Битва під Любечем
Лю́бецька би́тва (1016) — битва між військами турівського князя Святополка Володимировича і новгородського князя Ярослава Володимировича Мудрого в 1016 біля міста Любеча на Чернігівщині. Після смерті Володимира Святославича (1015) між його синами розпочалася міжусобна боротьба за великокнязівський престол. Старший з них — Святополк Володимирович зайняв київський престол, і намагаючись позбутись інших претендентів на великокнязівську владу, вбив своїх братів Бориса, Гліба та древлянського князя Святослава. Проти Святополка виступив Ярослав Володимирович, який зібрав велике військо (40 тисяч новгородців і 1 тисяча варягів з князем Еймундом). Дві дружини зустрілись неподалік Любеча і протягом трьох місяців не відважувались розпочати бойові дії. Врешті-решт наприкінці 1016 року відбулася вирішальна битва, в якій військо Святополка зазнало поразки, а він сам втік до свого тестя, польського короля Болеслава І Хороброго. Ярослав вступив у Київ і вперше став великим князем київським. Водночас в літературі висловлювалися припущення, що опонентом Ярослава в битві під Любечем міг бути не Святополк, який за свідченнями Тітмара Мерзебурзького втік до Польщі одразу після смерті Володимира, а Мстислав Хоробрий[1] або ж Святослав Деревлянський[2]. Текстологія
Примітки
Джерела та література
ПосиланняВікісховище має мультимедійні дані за темою: Битва під Любечем |