У 17—18 століттях містечко Княже було власністю родини Четвертинських, з 18 століття до початку 20 століття — родини Грохольських. Наприкінці 19 та на початку 20 століття Княже належало до Ямпільського повітуПодільської губернії. Поруч із містечком Княже знаходилося село Княже (нині — Княжа Криниця).
У 1923 році містечко Княже було перейменоване на Радянське і включене до складу Крижопільського району. Станом на 1946 рік населений пункт не значився на обліку. У 1957 році включений до обліку як селище Радянське. Станом на 1967 рік Радянське було перейменоване на Сонячне і станом на 1972 рік мало статус села.
Географія
За описом 1883 року, Княже (Княжопіль) було малим містечком, що знаходилося поблизу одесько-київської залізниці, у рівнинній місцевості з чорноземними ґрунтами[1]. За описом 1893 року, містечко Княжопіль (Княжі Корчми) знаходилося за 54 версти від повітового міста Ямпіль і за 19 верст від волосного центру Тиманівки. Найближчою поштовою та залізничною станцією був Крижопіль (4 версти), найближчою земською станцією — Тиманівка (19 верст)[2].
Назва
До 1923 року населений пункт мав назви Княже[3][4][5] (Kniaże[1]), Княжопіль[6][7][2][8] (Kniażpol[1][9] або Kniażopol[10]), Княжі Корчми[2][5], Княже-Тиманівка[6][11][12][13][14]. У 1923 році перейменований на Радянське[5]. Станом на 1967 рік Радянське було перейменоване на Сонячне[15][16].
У Російській імперії станом на 1883—1905 роки містечко Княже (Княжопіль) належало до Тиманівської волості Ямпільського повітуПодільської губернії[1][2][3], згодом — до Княжівської волості того ж повіту[5].
В Українській СРР містечко Княже було перейменоване на Радянське і включене до Крижопільського району[5], створеного в 1923 році. Крижопільський район з 1923 до 1930 року входив до Тульчинської округи, у червні 1930 року — приєднаний до Вінницької округи, у вересні 1930 року — переведений у пряме підпорядкування Української СРР, з 1932 року — включений до складу новоствореної Вінницької області[19].
Під час румунської окупації (1941—1944) Крижопільський район (Raionul Crijopol) було включено до Жугастрівського повіту(Județul Jugastru) губернаторства Трансністрія[20], що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою.
Станом на 1946 рік населений пункт не значився на обліку[21]. У 1957 році включений до обліку як селище Радянське[22]. Станом на 1967 рік Радянське було перейменоване на Сонячне та станом на 1972 рік мало статус села[15][16].
У подальший період cело Сонячне залишалося в складі Крижопільського району Вінницької області УРСР (до 1991 року) та згодом незалежної України (до адміністративно-територіальної реформи 2020 року). Село підпорядковувалося Голубецькій сільській раді[16].
Історія
За описом Антоні Урбанського, містечко Княжопіль з 16 століття належало родині Четвертинських, з 18 століття — перейшло у власність родини Грохольських[10]. У 1787 році Княжопіль отримав від короля Станіслава-Августа дозвіл на запровадження в ньому 11 ярмарків[6][9]. У 1840 році поміщик граф Грохольський відкрив тут винокурний завод[4][23]. У 1870 році в 4 верстах від містечка було відкрито залізничну станцію КрижопільКиєво-Балтської залізниці[2][24]. На початку 1880-х років у Княжополі було 150 будинків, три крамниці і 10 ремісників; щотижня по четвергах проводилися базари[1][25]. Кількість базарних днів становила 52 на рік[11]. Площа селянських земель складала 1061 десятину, поміщицьких — 2511 десятин[1].
За даними на 1898 рік, містечко Княжопіль, разом із селами Андріашівка, Княже (нині Княжа Криниця), Мала Кісниця (нині Кісниця) та присілком Антонова, належало графу Тадеушу (Фаддею) Грохольському, який проживав у містечку Стрижавка. Загальна площа маєтку становила 2582 десятини 767 сажнів землі, зокрема: садибної — 56 десятин 2149 сажнів, орної — 1310 десятин 2174 сажні, лісу — 1144 десятини 426 сажнів. Управління маєтком здійснював дворянин Владислав Девоббе[8]. За даними на 1905 рік, у містечку Княжопіль діяли 2 єврейські молитовні школи, міщанське управління, урядницький пункт; 3 заїжджі двори[3].
У 1919—1920 роках на території залізничної станції Крижопіль (в 4 верстах від містечка) та на навколишніх землях відбувалися бойові дії між союзницькими військами УНР і Галицької армії та військами РСЧА і ЗСПР. Зокрема, 5 травня 1920 року поблизу Княжопіля проходила лінія фронту ст. Княжопіль — Гарячківка — Джугастра — по річці Марківка — Вербка — м. Ямпіль між Армією УНР та 41-ю стрілецькою дивізією РСЧА[26]. У червні 1920 року, під час польсько-радянської війни, через Княжопіль проходила лінія фронту Чоботарка (нині Заболотне) — Княжопіль — Голубече — Джугастра — річка Марківка[27].
Єврейська громада
Євреї, які проживали в Княже, згадуються в історичних документах, починаючи з 18 століття[28]. У 1765 році тут було 4 євреї, приписаних до громади Комаргорода, в 1791 році — 11 осіб, приписаних до громади Томашполя[29][30]. У 1852 році в Княжі було 5 євреїв-ремісників[14][31]. У 1853 році в містечку діяла одна молитовна школа, що мала 198 парафіян; громада користувалася послугами рабина Томашполя[32]. У 1889 році тут жило 560 євреїв — 98 % усього населення, серед них 16 ремісників[11][33]. У 1897 році чисельність єврейської громади становила 1040 осіб (95 % населення)[13][34].
На початку 20 століття єврейська громада Княже утримувала 2 молитовні будинки. З 1902 року рабином був р. Авраам Марковський (нар. 1873)[35]. Євреям належали 3 бакалійні та 3 борошняні крамниці, а також виробництво плетених виробів із соломи[4][36]. З появою і розвитком при найближчій залізничній станції містечка Крижопіль багато євреїв із Княжого переселилися туди. До початку Другої світової війни в Княжі майже не залишалося євреїв[37].
Населення
За переписом 2001 року постійне населення села становило 135 жителів; наявне населення також становило 135 жителів[38][39]. Серед постійного населення 99,26 % вказали українську мову як рідну, 0,74 % — російську[40].
Історичні дані
За даними на 1864 рік, у містечку Княже-Тиманівка (Княжопіль) було 218 жителів[6].
За даними на 1885 рік, у містечку Княжопіль було 142 двори та 1071 житель[7].
За даними на 1889 рік, у містечку Княже-Тиманівка було 52 двори та 560 жителів, з яких 98 % складали євреї[11].
За даними на 1893 рік, у містечку Княжопіль (Княжі Корчми) було 133 двори та 932 жителі[2].
За переписом 1897 року в містечку Княже-Тиманівка було 1094 жителів (518 чоловіків та 576 жінка), з яких 1040 жителів були юдеями[12].
За даними на 1905 рік, у містечку Княже було 99 дворів та 477 жителів[3].
За даними на 1925 рік, у містечку Радянське було 103 господарства і 438 жителів[5].
За переписом 1989 року постійне населення села Сонячне становило 145 жителів (60 чоловіків і 85 жінок); наявне населення становило 144 жителі (60 чоловіків і 84 жінки)[41].
↑ абвгдеРадянське (Княже, Княжі Корчми) // Населені місця Поділля / Центральне статистичне управління України; Подільське губерське статистичне бюро. — Винниця : Держдрукарня ім. т. Леніна, 1925. — С. 360—361.
↑ абс. Княже Тиманівка // І. Г. До історії ремісної праці між євреями на Україні // Збірник праць єврейської історично-археографічної комісії. — У Київі, 1929. — Т. II. — С. 308.
↑ абСонячне с. Прадідівська слава. Процитовано 27 жовтня 2024.
↑Княжеполь // 100 еврейских местечек Украины : исторический путеводитель / Лукин В., Соколова А., Хаймович Б. (авторы-составители). — СПб : Издатель А. Гершт, 2000. — Вип. 2 : Подолия. — С. 524. — 704 с. — Містить посилання на: ВЮЗК, 1911. С. 1072. — ISBN 5-901249-01-1.(рос.)
↑Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — Кн. I. — М. : Транспорт, 1981. — С. 262. — 100 000 прим.(рос.)
↑Н. Е. Какурин и В. А. Меликов. Война с белополяками, 1920 г. — Москва : Государственное военное издательство, 1925. — Глава VII. — С. 167. — 520 с. — Містить посилання на: Дело штаба Р. К. К. А. № 6-б, по описи В.-уч. Архива. № 1247.
Голубе́че // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788 с. — С. 350 (Сонячне)
