|
Свалявський район
Сваля́вський райо́н — колишній район у гірській зоні Українських Карпат Закарпатської області, де гори переходять у низовину. Районний центр Свалява. Ліквідований у липні 2020 року, у зв'язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи. Більша частина включена до складу новоутвореного укрупненого Мукачівського району, натомість сільська громада Керецьки стала частиною нового Хустського району[1].  Географія
Гора Двоголовий Стой (1677 м). Річки Боржава, Латориця, Свалявка і Пиня, з яких три беруть початок у Свалявському районі. Свалявщина розташована в центральній частині Закарпатської області, у передгірній частині Карпат, і відзначається надзвичайно різноманітними формами рельєфу. Так висота місцевості в долині Латориці — 200—250 м над рівнем моря, висота Полонинського хребта — від 1200 до 1500 м і вище (гора Стой — 1677 м). Клімат тут помірно—континентальний. Середня вологість повітря 70—80 %. Літо тепле і довге. Похолодання наступає у другій половині жовтня. Весна рання, і приходить з другої декади березня. Середня температура липня +18 — +22 °C, а найхолоднішого місяця січня від −4 до −9 °C. Кліматичні умови вигідні для ведення домашнього господарства, найкращі вони в заплавах річок Латориці та Боржави. Сприятливий клімат дозволяє розвивати на території району різні види літнього та зимового відпочинку. Річки району відносяться до басейну Латориці та Боржави. Майже усі вони починаються в горах і протікають з північного сходу на південний захід. Свалявщина має значні запаси підземних вод, особливу цінність становлять її мінеральні води (понад 100 родовищ). Багатий рослинний і тваринний світ. Лісовий пояс відзначається різноманітним видовим складом. Вище 900 м в умовах вологого прохолодного клімату переважають хвойно—широколисті породи. До висоти 1150 м у лісах росте бук, а вище — аж до 1300 м — ялина і смерека. Зрідка, домішується граб, явір, а в підліску — вовчі ягоди, бузина, жимолость. Трав'яний покрив — рідкий. До Червоної книги України занесені: білоцвіт весняний, пролісок звичайний, шафран Гейфеля. В лісах водяться олені, куниці, вовки, бурі ведмеді, дикі кабани, білки. НаселенняДинаміка чисельності населення[2] Розподіл населення за віком та статтю (2001)[3]:
Національний склад населення району за переписом 2001 року[4]
Цілющі джерелаУ західній частині українських Карпат, на Закарпатті, зосереджена більшість мінеральних вод України, представлені майже всі їх типи. Води унікальні за своїм складом та лікувальними властивостями, а в народі їх назвали «Святими криницями». Широкий розлив та експорт Закарпатських мінеральних вод дає можливість їх використання не тільки на місцевих курортах, а й далеко за їх межами. І невипадково людство знову повернулося до вживання мінеральної води як складової здорового способу життя. ТранспортРайоном проходить низка важливих автошляхів, серед них E50 та E471. ІсторіяСвалявський район — мальовничий, з чарівно прекрасними, курортними околицями, один з найпривабливіших куточків Закарпаття. Розкинувшись у долині Українських Карпат, де гори переходять у низовину, Свалявщина наче підковою оповита гірськими хребтами, над якими з півночі височить у підхмар'ї величавий Стой (1677 м). Свалявський район, розташований в гірській зоні Карпат, має безліч красот. Піднімаючись на вершину гори Двоголовий Стой ви можете побачити половину області. Кришталевими струмочками мчаться вниз річки Боржава, Латориця, Свалявка і Пиня, з яких три беруть початок у Свалявському районі. Свалява — районний центр. Заселення території та околиць міста почалося в давнину, про що свідчать знахідки неолітичного часу (IV тисячоліття до н. е.), три скарби періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) та кургани з тілоспаленням (VI—III ст. до н. е.). На території міста виявлені також золоті монети часів імператора Нерона (54—68 рр.) та поховання староугорського воїна, що відбулося на початку Х століття під час переходу угрів через Верецький перевал. Етимологія назви Свалява походить від слов'янського кореня «сіль» (Зольва, Солява, Сольва). Виникнення її відноситься до тих стародавніх часів, коли сіль з Мармароської жупи транспортувалася в сусідні краї. Свалява вперше згадується в документах XII століття. Це було невелике поселення, яке належало угорському феодалу Бет-Бетке. На початку XIII століття власником Сваляви став березький жупан Шімон. Згодом вона перейшла до рук угорських королів, які дарували її різним магнатам. В другій половині XIII століття Свалява належала «Михайлу, сину Микова», і як сказано в одній з королівських грамот, до 1264 року знаходилася «по ту сторону засіки» (кордону). На основі цього можна зробити висновок, що вона входила до складу Галицько—Волинського князівства. Пізніше її одержав магістр Владар, потім — рід Перенгі і, нарешті, трансільванські князі (в XVI столітті). З тих пір Свалява входила до складу Мукачівсько—Чинадіївської Домініки. Соціально—економічне гноблення жителів Свалявщини поєднувалося з національним — наслідком відірваності Закарпаття від своєї слов'янської батьківщини й засилля німецьких та угорських феодалів. Терпіли місцеві мешканці і релігійні утиски. Оскільки їх володарі дотримувалися католицького або реформаторського обрядів, православ'я тут переслідувалося. Жорстока феодальна експлуатація, безперервні війни й міжусобиці феодалів посилювали процес зубожіння і розорення селянства. У 1657 році Сваляву спустошили війська польського магната Любомирського. Значна частина населення була знищена або розбіглася. У 1703—1711 рр. жителі Свалявщини брали участь у визвольній війні проти тиранії Габсбургів, за що після поразки були піддані жорстоким репресіям й передані у власність королівської казни, яка подарувала їх графу Шенборну—Бухгейму. Нащадки цього феодала господарювали в Сваляві понад 200 років. В 90—х роках XVIII століття Свалява стає значним господарським центром. Тут була відкрита винокурня. Село одержало право проведення ярмарків, де продавалися здебільшого вироби з лози та глини. Розпочинається будівництво мостів та доріг. Використовується мінеральна вода, джерела якої граф Шенборн—Бухгейм здавав в оренду. В маєтку починає діяти водяна молотарка, лісопилка, млин, запроваджуються сівозміни, організовується виготовлення поташу, вапна, цегли. Скасування кріпацтва не змінило економічного становища трудящих. Управителі Домінік Шенборна—Бухгейма обманули селян і не дали їм навіть «законної» орної землі та лісів. В 70-х роках XIX століття Домінік Шенборна—Бухгейма розширює вирубку лісу, який реалізується на місцевих ринках, а також в Угорщині і за її межами. В Сваляві починає діяти склотарне підприємство, воно виробляло пляшки та віконне скло. Розвиваються кустарні промисли, зокрема виробництво дерев'яних та плетених меблів. Важкі умови праці, постійні злидні, знущання поміщиків і підприємців вели до зростання незадоволення ремісників, селян і робітників. Тут вперше відбувся стихійний страйк, який сприяв виникненню першої соціал—демократичної групи в Сваляві (1899 р.). Розвиток капіталізму привів до зміни структури економіки та соціального складу населення Сваляви. З числа розореного селянства в Сваляві формувався пролетаріат. Наприкінці XIX століття тут налічувалося 289 сільськогосподарських робітників і 23 чол. дворової челяді. Національний склад жителів Свалявщини в цей час визначити було важко: під час перепису 1900 року всі українці були записані угорцями, а багато євреїв — німцями. Більшість мешканців була неграмотною, на їх освіту майже не зверталася увага. У церковнопарафіяльній школі, яку відвідувало 188 учнів, працювало лише двоє вчителів. У 1908 році в Сваляві створюється акціонерне товариство «Сольва» (віденської фірми «Голуаганелсактіен—Гезельшафт»), яке протягом 1910—1911 рр. побудувало в Сваляві лісохімічний завод для сухої перегонки дерева. Іноземні капіталісти по—хижацькому знищували ліс — «зелене золото» Карпат. Жорстока капіталістична експлуатація на Свалявському лісохімічному заводі викликала в 1911 році масовий страйк, підготовлений соціал—демократичною групою щодо підвищення заробітної плати та поліпшення умов праці. 19 жовтня 1914 року під час першої світової війни російські війська подолали Верецький перевал і досягли Сваляви й Уклина. Війна різко погіршила становище трудящих Свалявщини. Майже всі дорослі чоловіки були мобілізовані в армію. Робітничі і селянські сім'ї залишилися без будь—якого забезпечення. Свалявці голодували. В жовтні—листопаді 1918 року в соціал—демократичній організації Сваляви відбувся розкол і оформилась ліва, революційна група. Пізніше ліві соціалісти об'єдналися з комуністами — колишніми військовополоненими, що повернулися з Радянської Росії, і створили комуністичний осередок. В листопаді 1918 року передові робітники Сваляви організували Народну Раду, яка вимагала возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною. 25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Свалявського району були створені 34 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 57,18 % (проголосували 23 419 із 40 957 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 61,26 % (14 346 виборців); Юлія Тимошенко — 13,74 % (3 217 виборців), Олег Ляшко — 6,89 % (1 614 виборців), Михайло Добкін — 4,80 % (1 123 виборців), Анатолій Гриценко — 3,21 % (752 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,55 %.[5] Відомі людиПам'яткиАрхеологічні
Історичні
Меморіальні дошки на будівлі Свалявської міської ради
Пам'ятки архітектури
Примітки Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Свалявський район
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
