призначили командиром батальйоном і керує своїм підрозділом протягом трьох років[12]. Пізніше Валерій вирішив вступити до Військової академії Республіки Білорусь. Він увійшов до першого набору командно-штабного факультету ВАРБ. Після закінчення військового вишу його призначили заступником командира 38-ї бригади. На цій посаді він працював п'ять місяців, після чого був призначений командиром бригади. На цій посаді він працював три з половиною роки[12]. Вадерій Сахащик зізнавався, що на цьому етапі кар'єри на нього впав великий обсяг адміністративної роботи. Однак нові повноваження дозволили офіцеру реалізувати старі задуми — і саме вони принесли йому широку популярність в армійському середовищі. Бригада починала ранок із зарядки: бігу на 10 км і купання в озері, зокрема взимку — в ополонці. Разом із солдатами мали бігати й офіцери, які мали оцінки з фізпідготовки нижче «відмінно». З'явилася в бригаді і збірна з рукопашного бою[12]. Але головна візитна картка Сахащика — запровадження у бригаді кваліфікаційних випробувань на кшталт здачі на крапові берети у внутрішніх військах МВС. При ньому були розроблені документи про проведення таких випробувань і введено спеціальну відзнаку — «Чорний орел»[12]. Ці випробування також пройшов і сам Сахащик.та одержав «Чорного орла» (який став символом усієї бригади). Екзамен проводили кожні півроку, також і для військовослужбовці внутрішніх військ — власників кропових беретів. Комбриг стверджував, що його випробування були навіть більш всеосяжними, ніж спецназівські, і мали більш прикладний характер — тобто готували до реальних бойових дій. Кандидатом на проходження випробувань не могли бути військовослужбовці, які мали дисциплінарні провини, що, на переконання Сахащика, позитивно позначилося на загальному мікрокліматі в бригаді[12][9]. Як повідомляє «Наша Ніва»[10], Сахащика вижив з армії тодішній начальник Генерального штабу Гурульов. У ті часи прискореними темпами відбувалося скорочення військових частин у Бересті, які дісталися у спадок від СРСР. Ліквідація передбачала списання великої кількості матеріальних цінностей, транспорту, нерухомості, що супроводжувалося корупційними скандалами. В таких умовах Сахащику запропонували піти служити до Генштабу ЗС Білорусі, але десантник відмовився від кабінетної роботи і пішов у запас. На той момент йому було 38 років[9]. У результаті на чолі Берестейської бригади поставили Вадима Денисенка, який не мав ніякого досвіду стрибків з парашутом[10]. Подальша діяльністьПісля звільнення з білоруської армії Валерій Сахащик влаштувався до «Інкофуду». Починав зі спеціаліста відділу маркетингу, а закінчив роботу на підприємстві на посаді виконавчого директора[12]. Трохи згодом у Польщі він став співзасновником будівельної фірми, яка створювалася білорусами та працювали на ній 900 осіб — також білоруси. Пізніше Сахащика призначили головою правління групи компаній SK-BUD&SAHATY. Компанія займається промисловим та цивільним будівництвом у восьми країнах світу (Україна, Білорусь, Об'єднані Арабські Емірати, Кенія, Катар, Польща, Німеччина, Росія). Бізнес сімейний, решта членів правління — родичі Сахащика. Фахівці компанії займаються зведенням великих промислових та житлових об'єктів у Європі, а також складною реставрацією архітектурних пам'яток. У Білорусі фірма запам'яталася благодійністю — наприклад, зробила нову кухню для дитячого села в Кобрині[9]. Громадська діяльністьПід час протестів в Білорусі 2020 року він приїхав із Польщі до Берестя просити керівництво берестейської міліції випустити людей з ізоляторів[12]. Знову про колишнього білоруського комбрига масово заговорили в лютому 2022 року, за кілька днів після російського вторгнення в Україну. У своєму відеозверненні колишній командир «тридцятьвісімки» закликав білоруських військових не брати участь у путінській агресії[13].
За кілька днів Валерію Сахащику заочно відповів депутат Національних зборів Республіки Білорусь, голова комісії з нацбезпеки та колишній начальник білоруського Генштабу ЗС Білорусі Олег Білоконьов. Він назвав відео Сахащика «дешевим популізмом» і зазначив, що інформацію про військову обстановку комбригу не міг подати ніхто, «крім як спецслужби західних країн»[14]. У липні помічник командира полку «Погоня» Вадим Прокоп'єв розкритикував штаб Світлани Тихановської на Форумі демократичних сил у Берліні і серед іншого запропонував зробити з політика «королеву Єлизавету», передавши повноваження прем'єру — "білоруському Черчиллю, керівнику військового кабінету. У дискусії, що розгорнулася після цієї заяви, нерідко звучало прізвище Сахащика, чиє звернення до цього дійсно широко розійшлося українськими ЗМІ[9]. 9 серпня 2022 року Валерій Сахащик став членом Об'єднаного перехідного кабінету Світлани Тихановської з питань оборони та нацбезпеки[9].
Був підтриманий відомим білоруським політиком Зеноном Позняком:
На початку січня 2023 року стало відомо, що Валерій Сахащик у листопаді 2022 року зустрівся з головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним. Журналісти, з посиланням на джерела в білоруській опозиції, повідомили, що зустріч Залужного та Сахащика відбулася в дружній атмосфері[15]. У травні 2023 року суд Центрального району Мінська визнав екстремістськими сторінки Сахащика у YouTube, Telegram та Instagram[16]. У червні 2023 року Сахащик оголосив про створення 1-ї окремої десантно-штурмової роти білорусів, яка входить до складу 79-ї десантно-штурмової бригади. За словами бійця цієї роти, Сахащик сам бере участь у бойових завданнях.[8]. 1 серпня 2024 року Сахащик оголосив про свою відставку з Об'єднаного перехідного кабінету.[17] Особисте життяВалерій Сахащик одружений, перебуває в третьому шлюбі. Про першу дружину інформації немає, друга була екстремалка та парашутистка, з третьою дружиною познайомився на батьківських зборах у школі. У нього є донька та троє синів, один з яких офіцер армії Білорусі[10]. Довгі роки був близьким другом колишнього Начальника Генерального штабу Збройних сил Республіки Білорусь Олега Бєлоконєва[14]. У 1992 році отримав паспорт Російської Федерації, як офіцер, що служив у юрисдикції Російської РФСР[18]. Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_(52844236037)_(cropped).jpg)
