Усу́нь (кит.: 烏孫; піньїнь: Wūsūn; літ.: 'воронячі онуки') — китайська назва кочовогоетносу, що на кінець ІІІ — початок II ст. до н. е. мешкав разом з юечжами на території Ганьсу, між горами Дунхуан та Цилянь, та, згодом, утворив велике об'єднання у басейні р. Ілі. Щодо етнічної належності, то «… усуні традиційно вважалися — починаючи з Юліуса фон Клапорта — індоєвропейцями з огляду певних фізичних рис… таких, як зеленуваті (блакитні) очі, руді (світлі) бороди…»[1] Існує думка щодо тотожності усунів та деяких етносів, відомих з європейських джерел — ісседонів[2][3] тощо. Показовою є наступна думка:
"Ототожнення ісседонів... з усунь, арсі, асіанами чи асами-аланами пов'язано з великими труднощами, хоча в принципі кожна з цих ідентифікацій (чи всі) можливі."[4]
Е. де Ла Вісьє (Étienne de La Vaissière[fr]) запропонував гіпотезу, за якою згаданий у написах Культоби народ wδ’nn'p (укр.«люди шатр/ наметів») відповідає усунь, и саме ця назва, можливо і є самоназвою цього народу, звернувши увагу на певні недоведені/ неспростовані тези, а саме:
китайський етнонім усунь не є прямим перекладом;
жодна велика навала кочовиків на пн. кордон Кангюю не залишалась поза увагою китайських політиків, й, відповідно, істориків;
самоназва усунів у вимові близька согдійській *Wiðān (wδ’n), саме її було передано китайцями як Wūsūn (烏孫).[5]
182 р. до н. е. — юечжі розбивають маленьке царство усунь; вбито куньмі (правителя) усунь Наньдоумі. Усуні та син вбитого куньмі знаходять притулок у хунну;
до 165 р. до н. е. — сина Наньдоумі Лецяомі призначено охороняти західні землі хунну;
близько 163 р. до н. е. — Лецяомі розбиває юечжі та захоплює їх землі по р. Ілі;
161—160 рр. до н. е. — усуні тотально мігрують до р. Ілі, де, позбувшись влади хунну, утворюють власне незалежне об'єднання;
117 р. до н. е. — мирна угода між Усунь та Китаєм;
71 р. до н. е. — усунь та Китай починають війну проти хунну; значна перемога усуньців над останніми;
70-60 рр. до н. е. — максимальний розквіт держави усунь;
55 р. до н. е. — розвал держави усунь та поступовий занепад їхнього об'єднання.
Після розвалу об'єднання Усунь у китайських хроніках ще певний час згадувалися події в усуньському царстві.
Остання згадка Усунь — 435 −437 рр. — обмін посольствами з китайським царством Пн. Вей. Згодом об'єднання усунів остаточно розпалося під тиском жужанів, усуні мігрували на захід, та окремі роди усунів стали складовою багатьох сучасних етносів Середньої Азії.
Наньдоумі (? — 182) — останній правитель усунів в Ганьсу, вбитий юечжами.
Лецяомі (160 — 99) — син Наньдоумі, засновник об'єднання Усунь у долині р. Ілі.
Дзюньсюймі (99 — 94) — онук Лецяомі.
Веньгуймі (94 — 60) — онук Лецяомі.
Німі (60 — 57) — син Дзюньсюймі
Уцзюту (57 — 55) — син Веньгуймі.
Примітки
↑(рос.)Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. М., «Менеджер», 2003.
↑(нім.)Lindegger, P. Griechische und romische Quellen zum Peripheren Tibets. I. Frtihe Zeugnisse bis Herodot: derfernere skythische Nordosten, Zurich. 1979
↑(рос.) К. А. Акишев, Г. А. Кушаев. Древняя культура саков и усуней долины реки Или. М., «Книга по Требованию», 2012.
↑(англ.) Étienne de la Vaissière. Iranian in Wusun? A tentative reinterpretation of the Kultobe inscriptions. COMMENTATIONES IRANICAE. Санкт-Петербург. Нестор-История. 2013.
↑ абподано за:(рос.) Боровкова Л. А. Царства западного края во II—I веках до н.э. Институт востоковедения РАН, Крафт+, 2001.
