Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна

Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська
Людмила Старицька-Черняхівська
Ім'я при народженні	Людмила Михайлівна Старицька
Народилася	17 (29) серпня 1868(1868-08-29) Київ, Російська імперія
Померла	1941(1941)  СРСР
Країна	УНР
Національність	українка
Діяльність	драматург, прозаїк, поетеса, перекладачка
Сфера роботи	література[1], мемуарна літератураd[1], літературна критика[1], поезія[1], драма[1] і соціальна активність[d][1]
Мова творів	українська
Батько	Михайло Старицький
Мати	Старицька Софія Віталіївна
Брати, сестри	Старицька Марія Михайлівна і Стешенко Оксана Михайлівна
У шлюбі з	Черняхівський Олександр Григорович
Діти	Черняхівська Вероніка Олександрівна
Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Людми́ла Миха́йлівна Стари́цька, у шлюбі Старицька-Черняхі́вська (нар. 17 (29) серпня 1868(18680829), Київ — 1941) — українська письменниця (поетеса, драматургиня, прозаїкиня, перекладачка, мемуаристка), громадська діячка українського жіночого руху. Жертва сталінського терору.

Донька Михайла Старицького, племінниця Миколи Лисенка, сестра Оксани Стешенко і Марії Старицької, дружина Олександра Черняхівського, мати Вероніки Черняхівської.

Народилася Людмила Старицька 17 серпня (29 серпня за новим стилем) 1868 року в Києві в поміщицькій родині^[2]. Її батьками були письменник і громадський діяч Михайло Старицький та акторка й громадська діячка Софія Лисенко.

Про дитячі роки письменниця писала:«Наше покоління — виключне покоління: ми були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями, — ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку». Навчалася в київській приватній гімназії Віри Ващенко-Захарченко. Гімназистки видавали рукописний журнал, до якого Людмила Старицька написала повість «За Україну» та сатиричні вірші про директорку та її чоловіка.

У 1888—1893 роках брала активну участь у роботі літературного гуртка «Плеяда».

У роки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Відвідала на засланні Михайла Грушевського.

У квітні 1917 року обрана до Української Центральної Ради.

У травні 1917 року брала участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний театр», входила до його президії.

Як представниця Міністерства освіти 22 жовтня 1918 року виступила з промовою на урочистому відкритті Кам'янець-Подільського державного українського університету ^[3].

1919 року стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам'янці-Подільському.

У 1920-тих роках працювала у Всеукраїнській академії наук.

Письменницю заарештовано 14 січня 1930 року і звинувачено в приналежності до так званої Спілки визволення України. Допити велися у в'язниці на Холодній Горі в Харкові.

Ось кілька витягів з власноручних свідчень Старицької-Черняхівської, датованих 27 січня 1930 року: «…На засіданні виступали з промовами Єфремов — він казав про загальну організацію українських суголосних сил і про організацію суголосних елементів селянства. Чехівський казав про політичне значення Української церкви, Гермайзе — про залучення до організації пролетаріату, Дурдуківський — про об'єднання учительства, розуміється, з відомою, вгорі зазначеною метою, я казала про роль інтелігенції і про необхідність поставити її на чолі організації. Але на цьому зібранні я не чула ні слова про організацію БУД і про назву СВУ, що нею було охрещено нову організацію. …З цього часу, себто з часу цих двох зібрань, організаційного зв'язку межи мною і рештою членів, обраних на першому засіданні, не було. Я стрічалася з ними яко з своїми добрими приятелями і на вечірках у себе, і в родині Єфремова, а не яко з членами організації, ні про які директиви я нічого не чула, в жодних організаційних зібраннях участи не брала. …Отже, тому що Україна, пригнічена 250-літнім пануванням російського царату, не надбала потрібних культурних вартостей, першим завданням, на мою думку, була й буде культурна праця. Особисто ж до мене я вважаю за краще в міру сил моїх і можливостей працювати на придбання Україні культурних вартостей, ніж бути статистом в непевній політичній організації».

Згідно з вироком особливого складу Верховного Суду УСРР від 19 квітня 1930 року, Старицьку-Черняхівську звинувачено в тому, що вона: «а) у період 1926—1929 років була членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність, згідно з програмою і завданням організації; б) здійснювала зв'язок центру СВУ з представниками деяких чужоземних капіталістичних держав…».

Письменницю засуджено до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 3 роки.

4 червня 1930 року Старицьку-Черняхівську звільнено з-під варти і строк замінено на умовний.

Після звільнення вислана до міста Сталіно (нині Донецьк). Займалась перекладацькою діяльністю.

У 1936—1941 роках жила із сестрою в будинку № 28 на вулиці Ярославів Вал у Києві.

20 липня 1941 року, коли під стінами Києва точилися бої з німцями, на квартирі в Людмили Михайлівни співробітники НКВС провели обшук, конфіскували паспорт і теку з листуванням. Разом із сестрою Оксаною Стешенко Старицьку-Черняхівську вивезли вантажівкою до Харкова. Тут її звинуватили в антирадянській діяльності та вивезли під конвоєм у телячому вагоні до Казахської РСР. Проте в дорозі 73-літня письменниця померла. Точна дата її смерті і місце поховання невідомі.

У серпні 1989 року Людмилу Старицьку разом з іншими учасниками «показового процесу СВУ» в Харкові посмертно реабілітував пленум Верховного Суду УРСР.

По матері доводилась племінницею композитору Миколі Лисенку. Її чоловіком був Олександр Черняхівський^[4].

З дитинства почала віршувати, складати казки. З цього приводу Людмила Старицька-Черняхівська писала ^[5]:

«В наших обох родинах Старицьких і Косачів панував особливий літературний дух; тому, хто мав хоч іскру таланту, не писати тут було цілком неможливо. Тут завжде писали, розбирали твори, читали їх, видавали збірники і взагалі жили в осередку громадських і літературних інтересів. Як Ольга Петрівна, так і батько мій підтримували кожного, хто виявляв найменше бажання займатися літературою, розжеврювали найдрібнішу іскру таланту».

• «Гетьман Петро Дорошенко» (1908)
• «Крила» (1913)
• «Останній сніп» (1917)
• «Розбійник Кармелюк» (1926)
• «Іван Мазепа» (1927)
• «Діамантовий перстень» (1929)
• «Напередодні» (1926)
• «Жага» (1925)
• «Гетьман Дорошенко Петро» (1918)

У радянський час драми на сцені не ставилися.

• лібрето «Орфей» К.-В.Глюка
• «Ріголетто» Дж. Верді
• «Аїда» Дж. Верді^[6]
• «Фауст» Ш. Гуно
• «Чіо-чіо-Сан» Дж. Пуччіні
• «Золотий півник» Миколи Римського-Корсакова

• «Двадцять п'ять років українського театру (Спогади та думки)» Ч. 1, — Ч. 2 (1907)
• «Хвилини життя Лесі Українки»
• «Спогади про М. В. Лисенка»
• «В. І. Самійленко (Пам'яті товариша)»

2000 року у видавництві «Наукова думка» (Київ) у серії «Бібліотека української літератури» побачили світ «Вибрані твори» Людмили Старицької-Черняхівської. Цим самим уперше під одною палітуркою було зібрано різні за жанром твори письменниці — драматичні, прозові, поетичні, мемуарні. Упорядкував книгу, написав до неї вступну статтю та примітки письменник Юрій Хорунжий.

17 вересня 2002 року в Києві на засіданні спеціалізованої наукової ради у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова Інна Петрівна Чернова захистила кандидатську дисертацію «Еволюція проблематики і поетики у драматургії Людмили Старицької-Черняхівської» (науковий керівник Володимир Федорович Погребенник). Це була перша спеціальна системна спроба дослідити драматургію Старицької-Черняхівської.

15 листопада 2018 року ім'ям Людмили Старицької-Черняхівської названо вулицю у Святошинському районі міста Києва^[7].

В липні 2024 року вулиця Вершиніна у Кривому Розі перейменована на вулицю Людмили Старицької-Черняхівської.^[8]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна

• Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська — Українська Муза (поетична антологія; од початку до наших днів). Під редакцією Олекси Коваленка. Київ: Друкарня Петра Барського. Вип. 1, 1908. стор. 663—664

• Старицькі // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9. — С. 559.
• Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна // Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — К., 1998. — С. 160—162.
• Пазюра Н. В. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 811. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Хорунжий Юрій. Людмила Старицька-Черняхівська // Старицька-Черняхівська Людмила. Вибрані твори. — К., 2000. — С. 5—34.
• Гнатюк М. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна // Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 820—821.
• Хорунжий Юрій. Великий родовід // Дзеркало тижня. — 2001. — № 3.^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Сохацька Євгенія. Незбагненні переходи душі: Образ Івана Мазепи в драмах Людмили Старицької та Івана Огієнка // День. — 2004. — 19 червня.
• …З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — С. 414—417.
• «Українки вміють чесно вмирати» «Країна» № 81 за 22.07.2011

• Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 937—938.
• Старицька-Черняхівська Людмила // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1833. — 1000 екз.
• ЛЮДМИЛА СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА / Програма «Велич особистости» / 157 студія // 2019 / Відео
• Людмила Старицька-Черняхівська | Із циклу «Люди епохи» (ВІДЕО)
• Людмила Старицька-Черняхівська на poetry.uazone.net
• Чернова Інна. Еволюція проблематики і поетики у драматургії Людмили Старицької-Черняхівської: Автореферат дисертації кандидата філологічних наук. — К., 2002.
• «ДО 150-РІЧЧЯ ЛЮДМИЛИ СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ» ФОТО на сайті УІНП