|
Івашківці (Кам'янець-Подільський район)
Іва́шківці — село Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, розташоване поблизу річки Дністер та кордону з Молдовою. ГеографіяЗа 4 км на північ від села проходить автодорога Т 2308. В межах села розташовані 3 ставки та струмок. Село розташоване у двох ярах. Івашківці складаються з кількох присілків: Івонівка, Цигольні, Обоча, Центр, Балки, Глинище, Жиляківка, Верх, Толока. Також в межах села є Павлушин Лісок та джерело Стовбій (Штовбій). На території села є багато лісів, де можна гарно провести час з друзями та родиною (Трихів Ліс).[джерело?] СимволікаГербЩит у золотистій оправі, фон – лазурового кольору. У верхній частині щита зображено три гілки дуба із жолудями, що символізує велику кількість лісів на території села, також могутність та велич. У нижній частині рушниця, що направлена у лівий верхній кут. Рушниця символізує пана, який першим оселився на території села аби займатися полюванням. ПрапорПрямокутне полотнище зеленого кольору. У лівій верхній частині розміщено глечик та навхрест два жовтих колоски пшениці, що символізує достаток та родючість даної території. Зелений колір - велику кількість лісів на території села. Історія  Поблизу Івашковець наявні язичницькі жертовники з кам'яними ідолами. Згадується з XVII століття[1]. З XVI століття територія села належала до Кам'янецького повіту. За адміністративним поділом з 1795 року село перейшло до Ушицького повіту.[2] У XIX столітті належало до маєтків генерала А. Дівова. Під час польського повстання 1831 року він виселив з села 10-15 католицьких родин, які перебралися до сусідніх сіл[3]. У 1845 році відбулися виступи селян села Івашківці та сусідніх сіл проти жорстокості управителя Шмідта. Виступи було придушено військами.[4] Далі село відійшло барону П. П. Местмахеру. У 1898 році в селі мешкали 696 чоловіків та 718 жінок, майже всі православні українці та селяни, за виключенням єврейського населення: 3 чоловіків та 4 жінок. Мешканці були переважно землеробами, основними культурами були злаки та кукурудза, також займалися ткацтвом та садівництвом. Працювали на власних наділах, а також наймалися до земель поміщика, псаломщика, священика та міщан з Нової Ушиці. Восени молоді чоловіки їхали на заробітки до Бессарабії.[3] Станом на 1914 рік землею в селі та навколо нього володіли:
Жителі зазнали сталінських репресій, потерпали від голодомору 1932–33 років. З 1991 року в складі незалежної України. У 2012 році село взяло участь у конкурсі спільного проекту ЄС та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду — ІІ». В рамках цієї програми було відремонтовано сільську школу.[6] 20 серпня 2015 року шляхом об'єднання сільських рад, село увійшло до складу Новоушицької селищної громади.[7] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей. До адміністративної реформи 19 липня 2020 року село належало до Новоушицького району, після увійшло до складу Кам'янець-Подільського району[8]. НаселенняНаселення становить 1114 осіб. Має близько 900 дворів. МоваУ селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя. Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
Сільська радаКолишній Івашківській сільській раді підпорядковувалось селище Загродське. Староста громади — Борейко Юрій[10]. ПолітикаНа виборах до районної ради в 2015 році в селі було утворено окремий одномандатний округ, зареєстровано 894 виборця[11]. ОсвітаВ селі працює дитячий садок[12] Також є Івашковецька загальноосвітня школа I-II ступенів. Розташована на вул. Центральній, 57.[13][14] Перша церковно-парафіяльна школа була відкрита в селі 1888 року, ініціатором її створення був колишній мировий посередник Ушицького повіту барон фон Рауш. Школа містилася в будиночку в садибі священика, а 1891 року селяни побудували окрему будівлю для неї.[3] МедицинаВ селі діє фельдшерсько-акушерський пункт. Культура Працює бібліотека і сільський клуб. РелігіяВ селі є Свято-Покровський храм. За церковним літописом до церкви в селі була наявна греко-католицька каплиця з цвинтарем. Вперше церква Покрови згадується з 1739 року. Описується як дерев'яна триверха, мала поруч дзвіницю, була подібна до церкви в селі Волоські-Черемиси Могилівського повіту, оскільки ймовірно побудовані одним будівничим[3]. Згоріла під час пожежі 16 серпня 1821 року, від неї лишилася дзвіниця та ікона Миколая Чудотворця. Нову кам'яну одноверху церкву з дзвіницею збудовано на іншому місці в 1822—1832 роках. Церква мала двуярусний іконостас.[15] 1894 року поміщик А. Дівов надіслав до церкви 2 комплекти облачення для священика та оксамитову плащаницю, які коштували 180 рублів.[3] Також існує церква Сергія Радонєжського. Обидві церкви належать УПЦ МП. Діє громада Церкви євангельських християн-баптистів, яка збирається у приватному будинку[16]. Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
