Степ (біом)

Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (лютий 2023)

Степова зона, «степ» — біом помірного поясу, для якого природно було характерне майже повсюдне поширення степів, трав'янистої, в основному злакової рослинності на чорноземних і каштанових ґрунтах.

Природними передумовами утворення степів є поєднання кліматичних і біологічних факторів. Клімат має поєднувати зволоження достатнє для росту трав з недостатнім зволоженням товщі ґрунту, що не дає розвиватися деревам. Подібні умови складаються за нечастих або ж нетривалих дощів. Головним біологічним фактором є наявність великої кількості пасовищних тварин, які настільки активно об'їдають рослинність, що подібний тиск витримують лише трави. Тобто розуміння степу як місцевості, де дерева взагалі не ростуть, є неправильним. Антропогенний вплив протягом тисячоліть, а саме випас тварин та вирубка лісів призвели до значного розширення степової зони. Сучасні дослідження свідчать, що наприклад в Україні степи є виключно антропогенними і розвинулися починаючи з 3 тисячоліття до н. е. До того часу зона лісостепу доходила безпосередньо до чорноморського узбережжя. «Сучасного» вигляду степи набули в перші сторіччя н. е. Невеликі заповідні ділянки українського степу без впливу людини та без пасовищних тварин заростають кущами та деревами, втрачаючи власне степовий вигляд.

Клімат помірно континентальний. Степова зона має найбільші теплові ресурси. Безморозний період триває до 220 днів. Середні липневі температури зростають у південному напрямі від +21,5 °C до +23 °C. Річні суми опадів зменшуються від 550 мм на півночі до 400 мм — на півдні. Характерною особливістю для степу є висока випаровуваність.

Для степів типовими є трав'яні угруповання, в складі яких переважають ксерофіти, зокрема в євразійському степу ковили, типчаки, житняки, келерії, тонконоги, з домішкою кореневищних злаків та посухостійкого різнотрав'я на чорноземних і каштанових ґрунтах^[1].

Розрізняють два види степів:^[2]

• Помірний степ, або так званий «справжній» степ, що розташований в континентальних районах світу.
• Субтропічний степ — маючи засухостійку рослинність, розташований в найпосушливіших районах середземноморського типу клімату. Зазвичай короткий дощовий період.

Своєрідні типи степів — чагарниковий степ і альпійські луки.

Найбільша у світі зона степів, називається «Великий Степ», простягається від румунської Добруджі через Україну до хребтів Алтаю, Копетдагу і Тянь-Шаню.

Центральна Анатолія в Туреччині, та Паннонійська рівнина Європі є холодним степом.

Інший великий терен степу — прерія — розташований в центральних штатах США й Західній Канаді. Степ Високих рівнин знаходиться в найзахіднішій частині регіону Великих рівнин, Ченнелд Скебленд в південній частині Британської Колумбії і штату Вашингтон^[1].

У Патагонії Південної Америки також переважають степи. Відносно невеликі терени степу можна знайти у внутрішній частині Південного острова Нової Зеландії, а також в Угорщині (пуста).

В Україні степ збігається приблизно з Південною Україною, крім Кримських гір, та їх продовженням на південний схід — Передкавказзям. Степ займає майже 300 000 км² (40 %) української суцільної етнічної території і 460 000 км² (48 %) всіх українських земель. Степ майже цілком розораний, залишки колишньої рослинності збереглися у заповідниках і частково на схилах балок і долин річок. Відомими збереженими ділянками степової рослинності є Хомутовська цілина — частина Українського державного степового заповідника та Асканія-Нова.

В Європі, деякі середземноморські райони мають степову рослинність, такі як центральна Сицилія та центрально-східна Іспанія, особливо на південно-східному узбережжі (Мурсія), а також місця розташовані в дощовій тіні, на кшталт Сарагоси. В Азії це пустеля Тар на півострові Індостан, в Австралії — між хребтами Масгрейв (даунленди)^[1]. В Південній Африці — Драконові гори (гірський велд)^[1]. У Північній Америці це перехідна область між зонами з середземноморським кліматом і справжніх пустель, такі як Ріно, штат Невада, і внутрішня частина Каліфорнії. У Південній Америці — теплі степи пампи^[1].

Серед інших терен, де випаровування в півтора рази більше за опади, і за складом флори^{[прояснити]} можна назвати Сахель в Африці і Сертао в північно-східній Бразилії.

• Євразійський степ
• Тундростеп
• Поле
• Лісостеп
• Савана
• Понтійсько-каспійський степ
• Барабинський степ
• Високі рівнини
• Велд

1. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
2. Артюшенко А. Т. Растительность лесостепи и степи Украины в четвертичном периоде. — К.: Наук. думка, 1970. — 173 с. (рос.)
3. Афанасьєв Д.Я. Рослинність УРСР: природні луки. — К.: Наукова думка, 1968. — 253 с.
4. Байрак О. М., Дудкін О. В., Коломійчук В. П., Полянська К. В. Заповідні степи України. — Полтава: Дивосвіт, 2014. — 56 с.
5. Біотопи степової зони України / Ред. академік НАН України Я. П. Дідух. — Київ–Чернівці: ДрукАРТ, 2020. — 392 с. — ISBN 978-966-02-9254-3 (електронне видання [Архівовано 7 січня 2022 у Wayback Machine.])
6. Бурковський О. П., Василюк О. В., Єна А. В., Куземко А. А., Мовчан Я. І., Мойсієнко І. І., Сіренко І. П. Останні степи України: бути чи не бути? — Київ: Геопринт, 2013. — 38 с. (PDF-файл [Архівовано 7 травня 2021 у Wayback Machine.])
7. Геоботанічне районування Української РСР.-К., Наукова думка, 1977.
8. Григора М. М. Ботаніко-географічні зони України. — К., 1977.
9. Гризебах «Растительность земного шара» (переклад та зауваження А. Бекетова, 1874). (рос.)
10. Ґрунти середньо-сухостепового педоекотону Північно-Західного Причорномор'я: монографія / Г. Б. Мороз, В. І. Михайлюк ; Одес. держ. аграр. ун-т. — Л. : ЗУКЦ, 2011. — 184 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 175—183. — ISBN 978-617-655-003-7
11. Дендрохронологічний каталог природно-заповідного фонду Степу України / С. Ю. Попович, А. С. Василенко, Є. І. Берегута, П. М. Устименко та ін.: за ред. С. Ю. Поповича. ; Національний університет біоресурсів та природокористування України, Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України. — К.: ЦП «Компринт», 2014. — 888 с. — ISBN 978-617-7144-78-5.
12. Дідух Я. П., Коротченко І.А. Степова рослинність південної частини Лівобережного лісостепу України. І. Класи Festucetea vaginatae та Helianthemo-Thymetea. Український фітоценотичний збірник. Серія А. Фітосоціологія, 1996, 2: 56–63.
13. Дідух Я. П., Ткаченко В. С., Плюта П. Г., Коротченко І. А., Фіцайло Т.В. 1998. Порів-няльна оцінка фіторізноманітності заповідних степових екосистем України з метою оптимізації режимів їх охорони. Ред. Дідух Я. П. Київ, 75 с.
14. Дідух Я. П., Фіцайло Т. В., Коротченко І. А., Якушенко Д. М., Пашкевич Н. А., Альошкіна У. М. 2011. Біотопи лісової та лісостепової зон України. Ред. Я. П. Дідух. Київ: ТОВ «Макрос», 288 c.
15. Докучаев В. В.«Наши степи прежде и теперь». СПБ., 1892. (рос.)
16. Екомережа степової зони України: принципи створення, структура, елементи / Вакаренко Л. П., Винокуров Д. С., Давидов Д. А. та ін. Ред. д-р біол. наук, проф. Д. В. Дубина, д-р біол. наук, проф. Я. І. Мовчан ; Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України. — К.: LAT&K, 2013. — 409 с. — ISBN 978-966-2944-87-7.
17. Еколого-економічні засади раціонального землекористування в межах Південно-Степової зони України: колект. монографія / [Ю. І. Яремко та ін. ; за заг. ред. Ю. І. Яремко] ; ДВНЗ «Херсон. держ. аграр. ун-т». — Херсон: Резнік, 2018. — 179 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 169—176. — ISBN 978-966-97932-1-8
18. Кондратюк Е. Н., Чуприна Т. Т. Ковыльные степи Донбасса. — Киев: Наук. думка, 1992. — 171 с. (рос.)
19. Коротченко І. А., Дідух Я. П. Степова рослинність південної частини Лівобережного Лісостепу України. ІІ. Клас Festuco-Brometea. Український фітоценологічний збірник. Серія А. Фітосоціологія, 1997, 1: 20–39.
20. Костычев «Почвы черноземной области» (1886). (рос.)
21. Куземко А. А. 2009. Лучна рослинність. Клас Molinio-Arrhenatheretea. Ред. Ю. Р. Шеляг-Сосонко. Київ: Фітосоціоцентр, 376 с.
22. Назаренко Н.М. 2011. Листяні ліси північно-степового Придніпров'я України. Корсунь-Шевченківський, 374 с.
23. Пачоський Й. К. Растительность Херсонской губернии. Вып. 2. Степи // Мат-лы по исслед. почв и грунтов Херсонской губернии. — Херсон, 1917. — 367 с.
24. Рослинність УРСР. Степи, кам'янисті відслонення, піски / Відп. ред. Барбарич А. І. — К.: Наукова думка, 1973. — 428 c. (djvu-файл [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.])
25. Рослинність УРСР. Степи, кам'янисті відслонення, піски. — К.: Наук. думка, 1971. — 427 с.
26. Воейков «Климаты земного шара». (рос.)
27. Рупрехт «Геоботанические исследования о черноземе» (1866). (рос.)
28. Охотничьи звери Степной Украины = Mammals hunted in Steppe Ukraine: в 2 кн. : Кн. 2 / А. М. Волох. — Херсон: Гринь Д. С. : Олди-Плюс, 2016. — 571 с. : ил., табл., портр. — Библиогр.: с. 540—571 (755 назв.). — ISBN 978-966-930-113-0
29. Публікації про охорону природи Степової зони України: [збірка] / [Ukrainian nature conservation group] ; [упоряд., вступ. слово: О. Василюк ; ред.: Г. Гузь, Н. Смірнов ; фот.: Н. Смірнов]. — Київ: LAT&K, 2018. — 425 с. : рис., табл., фот. — (Серія «Conservation biology in Ukraine» ; вип. 9). — Текст укр., рос., англ. — Бібліогр. в кінці ст. — ISBN 978-617-7061-60-0
30. Степи України: навч. посіб. для студентів географ. спец. : у 2 т. Т. 1 : Степи України: матеріали до історії заселення та освоєння / Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова; Авт.-уклад. Є. Н. Красєха.– Одеса: Астропринт, 2015. — 636 с. : іл., табл., схеми. — ISBN 978-966-190-925-9 (у 3 т.). — ISBN 978-966-190-926-6 (т. 1)
31. Степи України: навч. посіб. для студентів геогр. спец. : у 2 т. Т. 2 : Степи України: матеріали до історії колонізації краю Російською імперією / авт.-уклад. проф. Є. Н. Красєха ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. — 2015. — 300 с. — ISBN 978-966-190-925-9 (у 3 т.). — ISBN 978-966-927-069-6 (т. 2)
32. Степи України: навч. посіб. для студентів географ. спец. : у 2 т. Т. 3 : Проблеми охорони та збереження ландшафтного і біологічного різноманіття / Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова; Авт.-уклад. Є. Н. Красєха.– Одеса: Астропринт, 2020. — 759 с. — ISBN 978-966-190-925-9 (у 3 т.). — ISBN 978-966-927-598-1 (т. 3)
33. Ткаченко В. С., Генов А. П., Дідух Я. П., Дудка І. О., Вассер С.П. 1998. Український природний степовий заповідник: рослинний світ. Київ: Фітосоціоцентр, 280 с.
34. Ходосовцев О.Є. 1999. Лишайники причорноморських степів України. Київ: Фіто-соціоцентр, 236 с.
35. Richhofen, «China» (т. I). (нім.)
36. Nehring, «Ueber Tundren und Steppen der Jetzt- und Vorzeit» (1890). (нім.)
37. Kerner, «Das Pflanzenleben der Donauländer» (1863). (нім.)
38. Woenig, «Die pusztenflora der grossen ungarischen Tiefebene» (1899). (нім.)
39. Whitney, «Climatic changes» (3 т., 1880—1882). (англ.)
40. Weaver J. Е., North American prairie. Lincoln, 1954. (англ.)
41. Weaver J. Е., Albertson F. W., Grasslands of the great plains. Lincoln, 1956. (англ.)

• Степ // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1838-1839. — 1000 екз.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Степ (біом)

• Біоми Землі — степи. [Архівовано 2 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• Степи України. [Архівовано 23 липня 2016 у Wayback Machine.]