|
Степанів Олена Іванівна
Оле́на Іванівна Степа́нів (відома як Олена Степанíвна) (7 грудня 1892, с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область — 11 липня 1963, Львів) — українська історикиня, викладачка географії, громадська та військова діячка; перша у світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцерки[2][3]; четарка Української Галицької Армії. Була ув'язненою в радянських таборах. Життєпис Народилася в сім'ї священника УГКЦ о. Івана Степаніва та його дружини Марії-Минодори третьою, наймолодшою, дитиною. Батько Олени був добрим душпастирем, ініціював створення читальні товариства «Просвіта» у селі. Брат Ананій Степанів. З 1910 року навчалася у Львові в жіночій учительській семінарії Українського педагогічного товариства. Була членкинею організації «Пласт». 1912 року вступила до Львівського університету на філософський факультет, студіювала історію та географію. У студентські роки брала активну участь у діяльності товариства «Сокіл» (очолила його першу жіночу чоту в Львові). На одному зі студентських зібрань Степанів познайомилася з Романом Дашкевичем (майбутній полковник армії УНР). Планували весілля, коли почалася Перша світова війна. Роман пішов на фронт, а Олена, разом з однодумицями, організувала медсестринське відділення і пішла в армію.[4] Закликала жінок брати активну участь у громадському, політичному та військовому житті. Відтоді стає у ряди організації «Січові Стрільці−2». 1920 року одружилася з Дашкевичем. У 1919–1921 роках навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію. З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. З 1945 до арешту 1949 року працювала на посаді доцента Львівського університету. 20 грудня 1949 року заарештована і відправлена до мордовських таборів. У 1956 році звільнена за станом здоров'я, повернулася до Львова, провела кілька тижнів у близької родички, Орисі Лежогубської. Пізніше в приватному будинку на вул. Козацькій,11-а (є дві постанови про утворення в ньому меморіального музею Олени Степанів), де прожила до кінця життя. Мати Ярослава Дашкевича. Похована на 64 полі Личаківського цвинтаря у Львові. Бойовий шлях   Олена Степанів була активною учасницею січово-стрілецького руху, співзасновницею товариства «Січові Стрільці — ІІ», провідницею жіночої чети.[5] 1914 року ввійшла до складу Комітету об'єднаних стрілецьких товариств (м. Львів), виїхала на фронт як командирка жіночої чети Українських Січових Стрільців. Учасниця Карпатської воєнної кампанії. Брала участь у битві під Комарниками. Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (квітень—травень 1915), згодом стала хорунжою. 29 травня 1915 року під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила до російського полону. У 1915–1917 роках була полоненою в Ташкенті. У Квітні 1917 року повернулася до Галичини. Належала до організаторів Листопадового повстання 1918 року, брала активну участь у польсько-українській війні (1918—1919) (четар Української Галицької Армії). Працювала на посаді референтки преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР та пресової референтки Міністерства закордонних справ УНР у Кам'янці-Подільському. 1919 року з дипломатичною делегацією відбула до Відня. Нагороди
Наукова робота1919—1921 роках навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію німецькою «Розподіл і розвиток суспільства в старій Русі до половини XIII ст.», після чого повернулася до Львова. З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. Член Наукового товариства імені Шевченка (ініціювала створення його Географічної комісії), товариства «Рідна школа», референтка при Ревізійному союзі українських кооперативів; співпрацювала з «Пластом» і УВО. З 1939 року працювала в установах АН УРСР. З 1945—1949 роках — на посаді доцентки Львівського університету. Після закінчення Другої світової війни працювала старшою науковою співробітницею і завідувачкою сектором економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковою співробітницею Природничого музею АН УРСР (1948—1949 роки). Твори та праціАвторка близько 75 праць, в тому числі спогадів «Напередодні великих подій. Власні переживання і думки 1912—1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров'я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів» (1943 р.), «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.) тощо. Об'єктивний і суб'єктивний модуси створення наукових географічних текстів розкрито у статті Влах М. «Модальний вимір наукових текстів Олени Степанів у світлі модерних підходів».[6] Вшанування пам'ятіНа честь Олени Степанів названа Львівська українська гуманітарна гімназія з поглибленим вивченням українознавства та англійської мови, що розташована на однойменній вулиці[7]. 1 листопада 2003 року на фасаді будинку колишньої гімназії Сестер Василіянок, нині відомої як Львівська лінгвістична гімназія, де у 1921—1935 рр. Олена Степанів-Дашкевич викладала історію та географію, урочисто відкрито меморіальну таблицю Олені Степанів авторства скульптора Ярослава Скакуна. Після відкриття в актовій залі навчального закладу відбулася презентація книги О. Шаблія та О. Вісьтак «Олена Степанів»[8]. 7 грудня 2012 року, в день 120-річчя від народження, жінки Прикарпаття ініціювали встановлення в Івано-Франківську пам'ятника першій жінці-офіцерові Українських Січових Стрільців Олені Степанів-Дашкевич[9]. 20 грудня 2012 року в дворику географічного факультету ЛНУ ім. І.Франка у Львові урочисто відкрили та освятили меморіальну таблицю Олені Степанів.[10] Щорічно пластовий курінь число 2 імені Олени Степанів відвідує могилу своєї патронеси. «Відзнаку ім. Олени Степанівни» з 2015 року вручає міський голова Львова. Відзнака передбачена для жінок, які самовідданою працею зробили значний внесок у розвиток освіти, науки, культури та громадської сфери м. Львова. Виготовлено відзнаку за проектом художника Івана Турецького[11]. На її честь названі вулиці у містах: Києві, Львові, Стрию, Болехові, Надвірній, Славську, Ходорові. Примітки Вікіцитати містять висловлювання від або про: Степанів Олена Іванівна
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
