Святосла́в Володи́мирович — в українській історіографії з іменем по батькові.
Святосла́в І Деревля́нський — у західній історіографії з номером правителя і назвою князівства.
Біографія
Київський князь Володимир Святославич (прозваний «Великим») мав шестеро жінок, від яких народилося 12 синів і шість дочок.
Матір'ю Святослава була «чехиня»Малфріда. Він був четвертим сином, народився не раніше 982 року, перед ним були Святополк (прозваний «Окаянним»), Борис і Гліб. Святослав отримав від батька древлянський престол (територія сучасних Волині і Рівненщини).[1]
У 1015 році, після смерті Володимира між його спадкоємцями розпочалася усобиця. За повідомленням літопису Святополк підіслав убивць до Бориса і Гліба. Святослав дізнався про вбивство братів, зрозумів загрозу і вирішив утікати в Угорщину або Чехію, де були родичі його жінки[1].
Водночас Тітмар Мерзебурзький стверджує, що Святополк втік до Польщі одразу після смерті Володимира, тож на київському престолі міг утвердитися інший син Володимира — Мстислав Хоробрий[2] або ж сам Святослав. В другому випадку саме Святослав був супереником Ярослава Володимировича в битві під Любечем і змушений був тікати на захід вже після своєї поразки[3].
За легендою з невеликою дружиною він зупинився біля теперішнього міста Сколе, де його в урочищі між Сколем і Гребеновом наздогнали переслідувачі. Нині це місце називається Святослав'я або Святослав. Ватажок нападників нібито наказав «Сколіть їх усіх!», звідки, начебто пішла назва міста Сколе. Святослав і більшість його дружинників загинули в нерівному бою, а решта зуміли втекти і згодом осіли, поклавши початок нинішньому селищу Славсько. На підтвердження легенди наводять навколишні топоніми — Святослав'я, Сколе, Славсько, річки Опір, Славка, Славчанка.
На відміну від двох інших своїх братів — Бориса і Гліба — Святослав не був зачислений у православній церкві до лику святих.
В серпні 2012 в урочищі Святослав'я між містом Сколе і селом Гребенів де, за легендою, похований Святослав відкрито пам'ятний знак, що являє собою усипальницю у вигляді насипної зрізаної піраміди, на якій розташований саркофаг з бронзовою фігурою Святослава Володимировича. Над спорудою височіє 18-метровий хрест із кам'яних блоків.[4]
Будівництво монумента тривало чотири роки. Один із авторів пам'ятного знаку — графік, заслужений художник України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Євген Безніско.[4]
↑ абМикола Клепуц. Спогади про спорудження Меморіалу УСС на горі Маківка та усипальниці князя Святослава біля м. Сколе. — Дрогобич, 2018. — С. 26. — ISBN 978 617-642-364-5.
Войтович Л. Генеалогія династій Рюриковичів і Гедиміновичів. — Київ, 1992. — 199 с.
Войтович Л. Слідами білих хорватів // Літопис Червоної Калини. — 1992. — № 5-6. — С. 2-57.
Грушевський М. С. Історія України-Руси. — Київ, 1992. — Т. 2. — 633 с.
Карпов А. Ю. Владимир Святой. — М.: Мол. гвардия; Рус. слово, 1997. — 447 с. — (Жизнь замечательных людей: Серия биографий: Вып. 738). — ISBN 5-235-02274-2(рос.)
Карпов А. Ю. Ярослав Мудрый. — М.: Мол. гвардия, 2001. — 581 с. — (Жизнь замечательных людей, Вып. 1008(808)). — ISBN 5-235-02435-4(рос.)
Мельникова Е. А., Подосинов А. В., Бибиков М. В. Древняя Русь в свете зарубежных источников: Учеб. пособие для студентов вузов / Под ред. Е. А. Мельниковой. — М.: Логос, 1999. — 606 с. — ISBN 5-88439-088-2(рос.)
Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях. — М.: Языки русской культуры, 2001. (рос.)
Пашуто В. Т. Внешняя политика Древней Руси. — М., 1968. — 472 с. (рос.)
Шушарин В. П. Русско-венгерские отношения в IX в // Международные связи России до XVII века. — М., 1961. (рос.)
Györfry G. Zur Geshichte der Eroberung Ochride durch Basileos II // Art. / Congres International das Etudes Byzantines, 12-e. — Beograd, 1964. — Т. 2. — С. 151—159. (нім.)
Dworzaczek W., Genealogia, Warszawa 1959, tabl. 21. (пол.)
Про усипальницю
Про усипальницю князя Святослава біля м. Сколе
Микола Клепуц. Спогади про спорудження Меморіалу УСС на горі Маківка та усипальниці князя Святослава біля м. Сколе / М. Клепуц. — Дрогобич, 2018. — С. 48. ISBN 978-617-642-364-5
