Тихвінська наступальна операція

Тихвінська наступальна операція
Блокада Ленінграда
Позиції сторін напередодні Тихвінської наступальної операції
59°38′38″ пн. ш. 33°30′38″ сх. д. / 59.643888888889° пн. ш. 33.510694444444° сх. д. / 59.643888888889; 33.510694444444
Дата: 10 листопада — 30 грудня 1941 Місце: Ленінградська область РРФСР Результат: Перемога радянських військ. Зрив німецького плану подвійного оточення Ленінграду
Сторони
Третій Рейх Блакитна дивізія, Іспанія	СРСР
Командувачі
Е. Буш К.-Г. фон Бот Ф.-В. фон Гаппіус Р. Шмідт[1] Г.-Ю. фон Арнім[2] Г.Ферстер А. Муньйос Грандес	Мерецков К. П. Федюнінський І. І. Кликов М. К. Коровников І. Т. Іванов П. О.[3]
Військові формування
16-та армія: I-й АК XXXVIII-й АК XXXIX-й МК Люфтваффе: I-й ПвК	Ленінградський фронт: 54-та А Волховський фронт[4]: 52-га окр. А 4-та окр. А Новгородська армійська оперативна група
Військові сили
140 000 о/с, 1 000 гармат та мінометів та 200 танків	186 000 о/с, 374 гармат та мінометів та 154 танків

Тихвінська наступальна операція — друга фаза Тихвінської операції, що тривала з 10 листопада по 30 грудня 1941, в ході якої радянські війська перейшли в контрнаступ й під час наступальної операції війська Червоної армії відбили окуповані німецькими військами території на сході Ленінградської області. Контрнаступ проводився військами 54-ї армії Ленінградського фронту, 4-ї та 52-ї окремих армій^[5], за сприянням військ Північно-Західного фронту з метою розгрому тихвінського угруповання німецьких військ, відновити залізничне сполучення на ділянці Тихвін-Волхов, поліпшити стан Ленінградського фронту, Балтійського флоту та обложеного Ленінграду, а також скувати сили противника на північно-західному напрямку й не допустити перекидання ним на московський напрямок.

Ширина фронту бойових дій в ході операції склала 300—350 кілометрів, глибина просування радянських військ — 100—120 кілометрів при середньодобовому темпі наступу 2 — 2,5 кілометра^[6].

Перед фронтом радянських військ діяли з'єднання 16-ї польової армії генерал-полковника Е.Буша зі складу німецької групи армій «Північ», які за станом на 10 листопада глибоко вклинилися в оборону радянських військ на Тихвінському напрямку, перерізавши останню залізницю, якою йшли вантажі до Ладозького озера для постачання Ленінграда.

У зв'язку з обстановкою, що склалася Ставкою ВГК було прийняте рішення без зволікання перейти в контрнаступ на Тихвінському напрямку; підготовка до нього розпочалася ще в ході оборонної операції. Завдяки вжитим заходам щодо посилення 4-ї, 52-ї і 54-ї армій радянські війська отримали перевагу над противником в особовому складі та артилерії. Однак вони поступалися військам Вермахту в танках і літаках.

Замислом радянського командування передбачалося завдати удари по напрямках, що сходяться, на Кіріши і Грузино. Головний удар завдавала з району Тихвіна 4-та армія (ген. армії К. П. Мерецков) із завданням з'єднатися в районі Кіріши з військами 54-ї армії (ген.-майор І. І. Федюнінський) і в районі Грузино з військами 52-ї армії (ген.-лейт. М. К. Кликов), з якою взаємодіяла Новгородська армійська група Північно-Західного фронту, що мала завдання наступати головними силами на Селище.

10 листопада 1941 не очікуючи на повне завершення зосередження усіх військ, північніше Новгорода перейшла в наступ Новгородська армійська група, 12 листопада північніше і південніше М. Вішери — 52-га армія, 19 листопада північно-східніше Тихвіна — 4-та армія, 3 грудня західніше р. Волхов — 54-та армія. Наступ Новгородської групи не мав успіху, а війська 52-ї армії через недоліки в організації наступу тільки 18 листопада прорвали оборону противника і 20 листопада опанували М. Вішеру.

7 грудня з'єднання 4-ї армії, прорвавши оборону Вермахту на захід від Тихвіну, створили загрозу перехоплення єдиної комунікації Тихвінського угруповання противника. Німецьке командування почало поспішне відведення залишків розгромлених з'єднань за р. Волхов. 9 грудня війська 4-ї армії звільнили Тихвін і перейшли до переслідування противника. 16 грудня війська 52-ї армії розгромили ворожий гарнізон у В. Вішері і стали просуватися до р. Волхов. Водночас війська 4-ї і 54-ї армій охопили фланги волховського угруповання противника, яка під загрозою оточення почала відходити. До 28 грудня 54-та армія відкинула німецькі та іспанські війська за лінію залізниці Мга — Кіріши. Наприкінці грудня війська 4-ї і 52-ї армій, що були об'єднані 17 грудня у Волховський фронт під командуванням генерал армії К. П. Мерецкова, вийшли до р. Волхов і захопили кілька плацдармів на його лівому березі, відкинувши війська Вермахту за рубіж, з якого вони почали наступ на Тихвін.

В результаті Тихвінської наступальної операції радянські війська завдали важких втрат 10 дивізіям противника (у тому числі 2 танковим та 2 моторизованим), змусили гітлерівське командування перекинути на Тихвінський напрямок додатково 5 дивізій, просунулися на 100—120 км, звільнили від німецьких військ значну частину території, забезпечили наскрізний рух залізницею до ст. Войбокало, зірвали план німців створити 2-ге кільце оточення Ленінграда. Тихвінська наступальна операція — одна з перших великих наступальних операцій Червоної армії у війні; вона створила сприятливі умови для розгорнувся наприкінці 1941 загального контрнаступу радянських військ і сприяла розгрому німецьких військ під Москвою.

• Битви та операції німецько-радянської війни
• Ленінградська оборонна операція
• 1-ша Синявінська операція
• Синявінська операція (1942)
• Стрєльнинсько-Петергофська операція
• Торопецько-Холмська операція

• Тихвинская наступательная операция (10.11-30.12) [Архівовано 19 серпня 2013 у Wayback Machine.]

• Исаев А. В. Котлы 41-го. История ВОВ, которую мы не знали. — М.: Эксмо, 2005. — 400 с. — ISBN 5-699-12899-9
• Исаев А. В. Пять кругов ада. Красная армия в котлах. — М.: Эксмо, 2008. — 416 с. — ISBN 978-5-699-28995-0
• Кривошеев Г. Ф. Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооруженных сил: Статистическое исследование. — М.: Олма-Пресс, 2001. — 320 с. — ISBN 5-17-024092-9
• Сяков Ю. Волхов в огне. Документальный очерк. — СПб.: Волховская типография, 1997.
• Шигин Г. А. Битва за Ленинград: крупные операции, «белые пятна», потери / Под ред. Н. Л. Волковского. — СПб.: Полигон, 2004. — 320 с. — ISBN 5-17-024092-9
• Joachim Hoffmann: Die Kriegführung aus der Sicht der Sowjetunion. in: Horst Boog, Jürgen Förster, Joachim Hoffmann, Ernst Klink, Rolf-Dieter Müller, Gerd R. Ueberschär: Der Angriff auf die Sowjetunion. (= Militärgeschichtliches Forschungsamt (Hrsg.): Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg, Band 4). 2. Auflage. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1987, ISBN 3-421-06098-3, S. 713—809 (eingeschränkte Vorschau in der Google Buchsuche).

• Гальдер Ф. От Бреста до Сталинграда. Военный дневник. Ежедневные записи начальника генерального штаба сухопутных войск 1941—1942 годов. — Смоленск: Русич, 2001. — 656 с. — (Мир в войнах). — ISBN 5-313-00026-8
• Хаупт В. Группа армий «Север». Бои за Ленинград. 1941—1944. / Пер. Е. Захарова. — М.: Центрполиграф, 2005. — 384 с. — (За линией фронта. Мемуары). — ISBN 5-9524-1672-1
• Стахов Х. Г. Трагедия на Неве. Шокирующая правда о блокаде Ленинграда. 1941—1944 / Пер. Ю. Лебедева. — М.: Центрполиграф, 2008. — 416 с. — (За линией фронта. Мемуары). — ISBN 978-5-9524-3660-2

• Тихвинская наступательная операция. Архів оригіналу за 6 червня 2012. Процитовано 17 травня 2012.
• Тихвинская стратегическая наступательная операция (10.11-30.12.1941) [Архівовано 19 травня 2017 у Wayback Machine.]
• Тихвинская наступательная операция (10.11.41-30.12.41) [Архівовано 20 січня 2011 у Wayback Machine.]
• Тихвинская наступательная операция 1941 [Архівовано 22 квітня 2013 у Wayback Machine.]
• Самосоненко Г., Сяков Ю. Освобождение Тихвина : [арх. 4 липня 2011] // Газета «Вести». — СПб., 2006.