Титул перемоги в Римській імперії (лат.cognomina ex virtute) — почесний титул та форма звертання в Стародавньому Римі, що додавався до основноготитулу полководця (в республіканський період) або до титулу римського імператора після важливої військової перемоги над супротивником.
Назви титулів походили від імені народу або держави, які були підкорені або над якими здобули перемогу. Іноді титул перетворювався в когномен й ставав спадковим прізвищем.
Якщо досягнута перемога була вирішальною в поточній війні, то додавався також почесний титул «Maximus» (Великий). Так само давалися титули, що характеризували самого полководця: «Pius» (Благословенний), «Felix» (Щасливий).
Титули додавались до повної титулатури римських імператорів — спочатку сам титул перемоги, а потім основний титул. Однак римські імператори були не єдиними особами, які здобули титули перемоги. Вони також надавались й визначним полководцям.
Імператорські титули перемоги були переліком завойованих народів або війн, у яких брала участь країна за часів того чи іншого імператора. У деяких випадках вони були не символом тріумфу чи перемоги, а носили політичне значення й підтримували внутрішньополітичний престиж правителя.
Відомі також нумерологічні варіанти того ж самого титулу, наприклад Germanicus Maximus IV — «великий переможець германців учетверте».
Ця давньоримська традиція титулів перемоги після розпаду Римської імперії мала розвиток в інших країнах Європи, зокрема в Британській та Французькій імперіях.
Римська республіка
У таблиці наведені в хронологічному порядку титули перемоги, які були надані в часи існування давньоримської республіки.
В імперський період титули перемоги на честь підкорених народів носили майже всі імператори. Однак першим носієм титулу перемоги став не імператор Октавіан Август, а його родич Децим Клавдій, який отримав перемогу над германцями й приєднав до Римської імперії землі до Ельби, за що отримав титул Германік. Його син Германік Юлій перейняв від батька цей титул перемоги, який став його ім'ям.
Першим імператором, який прийняв титул перемоги як частину власного імені був Калігула — який називався «Caesar Augustus Germanicus».
Почесні титули перемоги привласнювалися імператорами, якщо навіть вони не робили особистого внеску в перемогу, яку здобували їхні воєначальники. Часто прийняття титулів відзначалося карбуванням спеціальних монет.
Калігула, 37–41 рр. н. е.
Germanicus («переможець германський»), від народження
у 1166 році почав титулувати себе Переможцем Ісаврії, Кілікії, Вірменії, Далмації, Угрів, Боснії, Хорватії, Лазії, Іберії, Болгарії, Сербії, Зіхії, Азарії, Ґотів. Це було не просто класичне наслідування титулів або формальне використання «титулів перемоги». Для кожного з цих чотирнадцяти титулів перемоги над народами (країнами) існувала юридична основа та фактичні військові перемоги.
Джерела
McCormick, Michael. Eternal Victory: Triumphal Rulership in Late Antiquity, Byzantium, and the Early Medieval West. Cambridge University Press, 1986.
Walter Kaegi (2003), Heraclius, Emperor of Byzantium (Cambridge University Press, 2003), p. 164.
A. A. Vasiliev (1936), The Goths in the Crimea (Cambridge MA: Mediaeval Academy of America), pp. 140—145.
M.Grant, The Antonines: the Roman empire in transition, Londra e N.Y. 1994. ISBN 978-0-415-13814-7
Y.Le Bohec, L'esercito romano da Augusto alla fine del III secolo, Roma 1992, VII ristampa 2008. ISBN 978-88-430-1783-6
A.Mócsy, Pannonia and Upper Moesia, Londra, 1974.
C.Scarre, Chronicle of the roman emperors, New York, 1999. ISBN 0-500-05077-5
