«Чарівна флейта» (швед.Trollflöjten) — шведська екранізація однойменної опериМоцартарежисераІнгмара Бергмана. Вперше транслювалася на шведському телебаченні 1 січня 1975 року, але згодом показувалася у кінотеатрах. Стрічка вважається однією з найуспішніших кінокартин на основі опери[1][2][3][4].
У ролях
Йозеф Кестлінгер — Таміно
Бритт-Марі Арун; Кірстен Ваупель; Біргітта Сміддінг — три дами
Хокан Хагегорд — Папагено
Біргіт Нордін — Королева ночі
Ірма Урріла — Паміна
Рагнар Ульфунг — Моностатос
Ульрік Колд — Зарастро
Елізабет Еріксон — Папагена
Ерік Садин — оповідач
Йоста Прюселіус — перший жрець
Ульф Юхансон — другий жрець
Ганс Юханссон і Еркер Арвідсон — двоє озброєних вартових
Урбан Мальмберг, Ансгар Крук, Ерланд фон Хайне — три хлопчика
Сценарій
У 1968 році шведський поет Альф Генріксон зробив шведськомовну версію лібрето для Королівської опери[5], яку Бергман взяв за основу свого сценарію, змінивши ряд аспектів: Сарастро — батько Паміна, тріо в другому акті видалене, «Ein Mädchen oder Weibchen» виконується Папагено якраз перед тим, як він побачить Папагену. Також замість звичайного костюма з пір'я Папагено носить звичайний одяг[6], а ролі трьох рабів виконують діти[7].
Виробництво
Під час виробництва опери Бергман прагнув здійснити свою давню мрію про фільмування у Дроттнінгхольмському придворному театрі[sv][8]. Вступні кадри фільму наводять на думку, що його дійсно було знято в Дроттнінгхольмському театрі. Проте стан сцени у Дроттнінгхольмі не дозволяв розмістити там знімальну групу. Тож сцена була ретельно відтворена на студії Шведського інституту кінематографії[8].
Бергман запросив свого друга Ганса Шмідта-Іссерштедта диригувати оперою, але він відмовився. Згодом Бергман переконав долучитися відомого диригента Еріка Еріксона[9].
Дизайном костюмів займалися Хенні Норемарк і Карін Ерскін, які за цю роботу отримали номінацію на премію «Оскар».
6 квітня 1974 року в стокгольмському театрі Циркус[sv] розпочалася перша сесія звукозапису[10]. Крім виконавців, які з'явилися у фільмі, у записах брали участь Симфонічний оркестр Шведського радіо та власний хор Еріксона, Хор Шведського радіо[11]. Останній запис почався 16 квітня 1974 року на першій студії будівлі Filmhuset у Стокгольмі й був завершений у липні[10]. Перший тестовий показ фільму відбувся у будинку Бергмана на Форьо у серпні того ж року[12].
Критика
Стрічка мала великий успіх. Рейтинги телевізійної прем'єри досягли третини населення Швеції, а театральний реліз викликав схвальні відгуки кінокритиків. Полін Кейл[en], оглядачка «Нью-йоркера», написала: «Кіноверсія «Чарівної флейти» від Інгмара Бергмана — блаженний дарунок, зразок того, як можна зняти оперу. Бергман, мабуть, досяг нової, безтурботної впевненості, що взявся за цю чуттєву, пишну оперу, яка бентежила стількох театральних режисерів, і так дбайливо впорався з нею»[13].
Річард Евідон похвалив реалізацію Бергманом Моцартового бачення: «Тільки Інгмар Бергман міг зробити таку «Чарівну флейту»; але частина його успіху полягає в тому, щоб дозволити при перегляді забути про режисерську руку і наблизитись до грандіозної роботи Моцарта»[6].
↑Прес-флаєр оригінального випуску фільму Архів [Архівовано 30 грудня 2016 у Wayback Machine.] Каліфорнійського університету, Berkeley Art Museum and Pacific Film Archive
