|
Троїцька церква (Нова Забудова)
Троїцька це́рква — православний храм у Києві, в місцевості Нова Забудова, збудований у 1856—1859 роках за проєктом архітектора Павла Спарро замість розібраної у 1858 році Троїцької церкви у Старому місті. У 1911 році біля Троїцької церкви почалося будівництво нового однойменного храму за проєктом архітектора Євгенія Єрмакова, проте завершенню робіт завадила Перша світова війна та прихід до влади більшовиків. Недобудовану церкву розібрали у 1918 році, стару Троїцьку церкву знищили у 1963 році «у зв'язку з реконструкцією вулиці та надання релігійній громаді права оренди іншого приміщення». Церква стояла на розі вулиць Великої Васильківської та Жилянської, на місці багатоповерхового будинку № 51/4[1][2][3]. Станом на 2022 рік на місці зруйнованої церкви храму діє тимчасовий Свято-Троїцький храм Голосіївського благочиння Київської єпархії Української Православної церкви Московського патріархату і ведеться відновлення будівлі Троїцької церкви (проект Євгена Єрмакова) за затвердженим проєктом на основі збережених фотографій. ІсторіяПервісна Троїцька церква існувала у Верхньому місті з другої половини XVII століття, вона стояла на території нинішнього скверу перед готелем Hyatt Regency Kyiv, на розі поруч із сучасною вулицею Алли Тарасової. В середині XIX століття почалася розбудова Верхнього міста, зокрема, у 1854—1857 році на Софійській площі звели будівлю Присутственних місць[4]. Паралельно почалося заселення місцевості Нова Забудова у Либідській частині Києва. Задля упорядкування парафій Верхнього міста, де було більш ніж достатньо культових споруд, і будівництва храмів у нових районах Києва київський митрополит Філарет ініціював перенесення дерев'яної Троїцької церкви з Верхнього міста до Нової Забудови[5][6]. У 1852 році архітектор П. Спарро розробив проєкт храму[7], після чого, у 1854 році його затвердив імператор. У 1856 році почалося будівництво[7], яке велося за значної участі священника Євфимія Ботвиновського, церковного старости Миколи Балабухи, та інших благодійників[8]. Первісно планували для нової церкви використати деревину з розібраної у 1858 році старої Троїцької церкви, проте ці будівельні матеріали виявилися непридатними для повторного використання, тому зі старої церкви лише перенесли до нової реліквії та церковне начиння[5][9][3]. Дерев'яна церкваНову Троїцьку церкву освятили 12 жовтня 1858 року[8][10][9] (за іншими джерелами — 1859 року[7][11][2]). Це була дерев'яна на мурованому фундаменті церква із дерев'яною шатровою дзвіницею; у 1865 році (або у 1880-х роках[3]) будівлю храму обклали цеглою[7]. Церква мала простору садибну ділянку, на якій пізніше збудували кам'яний будинок для священників, невеликий кам'яний будиночок для сторожа і дерев'яний сарай. Станом на 1865 рік парафія церкви нараховувала 613 православних мешканців обох статей, 360 римо-католиків, розкольників і лютеран, до 100 осіб юдейського віросповідання[12]. Від Троїцької церкви отримали свої назви прилегла Троїцька площа із облаштованим у 1860 році Троїцьким базаром, Троїцький народний дім (нині — Київський театр оперети), побудований в 1902 році, а також Троїцькі лазні, що діяли з 1893 по 1990-ті роки[13][3]. Дерев'яна Троїцька церква була збудована у формах російської архітектури: хрещата у плані, із шатровим завершенням бані та дзвіниці[3]. Основний об'єм завершувався восьмигранним барабаном із прямокутними вікнами, прикрашеними сандриками у формі карнизів, та шатровою банею із цибулястою маківкою[3]. Над входом, на західному боці церкви була квадратна у плані дзвіниця, шатро якої прикрашали люкарни[3]. Фасади церкви мали стриманий цегляний декор із карнизових кронштейнів, сандриків, пілястр тощо[3]. У 1860-х—1870-х роках Троїцька церква була архітектурною домінантою цієї місцевості[6]. Інтер'єр Троїцької церкви прикрашав бароковий дерев'яний іконостас, виготовлений у 1760 році за проєктом архітектора Івана Мічуріна і перенесений сюди зі Старокиївської Троїцької церкви[6]. З неї ж до нової Троїцької церкви перенесли реліквії та начиння, зокрема, ікону Божої Матері, яка первісно прикрашала Благовіщенську надбрамну церкву Золотих воріт[6]. Головний вівтар був освячений на честь Пресвятої Трійці, бічний вівтар — на честь великомученика Пантелеймона, добудований у 1880-х роках за проєктом Володимира Ніколаєва[6]. Наприкінці XIX століття замість дерев'яної огорожі церкву огородили новим цегляним муром із сторожкою[6]. У 1910-х роках причт Троїцької церкви складався з двох священників, площа церковної території — 1952 квадратних сажнів. При церкві був зведений мурований будинок причту та дерев'яний сарай[8]. Проєкт будівництва мурованої церквиНа початку XX століття район Нової Забудови значно збільшився та потребував більш містку, кам'яну церкву, до того ж 1901 року неподалік від Троїцького храму римо-католицька громада збудувала величний костел святого Миколая. Того ж 1901 року був створений комітет із будівництва нової мурованої Троїцької церкви, яка мала величчю не поступатися католицькому костелу[14]. Наступного, 1902 року комітет замовив проєкт нової церкви єпархіальному архітектору Євгену Єрмакову[15][16]. За його проєктом нова Троїцька церква мала бути великою двоярусною спорудою, увінчаною п'ятьма цибулястими банями — величезною центральною на масивному барабані та чотирма меншими по кутах споруди, та з пишним декором фасадів, у якому поєднувалися б псевдоросійський стиль (кокошники, лиштви, цибулясті бані) та один із різновидів модерну — неоросійський стиль (загальне об'ємно-просторове рішення, характерні фронтони)[15]. До церкви з заходу мала прилучатися висока п'ятиярусна дзвіниця із видовженим шатром, увінчаним цибулястою банькою[15]. Храм мав вміщати до 3000 осіб, його висота мала скласти близько 56,5 м, дзвіниці — понад 65 м, тобто нова Троїцька церква мала розмірами конкурувати з 60-метровим Миколаївським костелом[17][6]. Однак, кошторисна вартість проєкту Єрмакова — близько 189 тис. рублів — виявилася на перший погляд завеликою для фінансової спроможності парафії[15][6]. Комітет звернувся до архітектора Володимира Ніколаєва, який у 1903 році підготував альтернативний проєкт церкви, кошторис якого склав 103 653 рублі[6]. За проєктом Ніколаєва Троїцька церква мала значно скромніший вигляд, була меншою за розмірами, без дзвіниці, увінчаною шатровою банею із чотирма цибулястими баньками; висота споруди мала скласти понад 40 м[16][6]. Київська духовна консисторія, яка мала погодити проєкт, віддала перевагу проєкту Єрмакова і дозволила реалізувати його в дві черги: спершу — основний об'єм, потім — дзвіниця, втім, будівельний комітет продовжував шукати інші варіанти. К 1907 році вони замовили проєкт церкви інженеру Василю Листовничому, однак консисторія та Святійший Синод не виявили у новому проєкті жодних переваг, як художніх, так і економічних, перед проєктом Єрмакова. Наступного, 1908 року комітет за допомоги Санкт-Петербурзького Товариства Архітекторів організував всеросійський архітектурних конкурс на проєкт нової Троїцької церкви. На конкурс подали 9 проєктів, з яких першу премію отримав проєкт студента Петербурзького інституту цивільних інженерів Анатолія Самойлова[6]. Проте будівельному комітету сподобався проєкт художника-архітектора Дмитра Крижанівського, що посів друге місце[16]. Впродовж 1909—1910 років із Крижанівським вели перемовини щодо керівництва будівними роботами, але не дійшли згоди у питанні про гонорар, тому зрештою комітет мусив повернутися до первісного проєкту Єрмакова[15][7]. Урочисте закладання нової Троїцької церкви відбулося у вересні 1911 року[15][16]. Будівельні роботи почалися досить жваво, але із початком Першої світової війни будівництво значно уповільнилося, а після встановлення в Києві радянського режиму і зовсім припинилося[13], встигли звести лише основний об'єм та бічні баньки[17]. На початку 1930-х років недобудовану церкву розібрали на цеглу[18][13][17]. Троїцька церква у радянські часиБільшовики, прийшовши до влади, націоналізували всі культові споруди Києва. У вересні 1920 року міська влада зареєструвала парафію Троїцької церкви та віддала їй храм у користування. Парафія Троїцької церкви належала до так званої традиційної «старослов'янської» конфесії (на відміну від представників обновленського руху)[6]. 1927 року під сходами на дзвіницю Троїцької церкви мистецтвознавець Василь Іщенко знайшов картину Лукаса Кранаха Старшого «Адам і Єва»[19]. На початку 1930-х років церкву закрили, станом на 1934 рік під назвою «Троїцько-Либідська» вона значиться в «списку всіх закритих церков м. Києва»[8]. Пізніше будівля церкви використовувалася «під господарські потреби», тоді ж з церкви зняли хрести та цибулясті баньки-завершення[8]. У роки нацистської окупації Свято-Троїцьку церкву відкрили для богослужінь, у 1942—1943 роках навіть частково відремонтували. Після звільнення Києва від нацистів у 1944 році заново проведене облицювання лівої стіни церкви, наступного, 1945 року відновили баню церкви та замінили несучі конструкції даху[8]. Проте міська влада значно зменшила церковну територію, побудувавши у східній частині ділянки літній кінотеатр і гаражі[8]. У післявоєнний період церква мала три престоли і 42 ікони, з яких 23 були позначені як «старі» (на дереві і на полотні). Серед особливо шанованих: ікони Божої Матері «Семистрільна», преподобного Серафима Саровського, «преподобних палестинських» та Корсунської Божої Матері[8]. ЗнищенняУ липні 1960 року Уповноважений у справах Православної церкви при Раді Міністрів УРСР надав висновок, у якому зазначалося, що Троїцька церква має численну і впливову громаду з мешканців Московського і Печерського районів, а за кількістю церковних треб займає друге місце після Володимирського собору[8]. На той час причт церкви складався з трьох священників та одного диякона, при церкві діяв хор[8]. Незважаючи на такий висновок, міська влада продовжила відбирати в Троїцької церкви землі та майно, зокрема, передала наприкінці 1960 року житловому районному управлінню два колишні церковні будинки із прилеглою територією на Великій Васильківській та Жилянській вулицях[8]. 25 вересня 1962 року міська влада під приводом реконструкції Великої Васильківської вулиці рішенням № 1606 припинила укладений із парафією 28 вересня 1944 року договір про оренду церковної будівлі та ухвалила знесення Троїцької церкви[8]. У жовтні того ж року знесення церкви погодила Рада у справах Російської Православної церкви при Раді Міністрів СРСР, а 23 липня 1963 року виконком Київської міської ради ухвалив рішення № 1113 про знесення церкви, яке того ж року здійснили за одну ніч силами військових[13][8]. До того 19 червня 1963 року міськвиконком зняв з реєстрації парафію Троїцької церкви, об'єднавши її з парафією Вознесенської церкви на Деміївці[8]. На місці Троїцької церкви у 1965—1969 роках звели перший у Києві 16-поверховий житловий будинок (№ 51/4)[13][3], східну частину колишньої церковної садиби зайняло внутрішнє подвір'я середньої школи № 145 (сучасний Природничо-науковий ліцей № 145 за адресою вул. Шота Руставелі, 46), зведеної у 1950-х роках[6]. Відродження храму У 2011 році Київрада ухвалила рішення про передачу ділянки площею в 0,38 га на розі між вулицями Шота Руставелі і Жилянської на користь громади Української Православної церкви під зведення зруйнованої Троїцької церкви[20]. 25 вересня 2011 року на місці зруйнованого храму була звершена перша божественна літургія. З благословення митрополита Київського і всієї України Володимира богослужіння очолив професор протоієрей Віталій Косовський[21]. 13 червня 2015 року розпочалися будівельні роботи з відтворення храму за проєктом архітектора Ольги Кругляк[22], згодом скоригованому архітектором Олегом Калиновським та інженером Іваном Деченком[23]. 25 червня 2021 року Митрополит Київський і всієї України Онуфрій освятив хрести, які після цього були встановлені на головну та бічні бані храму[24] Парафію Троїцької церкви очолює протоієрей Костянтин Курбанов[25]. При церкві діє культурно-просвітницький центр[26], недільна школа для дітей і дорослих. Новий храм, як і знесений у 1930-ті оригінал, зводиться в еклектичному стилі, подібному до московського узороччя, що викликає негативний відгук в українському суспільстві.[27] Священники
Відомі парафіяниПарафіянином храму був історик Володимир Антонович, що мешкав неподалік. Володимир Антонович оселився на Новій Забудові ще у 1860-х роках, а у 1880-х роках збудував власний будинок на розі вулиць Кузнечної (нині його імені) та Жилянської, де й мешкав до свої смерті 1908 року. Цікаві фактиНастоятелем храму був відомий у свій час священник отець Юхим Ботвиновський (1822—1873) — герой міських переказів, увічнений у «Печерських антиках» Миколи Лєскова. З храмом була пов'язана одна таємниця самого священика — коли померла його дружина, він поховав її власноруч у невеликому підземному склепі храму[6]. Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
