|
Ушу (спорт)
Спортивне ушу (або сучасне ушу) — вид спорту, створений на основі традиційних китайських бойових мистецтв. Він включає як повноконтактні поєдинки, так і хореографічні показові виступи спортсменів. Спортивне ушу було створене у Китайській Народній Республіці у 1949 році у спробі націоналізувати практику традиційних китайських бойових мистецтв.[1] Більшість використовуваних для змагань формальних вправ були створені з традиційних мистецтв (див. перелік нижче) комітетом, який було призначено урядом.[1] У наш час спортивне ушу стало насправді міжнародним видом спорту завдяки діяльності Міжнародної Федерації Ушу (МФУ). Кожні два роки проводяться Міжнародні чемпіонати з ушу. Перше такий чемпіонат був проведений у 1991 у Пекіні, переможцем якого став Кларк Чжан.[джерело?] Сучасне ушу складається з двох дисциплін: таолу (套路, формальні вправи) та Саньшоу (散打; спаринг).[2] Форми таолу подібні до гімнастики та включають послідовності рухів та маневри з бойових мистецтв. Виступи учасників оцінюють шляхом надавання очок за певними правилами. Форми включають базові позиції та рухи: стійки, утримання рівноваги, удари руками та ногами, стрибки, підсічки та кидки, — певні набори яких змінюються у змаганнях для підкреслення сильних сторін певного спортсмена. Показові формальні вправи мають часові обмеження від 1 хвилини 20 секунд для деяких зовнішніх стилів до більш ніж п'яти хвилин для внутрішніх стилів. Сучасні учасники змагань з ушу дедалі більше тренуються у повітряних елементах, таких як удари ногами та стрибки з обертанням на 540 та 720 градусів (півтора та два оберти) з метою ускладнення та більшої показовості їх формальних вправ.[3] Мистецтво Саньшоу (яке також називають Саньда або Лей тай) є сучасним методом рукопашного бою та спортом, який перебуває під впливом традиційного боксування цюань-фа, прийомів боротьби шуай цзяо та іншими техніками з захопленнями/зчепленнями, такими як цинь на. Саньшоу дещо подібне на кікбоксинг та тайський бокс (Муай Тай), але включає набагато більше прийомів боротьби. Змагання з саньшоу часто проводяться разом зі змаганнями з таолу. ІсторіяУ 1958 р., уряд Китаю заснував Всекитайську Асоціацію Ушу як організацію, призначену для контролю тренувань з бойових мистецтв. Державна Комісія Китаю з Фізичної Культури та Спорту почала керувати створенням стандартизованих формальних вправ для більшості бойових мистецтв. Протягом цього періоду, національна система ушу, яка включала стандартні формальні вправи, навчала за спеціальним навчальним планом із введеною системою оцінок, які виставляв інструктор. Ушу було введене як на рівні старших класів школи, так і на рівні університетів. У 1979 р., Державна Комісія з Фізичної Культури та Спорту створила спеціальний силовий підрозділ, призначенням якого була переоцінка навчання практики ушу. У 1986 р. був створений Китайський Національний Дослідницький Інститут Ушу, який став центральним авторитетом у дослідженні та адміністрації діяльності, пов'язаної з Ушу у КНР.[4] Зміна урядової політики та відношення до спорту в загальному привела у 1998 р. до закриття Державної Комісії зі Спорту (центральна спортивна організація країни). Це закриття розглядається як спроба частково деполітизувати організовані види спорту та зрушити китайську спортивну політику у напрямку ринкової основи.[5] В результаті цих змін у соціологічних факторах в Китаї, китайський уряд заохочує як традиційні, так і сучасні підходи до стилів китайського ушу.[6] Види змаганьБільшість видів були внесені у програму змагань зі спортивного ушу в 1958 році. Головні види включають:
Виступи зі вказаних видів змагань виконуються у обов'язкових або індивідуальних комплексних програмах. Обов'язкові комплекси включають вправи, що задані наперед для всіх спортсменів. Індивідуальні комплекси складаються зі вправ, які спортсмен створює з допомогою свого тренера з дотриманням певних правил щодо складності, кількості акробатичних елементів, т.і. У додачу до індивідуальних виступів, деякі змагання зі спортивного ушу також включають парні або групові виступи. у парних виступах, які також називаються дуйлянь (对练), існує певний тип спарингу зі зброєю, без неї, або навіть виступи голіруч проти опонента зі зброєю. У групових виступах, відомих як цзіті (集体), ключовою вимогою є синхронні дії групи спортсменів. Зазвичай, у групових виступах дозволяється інструментальна музика для супроводження хореографічного виступу. Килим, що використовується у групових виступах, зазвичай більший за килими для індивідуальних видів змагань. Раніше, міжнародні змагання з ушу найчастіше включали обов'язкові програми, тоді як змагання високого рівня у Китаї найчастіше складалися з індивідуальних виступів. Однак, після Міжнародного чемпіонату з ушу 2003 року в Аомині було вирішено додати індивідуальні програми до міжнародних змагань з наньду (难度; рухи підвищеної важкості), які можуть додавати спортсменам бонусні очки. Існує розбіжність думок стосовно включення наньду до програми спортивного ушу, оскільки багато рухів створених для певних видів змагань не є оригінальними рухами відповідних стилів. У додаток, кількість ушкоджень, спричинених включенням наньду, викликають сумнів багатьох людей щодо участі у змаганнях. Прибічники включення стверджують, що нові вимоги допомагають розвивати спортивне ушу та покращують загальний фізичний стан спортсменів. Інші види змаганьБільшість видів змагань, які введено у спортивне ушу, є осучасненими модифікаціями традиційних видів. Однак, деякі види, запозичені безпосередньо з традиційних стилів, включають такі, які не є частиною стандартної програми. Змагання з них можуть проводитися, особливо у Китаї. В загальному, ці види не дозволяють набрати стільки ж очок, як сучасні види, та змагання з них проводяться у програмах відокремлених від обов'язкових. Серед цих, інших видів найчастіше можна побачити такі:
Подібно до вищезазначених, існує також і категорія змагань з використанням традиційної зброї, такої як:
ЗмаганняПерелік головних міжнародних та регіональних змагань зі спортивного ушу включає:
Інтернет-ресурси
Посилання та примітки
Information related to Ушу (спорт) |
||||||||||||||||||||||||||||||
