ЧЕ́сний теа́тр — український незалежний театр, що діє у Києві з 2010 року. Загальні принципи колективу: українська мова, камерність, інтерактив із глядачем, соціальна значимість для українського простору. Режисером театру є Катерина Чепура. З 2018 року вистави театру відбуваються переважно в Національному Центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.
Опис
З 2018 року вистави театру відбуваються переважно в Національному Центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса[1].
Засновником та єдиним режисером театру є Катерина Чепура, яка також активно займається громадською діяльністю.
Сам театр описує себе так:
Чесний театр — це театральна співдружність тих, хто прагне змінити світ. Без перебільшень і пафосу. Матеріал, який ми підбираємо для роботи обов'язково містить у собі питання, які є вкрай конфліктними для суспільства. Ми обираємо подібні теми саме для того, аби розв'язати проблеми, осмислити їх, і жити далі з новим поглядом на власний всесвіт. Чесний театр засновано на принципах поваги до самих себе, до своїх колег, і до землі, на якій ми живемо, і на якій творимо. Наш колектив є цілком відкритим для сторонніх поглядів, будь-хто може відвідати будь-яку репетицію, по завершенню поставити будь-які запитання чи висловити зауваження. Репетиції наших вистав відбуваються як в театральних залах, так і на міських площах, в парках та кав'ярнях. Ми експериментуємо і проводимо досліди, закликаючи публіку взяти в них участь.[2]
Історія
Майбутній творчий склад Чесного театру зібрався для реалізації постановки драми «Між двох сил» за п'єсою Володимира Винниченка. Переважна більшість акторів, включно із режисеркою Катериною Чепурою, були одногрупниками, які навчалися в КНУКіМ на курсі викладачки Нінель Биченко. Перший показ цієї вистави відбувся в КНУКіМ, оскільки це була дипломна робота режисерки Катерини Чепури. Після цього виставу почали ставити на інших неуніверситетських майданчиках, зокрема у Київському будинку актора. Саме на цій постановці зародився майбутній колектив Чесного театру. На одну з таких вистав завітав відомий актор та художній керівник Національного академічного драматичного театру ім. Івана ФранкаБогдан Ступка і запросив режисерку Катерину Чепуру до свого театру на стажування, а пізніше взяв її на роботу[3][4].
Три роки (2010—2012), протягом яких Катерина Чепура працювала в театрі ім. Івана Франка, Чесний театр не діяв. Після смерті Богдана Ступки в 2012 році Катерину Чепуру звільнили з театру ім. Івана Франка і через кілька місяців вона почала роботу над новою виставою Чесного театру «Бояриня», прем'єра якої відбулась 6 жовтня 2013 року на базі театрального центру «Пасіка» в Києво-Могилянській академії[5][6].
Театр входив до складу театрального центру «Пасіка». До 2018 року «Пасіка» діяла на базі Культурно-мистецького центру Києво-Могилянській академії[7] до 2018 року, коли керівництво університету припинило співпрацю з нею.
«Бояриня» (за Лесею Українкою, прем'єра — 6 жовтня 2013 року) — дія п'єси відбувається в 18 столітті в часи Руїни. П'єса складається із двох частин: місцем дії першої є Лівобережна Україна, а місцем дії другої є Москва. До оригінальних елементів п'єси також доданий і сучасний елемент — гопники, які мають продемонструвати негативний вплив сучасної Росії на українців а також зв'язати події п'єси із сьогоденням. Окрім безпосередньої участі в виставі, гопники проводять інтерактив з глядачами до і після вистав.[8][9][10][11] Оригінальну музику написала композиторка Олеся Оникієнко.
«Катерина» (за однойменною поемою Тараса Шевченка, прем'єра — 23 серпня 2015 року в рамках фестивалю «Ше.Fest») — дія п'єси відбувається в 19 столітті в України. Головна героїня — українська дівчина Катерина, що народжує позашлюбну дитину від російського офіцера, після чого стає ганьбою для своїх батьків і посміховиськом для чужих людей. Засмучені батьки проганяють її геть з дому разом з дитиною. Дівчина йде шукати свого коханого аж у Москву. Врешта, вона його знаходить, але він не хоче знати ні її, ні її сина. Катерина з відчаю накладає на себе руки, залишивши сина сиротою. В постановці Чесного театру зроблено декілька втілень Катерини: окрім класичної дівчини Катерини, яка існує в творі, є також сучасна Катерина, що шукає заробітку за кордоном; Катерина, що представляє субкультури; дівчинка-Катерина; сучасна Катерина озлоблена на весь світ. Класична Катерина в двох моментах вистави перевтілюється на сучасну дівчину-військовослужбовця з зони бойових дій АТО. В виставі також присутній персонаж — хлопчик, який втілює нащадка всіх можливих Катерин. Вистава вирішена в червоному кольорі що символізує кров, що несе генетичний код українців.[12] Оригінальну музику написала композиторка Олеся Оникієнко.
«Ніч 16 січня» (за однойменною п'єсою Айн Ренд, прем'єра — 19 жовтня 2016 року) — п'єса представлена у вигляді судового процесу над Карен Андре, яку судять за вбиство свого начальника та коханця, впливого банкіра Бйорна Фолкнера. Особливістю п'єси є те, що серед глядачів обираються 12 (іноді 13) присяжних, які беруть участь в судовому процесі, а в кінці виносять свій вирок підсудній. Це перша, і станом на серпень 2017 року єдина, постановка цієї п'єси в Україні.[13][14][15] Переклад п'єси українською виконав Артур Переверзєв[16]. На прем'єрі вистави був присутній Ярон Брук, директор Інституту Айн Ренд[en].[17]
«Політично ненадійний» (вистава скомпонована з листів, художніх творів, спогадів Івана Франка, його сучасників та дослідників, зокрема Романа Горака, прем'єра — 15 червня 2017 року) — вистава має дві основні теми: політична і громадська діяльність Івана Франка та історія його кохання із Ольгою Рошкевич. В виставі немає чітких персонажів, кожна з п'яти акторок, які беруть в ній участь, втілюють різні спогади, думки та ставлення Івана Франка до певних подій. Також особливістю вистави є те, що в ній немає актора, який би виконував роль самого Івана Франка. Колектив спробував показати сторону життя і характеру Івана Франка, яка невідома широкому сучасному загалу.[18]
Режисерка Катерина Чепура так описала мету цієї вистави:
Багаторічна пропаганда радянської доби створила образ Івана Франка, який не мав нічого спільного з реальністю. І досі чимало літературознавців продовжують називати Івана Яковича «вічним революціонером» і «Каменярем». Ми спробували показати іншу сторону Франка, ту, що, можливо, і створила цю велику людину, прикро, але, вона ж його, зрештою, і знищила.
«Школа диявола» (за однойменною п'єсою Еріка-Емманюеля Шмітта, прем'єра — 4 серпня 2017 року на фестивалі «Ту Стань!») — дія п'єси відбувається в пеклі. Головним героєм є диявол із діагнозом депресія. Інші персонажі це різні втілення зла: Агаліарепт, Саргатанс, Небірос. Диявол засмучений через те, що на його думку зло недостатньо поширюється у світі і його прислужники пропонують різні варіанти розв'язання проблеми. Врешті, вони знаходять вихід із ситуації вирішивши приховати зло за масками: ідеалізму, прагматизму і психологізму. В кінці вистави диявол дає своїм прислужникам янгольського вигляду і вони ідуть у світ творити зло. У виставі Чесного театру роль диявола виконує хлопчик, що сидить на величезному гіпертрофованому троні, а ролі втілень зла одягнені в безформні костюми, що означає що вони не мають якоїсь конкретної форми. Ця п'єса була поставлена в Україні вперше і вперше перекладена українською мовою. Переклад із французької мови виконала Ганна Кирієнко. Оригінальну музику написала композиторка Олеся Оникієнко.
«Вам чай з м'ятою чи з лимоном?» (за однойменною п'єсою Патріка Одекьора та Даніеля Наварро-Одекьора, прем'єра — 20 червня 2018 року[19]) — вистава у виставі, яка покликана зняти завісу і показати світу як існують театри, що орієнтовані не на якість, а на збагачення. В комедійній формі до глядача доносять весь той жах, в який перетворюється вистава, якщо її прагнуть створити бездарні актори на чолі з бездарним режисером. Вистава складається із двох дій. У першій дії бездарний режисер знаходить спонсора для постановки бульварної п'єси, але згодом з'ясовується, що умова спонсора — взяти його сина на головну роль. В театрі працюють бездарні техніки і освітлювачі, вистава ліпиться на швидкоруч, пропускаються ті місця, які варто було б відрепетирувати, всі між собою сваряться. Під час другої дії відбувається «прем'єра», але через обмеженість акторського складу і недостатність репетицій, актори постійно все плутають і ламають, і таким чином зривають виставу. Переклала з французької Ганна Кирієнко. У грудні 2019 виставу було показано у Броварах з метою збору коштів для онкохворих дітей[20].
«Вона+війна» (за оригінальним текстом Світлани Спасиба, прем'єра відбулася у листопаді 2019 р.), як описують виставу її автори: «ця вистава не про бойові дії, не про кулі і розшматовані тіла, вона про тих, які на своїх „тендітних жіночих плечах“ тягнули тягар війни, але так і залишились непоміченими. Про жінок, які втрачали дітей, коханих, родини, домівки, свободу, життя. Жінок, які не менш завзято боролись за Україну, але так і залишались сірими тінями героїв визвольної боротьби…Жіноче обличчя втоми, туги, затятості та перемоги. Не чекайте в цій виставі оди жінці. Тут не про це…Це музична драма про втрачений подвиг і спроба повернути історичну пам'ять в серця тих жінок, які зараз зі зброєю чи без зброї захищають свою державу в українсько-російській війні.»[21] У виставі також підіймається тема долі жінок в УПА[22][23].
Акторами театру переважно є випускники викладачки КНУКіМНінель Биченко різних років. Вони підбираються для кожного проекту окремо, а не працюють на постійній основі.