Тонáльність — звуковисотне положення ладу^[1][2], у ширшому сенсі — ієрархічна система висотних зв'язків, центральною категорією якої є тоніка. Тональності отримують назви за їх основним тоном («тонікою») та нахилом ладу («мажор» або «мінор»). Поняття тональності було сформульоване Ж.Ф. Рамо у ряді трактатів між 1722 і 1761 роками^[3] . Пізніше було описане О.-Е. Хороном (1810) й популяризоване Ф.-Ж. Фетісом (1830-ті — 1840-ві)^[4]. Поняття також описав французький музикознавець Ф.-Л.-Ж. Кастиль-Блаз (1821), як «властивість музичного ладу, що виражається у використанні його суттєвих ступенів»^[5][6]. Протягом наступних століть як тональні системи, так і саме поняття тональності зазнали еволюції.

На відміну від модальності, тональність характеризується чітким і постійно відчутним тяжінням до центру ладу — тоніки, тоді як її звукоряд може бути дотриманий різною мірою. Центром тональності виступає мажорний або мінорний тризвук, побудований від її основи — тоніки. Ієрархія висотних зв'язків зазвичай вибудовується на основі класичних гармонічних функцій — тоніки, домінанти і субдомінанти.

Тональності притаманний внутрішній динамізм і активність, напруженість цілеспрямованого руху, гранична раціональна вивірена централізованість і багатство функціональних зв'язків. Активні динамічні зміни акордів і модуляції з однієї тональності в іншу виступають як вища форма руху. При цьому зміни тимчасових гармонічних центрів не скасовують центрального тяжіння, а навпаки — інтенсифікують його. Велике значення для формування тонального почуття має музичний метр і метрична екстраполяція — очікування певного продовження на основі даного початку. Відповідно до цих властивостей тональність характеризується постійно і чітко відчутним тяжінням до центру ладу.

Динамізм тональної системи опосередковано пов'язаний з характером європейського мислення епохи Нового часу, зокрема, з ідеями Просвітництва. «Модальність представляє, по суті, стабільний, а тональність — динамічний погляд на світ» (Е. Ловінська)^[7].

У позначенні тональності вказується основний тон (тоніка) і нахил ладу, наприклад — тональність до мажор є тональністю, в основі якого мажорний лад вибудовується від звуку до. В українській музичній практиці широко застосовуються позначення тональностей як за складовою, так і за буквеною системами. Тоніку мажорних ладів звичайно пишуть з великої літери, тоді як тоніку мінорних — з малої^[8], наприклад:

де «dur» — означає «мажор» (дослівно лат. dur, durus — твердий), а moll — «мінор» (дослівно лат. moll — м'який).

У нотах тональність, як правило, позначають за допомогою ключових знаків. Це пов'язано з тим, що мажорний чи мінорний звукоряди більшості тональностей, окрім до мажора і ля мінора, включають похідні ступені замість основних.

У мажорно-мінорній музиці тональності по-різному взаємодіють. Нижченаведені відношення тональностей закріплені термінологічно:

• Паралельні тональності — мажорна і мінорна тональності, що мають однакові ключові знаки. Суть «паралелізму» — спільний для обох тональностей звукоряд, проте його звукам приписуються різні тональні функції. Звукоряди паралельних тональностей відстоять один від одного на малу терцію: мажорна зверху, мінорна знизу (наприклад, До мажор — ля мінор, Фа-дієз мажор і ре-дієз мінор, сі-бемоль мажор і соль мінор і т. д.). Паралельні тональності є найбільш близькими, тому що мають сім спільних тризвуків.
• Однойменні тональності — тональності з однаковими тоніками, що належать до протилежних ладових нахилів (наприклад, Соль мажор і соль мінор). Мажорна і мінорна однойменні тональності відрізняються трьома ключовими знаками (мажор — у бік дієзів, мінор — у бік бемолів).
• Однотерцієві тональності^[9] — дві тональності, в тонічному тризвуку яких терцієвий тон є спільним (наприклад: До мажор — до-дієз мінор; загальний терцієвий тон «мі»). Такі тональності належать до різних ладів і відстоять один від одного на пів тону (причому мажорна розташована нижче).

В англійській термінологічній системі паралельні тональності називаються «відносними» (relative keys), а однойменні — «паралельними» (parallel keys), що може породжувати плутанину при перекладах англійської музично-теоретичної літератури на українську мову.

Спорідненістю тональностей називається співвідношення двох тональностей, що визначається кількістю і значенням спільних акордів (тобто акордів, які складаються зі звуків, які зустрічаються в обох тональностях). Існує три ступені споріднення тональностей:

• У 1-му ступені споріднення знаходяться тональності, тонічні тризвуки яких належать до числа загальних акордів, кожна тональність має шість тональностей другого ступеня споріднення: дві того ж ладу і чотири — протилежного.
• У 2-му ступені споріднення знаходяться тональності, які мають хоча б один спільний тризвук, але не тонічний, кожна тональність має дванадцять тональностей другого ступеня споріднення: вісім того ж ладу і чотири — протилежного.
• У 3-му ступені спорідненості знаходяться тональності, які не мають жодного спільного тризвуку. Кожна тональність має п'ять тональностей третього ступеня спорідненості (одну того ж ладу і чотири — протилежного).

Ступінь споріднення тональностей обумовлює можливість і характер модуляції.

Позначення тональностей

Українською	Класичне	Англійське	Знаки біля ключа
до-бемоль мажор	Ces (dur)	C-flat major
ля-бемоль мінор	as (moll)	A-flat minor
соль-бемоль мажор	Ges	G-flat major
мі-бемоль мінор	es	E-flat minor
ре-бемоль мажор	Des	D-flat major
сі-бемоль мінор	b	B-flat minor
ля-бемоль мажор	As	A-flat major
фа мінор	f	F minor
мі-бемоль мажор	Es	E-flat major
до мінор	c	C minor
сі-бемоль мажор	B	B-flat major
соль мінор	g	G minor
фа мажор	F	F major
ре мінор	d	D minor
до мажор	C	C major
ля мінор	a	A minor
соль мажор	G	G major
мі мінор	e	E minor
ре мажор	D	D major
сі мінор	h	B minor
ля мажор	A	A major
фа-дієз мінор	fis	F-sharp minor
мі мажор	E	E major
до-дієз мінор	cis	C-sharp minor
сі мажор	H	B major
соль-дієз мінор	gis	G-sharp minor
фа-дієз мажор	Fis	F-sharp major
ре-дієз мінор	dis	D-sharp minor
до-дієз мажор	Cis	C-sharp major
ля-дієз мінор	ais	A-sharp minor

• Тонація // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Brown, Matthew (2005). Пояснюючи тональність: шенкеріанська теорія та крім того (англійська) . Boydell & Brewer. с. 293. ISBN 158-0461-60-3. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 28 жовтня 2013.
• Способин, И. В. (1963). Елементарна теорія музики (російська) . Москва: Музгиз. с. 204.
• Холопов, Ю. Н. (2003). Гармония: Теоретический курс: Учебник (російська) . СПб: Издательство «Лань». с. 544. ISBN 5-8114-0516-2. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 28 жовтня 2013.
• Холопов, Ю. Н. Тональность (російська) . Архів оригіналу за 29 грудня 2012. Процитовано 28 жовтня 2013. // Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)
• Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
• Юцевич Ю. Є. Музика. Словник-довідник. — Вид. 2-гс. псрсробл. і доп Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2009. — 352 с.

• Dahlhaus, C. (1968). Untersuchungen über die Entstehung der harmonischen Tonalität (німецька) . Kassel, Basel.
• Khramov, M. (2008). Project Commator and Sonantometry. Proceedings of the International Symposium FRSM-2008 (англійська) . Kolkata: 428–70. Процитовано 28 жовтня 2013.^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Powers, H. (1981). Tonal Types and Modal Categories in Renaissance Polyphony. Journal of the American Musicological Society (англійська) . XXXIV: 133–40. {{cite journal}}: Текст «accessdate» проігноровано (довідка)
• Оголевец, А. С. (1941). Основы гармониченского языка (російська) . Москва, Ленинград.
• Лебедев, С. Н. (2008). Прототональность в музыке западноевропейского Средневековья и Возрождения. Ad musicum (російська) . Москва: 33-47.
• Способін І. Елементарна теорія музики. Переклад Є. Дроб'язка — Київ: Мистецтво. — 1952. — 204 c.
• Холопов, Ю. Н. (2002). Категории лада и тональности в музыке Палестрины. Русская книга о Палестрине. Науч. труды МГК. Сб. (російська) . Москва: МГК (32): 54-70.