Share to:

 

Теорія підкови

Теорія підкови стверджує, що ультраліві та ультраправі насправді ближчі одні до інших, ніж до представників політичного центру

Теорія підкови — одна з теорій в політології, яка стверджує, що ультраліві та ультраправі насправді не є антагоністами та не перебувають на протилежних кінцях лінійного політичного спектра, а багато в чому подібні, нагадуючи кінці підкови. Автором теорії є французький письменник і філософ Жан-П'єр Фей(інші мови)[1].

Походження терміна

Вперше термін був вжитий у книзі Жана-П'єра Фея Le Siècle des idéologies, що вийшла у 2002 році[2]. Теорія була сформульована під впливом праць Ліпсета, Белла та інших вчених «плюралістичної школи»[3].

Сучасне використання

У 2006 році термін був використаний в ізраїльських ЗМІ, порівнюючи вороже ставлення до євреїв, яке проявлялось як з боку крайніх правих, так і з боку вкрай лівих[4].

В одному зі своїх есе Йозеф Йоффе, аналітик з Roland Berger Strategy Consultants, яка є однією з найбільших компаній у сфері стратегічного консалтингу в світі, писав наступне:

Чи впорається глобалізація з проблемами, що зростають? Непомітне повстання проти глобалізації насправді передувало кризі 2008 року. На всьому Заході популізм почав проявляти своє обличчя ще в середині 2000-х. Наочними прикладами до цього є Німеччина та Австрія, де популістські партії придбали велику кількість голосів під гаслами ізоляціонізму, протекціонізму та перерозподілу національного багатства. У Німеччині це був лівий популізм («Die Linke»); в Австрії ж, навпаки, вкрай праві партії набрали близько 30 % на виборах 2008 року. Разом ліві і праві ілюструють «теорію підкови» в сучасній політиці: її згинають так, що кінці майже стикаються.

— Йозеф Йоффе [5]

Пояснення теорії та конкретні приклади

Згідно з деякими твердженнями, Північна Корея є ідеологічно вкрай правою або фашистською державою[6]. У своїй книзі «The Cleanest Race» («Найчистіша раса»), Браян Майєрс стверджує, що Північна Корея є ідеологічно вкрай правою державою завдяки пропаганді ксенофобії і крайнього націоналізму, а також псевдорелігійного прославлення колишніх та нинішніх керівників і расової риторики уряду. Водночас північнокорейський режим позиціює себе як поборник соціалізму через державну ідеологію чучхе[7]. Деякі авторитетні дослідники тоталітаризму, серед яких Ганна Арендт, у своїх працях доводили схожість комуністичної системи СРСР та нацизму Третього рейху на противагу поширеної лінійної схеми розташування політичних ідеологій, яка розводить ці ідеології в протилежні боки.

Наукові дослідження та критика

Теорія підкови не користується широкою підтримкою в академічних колах; рецензованих досліджень політологів на цю тему небагато, а наявні дослідження та всебічні огляди часто суперечать її основним положенням, або ж знаходять лише обмежену підтримку теорії за певних умов[8][9]. Дослідження 2011 року про ультралівих і ультраправих у контексті президентських виборів 2007 року у Франції завершилося: «Різні соціальні та політичні логіки пояснюють електоральну підтримку цих двох кандидатів: їхні виборці не перебувають в одному політичному просторі, вони не мають однакового соціального походження і не поділяють однакових цінностей»[10]. Такого висновку дійшли автори дослідження 2012 року: «Таким чином, отримані результати не підтверджують ідею про те, що прихильники екстремістських ідеологій з лівого і правого боку схожі один на одного, а натомість підтримують альтернативну точку зору, що різні екстремістські ідеології приваблюють різних людей. Іншими словами, екстремістів слід розрізняти на основі ідеології, якої вони дотримуються, і не існує універсального екстремістського типу, який відчуває себе як вдома в будь-якій екстремальній ідеології»[8]. У дослідженні 2019 року був такий підсумок: «Наші висновки свідчать про те, що говорити про “крайні ліві цінності” або “крайні праві цінності” може бути недоцільно, оскільки члени обох груп є неоднорідними за цінностями, які вони підтримують»[11]. Зі свого боку, так завершилося дослідження про антисемітизм 2022 року: «За всіма пунктами крайні ліві менше погоджуються з цими твердженнями порівняно з поміркованими, а крайні праві більше погоджуються з цими твердженнями порівняно з поміркованими. Всупереч теорії «підкови», дані свідчать про зростання антисемітизму зліва направо»[9]. Пол Г. П. Ганель, науковий співробітник Ессекського університету, та ін. підсумували деякі з цих досліджень. Вони написали:

Дехто навіть стверджує, що всі екстремісти, як ліві, так і праві, насправді підтримують подібну політику, згідно з так званою «теорією підкови». Однак останні дослідження не тільки не підтверджують такі переконання, але й суперечать їм... Ван Гіл також виявив, що ліві респонденти повідомили про значно нижчу підтримку цінностей, пов'язаних зі збереженням природи, саморозвитком та антиімміграційними настроями, порівняно з поміркованими та правими активістами, при цьому праві повідомили про більшу підтримку таких цінностей та настроїв ... Загалом, ван Гіл надав докази того, що західноєвропейські екстремістські групи далеко не однорідні, а ліві і праві групи представляють різні ідеології[11].

Деякі вчені відкинули цю теорію як надмірне спрощення та узагальнення, що ігнорує їхні фундаментальні відмінності[12][13], і поставили під сумнів загальні передумови теорії, посилаючись на значні відмінності між лівими і правими в політичному спектрі та в управлінні державою[14]. Чіп Берлет(інші мови), експерт з правих рухів, відкидає уявні загравання між ультралівими та ультраправими як спрощення політичних ідеологій, що ігнорує фундаментальні відмінності між ними. У книзі 2000 року про радикальних правих у США «Правий популізм в Америці: Занадто близько для комфорту» він та Метью Н. Лайонс, ще один експерт з правих рухів, відкинули як твердження про значну роль ультраправих у протестах 1999 року в Сіетлі, так і звіт Південного правового центру з питань бідності, який “значною мірою покладався на центристський/екстремістський аналіз”. У контексті антиглобалістського руху вони також згадують, що ліві політичні сили були стурбовані проникненням ультраправих у групи, що виступають проти Світової організації торгівлі, в тому числі на чолі з лібералами-центристами і соціал-демократами, які не хотіли асоціюватися з «правими націоналістами і фанатиками». Деякі з них, такі як «Народна глобальна дія», відреагували на цю загрозу, внісши зміни до своїх маніфестів, щоб принципово відкинути альянси з будь-якими правими групами[12].

У своїй статті 2014 року професор соціальної психології Афінського університету Васіліс Павлопулос стверджував: «Так звана центристська/екстремістська теорія або теорія підкови вказує на сумнозвісну схожість між крайніми точками політичного спектра: «Так звана центристська/екстремістська або підковоподібна теорія вказує на сумнозвісну схожість між двома крайнощами політичного спектра (наприклад, авторитаризмом). Вона залишається живою, хоча багато соціологів вважають її повністю дискредитованою (Berlet & Lyons, 2000). Крім того, виявилося, що ідеологічні профілі двох політичних полюсів суттєво відрізняються (Pavlopoulos, 2013). Гіпотеза про центризм/екстремізм звужує громадянські політичні дебати і підриває прогресивну організацію. Ототожнення неонацистів з радикальними лівими призводить до легітимізації ультраправої ідеології та практик»[15].

Саймон Чоат, старший викладач політичної теорії в Кінгстонському університеті, розкритикував теорію підкови. У статті 2017 року для The Conversation він написав:

«Теорія підкови» є нісенітницею: ультраправі та ультраліві мають мало спільного»

Науковець стверджує, що ультраліві та ультраправі ідеології мають схожість лише в найрозпливчастішому сенсі, в тому, що вони обидві виступають проти ліберально-демократичного статус-кво, але обидві сторони мають дуже різні причини та дуже різні цілі для цього[16]. Чоат використовує питання глобалізації як приклад[16]; як ультраліві, так і ультраправі нападають на неоліберальну глобалізацію та її «еліти», але визначають різні еліти і мають суперечливі причини для нападок на них[16]. Крім того, Чоат стверджує, що хоча прихильники теорії підкови можуть наводити історичні приклади передбачуваної змови між фашистами і комуністами[16], ультраліві зазвичай виступають проти приходу до влади ультраправих або фашистських режимів у своїх країнах. Натомість він стверджує, що саме центристи підтримували ультраправі та фашистські режими і надавали їм перевагу при владі над соціалістами[16], і що теорія підкови є упередженою щодо центристів, які, за його словами, використовують її для очорнення або нападок на лівих більше, ніж на правих[16]. Він наводить приклад президентських виборів у США 2016 року і президентських виборів у Франції 2017 року, на яких прихильники Берні Сандерса і Жана-Люка Меланшона нібито надавали перевагу або голосували за Дональда Трампа і Марін Ле Пен[16]. У цьому сенсі він стверджує, що теорія підкови використовується для того, щоб «дискредитувати лівих, одночасно відхрещуючись від власної співучасті з ультраправими». Чоат також каже, що «порівнювати Сталіна з сучасними лівими, такими як Меленшон або Корбін, явно абсурдно»[16], і робить висновок: «Якщо ліберали справді хочуть зрозуміти і протистояти піднесенню ультраправих, то замість того, щоб поливати брудом лівих, їм, можливо, варто замислитися над власними помилками[16]. Хоча офіційний академічний або журналістський аналіз теорії підкови є відносно новим, критика її попередників є давньою, і часто підставою для критики була тенденція коментаторів об'єднувати розрізнені протилежні рухи разом. Ще в 1938 році марксистський теоретик і політик Лев Троцький написав статтю «Їхня мораль і наша», яка стала основою для його книги «Їхня мораль і наша: Марксистські та ліберальні погляди на мораль», що вийшла в 1939 році. У статті 1938 року, яку вперше опублікував у США теоретичний журнал Соціалістичної робітничої партії Міжнародної лівої опозиції, він писав:

Основна риса цих зближень і уподібнень у тому, що вони геть ігнорують матеріальну основу різних течій, тобто їхню класову природу і, тим самим, їхню об’єктивну історичну роль. Замість цього вони оцінюють і класифікують різні течії за якоюсь зовнішньою і другорядною ознакою, найчастіше за їхнім ставленням до того чи іншого абстрактного принципу, що для даного класифікатора має особливу фахову цінність. Скажімо, для римського папи франкмасони, дарвіністи, марксисти й анархісти є близнюками, позаяк усі вони святокрадно заперечують непорочне зачаття. Для Гітлера близнюками є лібералізм і марксизм, тому що вони ігнорують “кров і честь”. Для демократа фашизм і більшовизм – двійнята, позаяк вони не схиляються перед загальним виборчим правом. І так далі[17][18].

Див. також

Примітки

  1. Encel, Frédéric; Thual, François (13 листопада 2004). United States-Israel: A friendship that needs to be demystified. Le Figaro. Paris. Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 13 лютого 2009. Jean-Pierre Faye's famous horseshoe theory (according to which extremes meet) finds verification here more than in other places, and the two states of delirium often mingle and meet , unfortunately spreading beyond these extremist circles. But contrary to the legend deliberately maintained and/or the commonplace believed in good faith, Israel and the United States have not always been allies; on several occasions their relations have even been strained. [Архівовано 2007-09-30 у Wayback Machine.]
  2. Le Siècle des idéologies. Pocket. 22 грудня 2008. Архів оригіналу за 15 грудня 2012. Процитовано 11 січня 2016.
  3. Challenging Centrist / Extremist Theory. Publiceye.org. 2008. Архів оригіналу за 2 лютого 2009. Процитовано 11 січня 2016.
  4. Fleischer, Tzvi (31 жовтня 2006). The Political Horseshoe again. Australia / Israel Review. AIJAC. Архів оригіналу за 16 травня 2011. Процитовано 27 березня 2015. I think Mr. Loewenstein has done a good job demonstrating why many people believe, as the "political horseshoe" theory states, that there is a lot more common ground between the far left, where Loewenstein dwells politically, and the far right views of someone like Betty Luks than people on the left would care to admit. [Архівовано 16 травня 2011 у Wayback Machine.]
  5. New Year's Essay 2009. Roland Berger Strategy Consultants. 22 грудня 2008. Архів оригіналу за 3 лютого 2009. Процитовано 11 січня 2016. [Архівовано 2009-02-03 у Wayback Machine.]
  6. North Korea - a Fascist State?. Rocking Philosophy. May 1,2013. Архів оригіналу за 7 січня 2015. Процитовано September 5, 2 015.
  7. {{Cite news | author1 = Myers, BR | authorlink1 = Brian Reynolds Myers | title = "The Cleanest Race "| url = http://www.nytimes.com/2010/01/28/books/excerpt-cleanest-race.html%7Caccessdate = 5 серпня 2015 | work = The New York Times | date = 26 January 2010} }
  8. а б Van Hiel, Alain (2012-03). A psycho‐political profile of party activists and left‐wing and right‐wing extremists. European Journal of Political Research (англ.). Т. 51, № 2. с. 166—203. doi:10.1111/j.1475-6765.2011.01991.x. ISSN 0304-4130. Процитовано 23 грудня 2024.
  9. а б Hersh, Eitan; Royden, Laura (2023-06). Antisemitic Attitudes Across the Ideological Spectrum. Political Research Quarterly (англ.). Т. 76, № 2. с. 697—711. doi:10.1177/10659129221111081. ISSN 1065-9129. Процитовано 23 грудня 2024.
  10. Mayer, Nonna (1 січня 2011). Why Extremes Don’t Meet: Le Pen and Besancenot Voters in the 2007 French Presidential Election. French Politics, Culture & Society. Т. 29, № 3. doi:10.3167/fpcs.2011.290307. ISSN 1537-6370. Процитовано 23 грудня 2024.
  11. а б Hanel, Paul H. P.; Zarzeczna, Natalia; Haddock, Geoffrey (2019-09). Sharing the Same Political Ideology Yet Endorsing Different Values: Left- and Right-Wing Political Supporters Are More Heterogeneous Than Moderates. Social Psychological and Personality Science (англ.). Т. 10, № 7. с. 874—882. doi:10.1177/1948550618803348. ISSN 1948-5506. Процитовано 23 грудня 2024.
  12. а б Berlet, Chip; Lyons, Matthew Nemiroff (2000). Right-wing populism in America: too close for comfort. Critical perspectives. New York: Guilford Press. ISBN 978-1-57230-568-7.
  13. 'Horseshoe theory' is nonsense – the far right and far left have little in common. web.archive.org. 19 червня 2017. Процитовано 23 грудня 2024.
  14. Filipović, Miroslava; Đorić, Marija (2010). The Left or the Right: Old Paradigms and New Governments. Serbian Political Thought. Т. 2, № 1-2. с. 121—144. doi:10.22182/spt.2122011.8. Процитовано 23 грудня 2024.
  15. Pavlopoulos, Vassilis (2014). Politics, economics, and the far right in Europe: A social psychological perspective (PDF). Pears Institute, Birkbeck, University of London.
  16. а б в г д е ж и к Choat, Simon (12 травня 2017). ‘Horseshoe theory’ is nonsense – the far right and far left have little in common. The Conversation (амер.). Процитовано 23 грудня 2024.
  17. Лев Троцький. www.ji.lviv.ua. Процитовано 23 грудня 2024.
  18. Bailey, Andrew, ред. (2008). The Broadview anthology of social and political thought. Peterborough, Ont: Broadview Press. ISBN 978-1-55111-742-3. OCLC 191889707.
Prefix: a b c d e f g h i j k l m n o p q r s t u v w x y z 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Portal di Ensiklopedia Dunia

Kembali kehalaman sebelumnya