|
Ярослав ІІІ Всеволодович (Великий князь київський)Яросла́в Все́володович (8 лютого 1191 — 30 вересня 1246) — син князя Всеволода Велике Гніздо, князь Переяславський, князь Новгородський, князь Владимиро-Суздальський, великий князь Київський (1236—1238, 1246). Брав участь у боротьбі з литовцями та в міжусобних війнах руських князів. У 1220—1230-х роках кількаразово княжив у Новгороді та в 1238—1246 роках у Владимирі над Клязьмою. Воював за Київ з Володимиром Рюриковичом, Данилом Романовичем (Галицьким), Михайлом Всеволодовичем та іншими князями. БіографіяМолоді роки1201 року у віці 11 років посланий батьком княжити у Переяславі-Руському. У 1206 році здійснив невдалу спробу заволодіти Галичем після смерті князя Романа Мстиславича. У відповідь київський князь Всеволод Святославич Чермний вигнав Ярослава з Переяслава і посадив туди свого сина Михайла. У 1208 році брав участь у поході суздальських князів на Рязань та тимчасово став намісником свого батька у Рязані. 1215 року призваний новгородцями на княжіння після походу Мстислава Удатного на Галич. В цей ж час одружився з однією з дочок Мстислава. Після смерті Всеволода Велике Гніздо отримав в уділ Переяслав-Залєський. Підтримував свого брата Юрія у боротьбі за владу на Владимиро-Суздальщині, та разом з ним був розбитий у Липицькій битві. Князювання у Новгороді та КиєвіУ 1222 році знову став новгородським князем. В цей час чудь (ести) розорили землі біля Нарви та в Інгрії, литовці спустошували новгородсько-смоленське прикордоння біля Торопця. 1223 році старійшини естів прибули з дарунками та грошима до Ярослава Всеволодовича, просячи допомоги проти Лівонського ордена таданських намісників. За цим Ярослав сплюндрував Естляндію, захопивши Дерпт і Одемпе, але зазнав невдачі біля Ревелю. Невдача зі взяттям Ревеля спонукала Ярослава Всеволодовича залишити Новгород, попри вмовляння новгородців. Вони звернулися до володимирського князя. У 1225 році під Усвятом розбив литовців, які повертались після набігу на Торжок та Торопець. В 1226 році повернувся до Новгороду. Ярослав Всеволодович і новгородці взимку 1226/1227 року розорили землі ємі, захопивши великий полон. У 1227 році Ярослав за погодженням з володимирським великим князем Юрієм Всеволодовичем хрестив карел. Ймовірно, з актом хрещення карел пов'язана також вогненна кара чотирьох волхвів в 1227 році на «Ярославовому дворі» у Новгороді. Влітку 1228 року ємь напала на ладозьке узбережжя у відповідь на похід Ярослава 1227 року. Ладожани на чолі з посадником Володиславом, не чекаючи новгородців, перемогли ємь біля Олонца. У 1228 році Ярослав готував великий похід на Ригу, для чого зібрав величезне військо, призначивши тисяцьким В'ячеслава Прокшинича. Псковичі, дізнавшись про це, уклали мир з Лівонським орденом і відмовилися брати участь у поході. Ярослав вимушений був скасувати похід. 1228 року через ці невдачі поступився князівством в Новогороді Михайлові Всеволодовичу Чернігівському. У січні 1229 року брав участь у поході на чолі із братом Юрієм Всеволодовичем на «Пургасову волость» мордви. У 1231 році в союзі з братами воював проти чернігівців після чого Новгород знову повернувся під контроль Юрійовичів. 1232 року знову був учасником великого походу на мордву. У 1236 році в розпал міжусобної боротьби в Русі раптово зайняв Київ, що на деякий час припинило князівські міжусобиці. Дізнавшись про загибель брата, Юрія Всеволодовича, у битві з монголами на річці Сіть, на початку 1238 року вернувся на Суздальщину та став княжити у Владимирі. Монгольська навалаУ роки навали Батия на суздальську землю (1237—1238) Ярослав Всеволодович, його син Олександр і молодші брати Ярослава не чинили значного опору татарам. В цей ж час, 1239 року ходив на Смоленськ, який був захоплений Литвою та відбив його у загарбників. 1243 року їздив до хана Золотої Орди Батия, визнав себе монгольським васалом та отримав ярлик на Велике княжіння Владимирське. Взимку 1245/1246 року Ярослава Всеволодовича викликано до Великого хана Ґуюка в Каракорум (Монголія), де згодом його було отруєно[2]. Саме у ставці хана князя зустрів папський легат Джованні Да Плано Карпіні який у процесі переговорів схилив його прийняти католицтво, про що він пише у своїй «Історії Монголів, яких ми називаємо татарами»[3]. Про цей факт також відомо з листа папи Інокентія IV до сина Ярослава, Олександра Невського від 23 січня 1248 р. Як повідомляє О.І. Тургенєв, папа посилається у листі на повідомлення Карпіні щодо Ярослава, який вирішив «смиренно служити римської церкви, матері своїй» і приніс обітницю папському легату[4]. Сім'я та дітиДіти:
Брат: Іван Всеволодович Каша (1197 або 1198 р.н.), князь Стародубський (1237—1247). Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
_(larger).png)
