|
Борис-Роман Володимирович
Бори́с Володи́мирович (д.-рус. Бори́съ Володи́мировичъ; хрещене ім'я — Роман; бл. 990 — 24 липня 1015[1]) — князь Київської Русі, князь ростовський (1010—1015[1]). Представник династії Рюриковичів. Син Великого князя Київського Володимира Святославича. Молодший брат Ярослава Мудрого. Один із перших руських (давньоукраїнських) святих. Канонізований католицькою і православною церквами разом з братом Глібом у лику страстотерпця. Імена
БіографіяНародженняБорис народився близько 986[1] (або 990) року. Він був одним з улюблених синів Володимира. За однією версію матір'ю княжича була булгарська царівна, донька правителя Волзької Булгарії[1]. Його матір'ю за іншими джерелами була візантійська принцеса Анна Порфірогенета, що підтверджує дату його народження як 990 рік. ПравлінняЗгідно з раннім Київським літописом, близько 1010 року Борис отримав удільне Ростовське князівство, яким до того володів його старший брат Ярослав[2]. За даними втрачених літописів, якими користувався Василь Татищев, юний князь міг перед цим правити у Муромі[3]. Проміжок його життя між 994 і 1015 роками не висвітлений у джерелах. 1015 року Борис повернувся з Ростова до Києва на прохання батька Володимира, який тяжко захворів. Незабаром після його прибуття стало відомо про вторгнення печенігів, і Володимир вислав його з дружиною на них[4]. Борис не зустрів печенігів, натомість винищив та завдав руйнувань ряду сіверських поселень: «умирив грады вся»[5][6]. Повертаючись назад, зупинився на річці Альті. Там він дізнався про батькову смерть і про зайняття великокнязівського столу Святополком I Окаянним. Дружина запропонувала йому йти на Київ і заволодіти престолом. Але Борис не бажав братовбивства і з обуренням відкинув цю пропозицію. Через це дружина Володимира покинула його і він залишається з одними своїми отроками[3][7]. Оскільки Борис був популярним серед киян, Святополк вирішив убити небезпечного конкурента. Сповістивши молодого князя про смерть батька і пропонуючи жити у злагоді, він відправив до нього найманих убивць — Путшу й вишгородських бояр Тальця Єловича і Ляшка. 24 липня 1015 року, в неділю, вночі вони прийшли на Альту, до шатра Бориса. Почувши звідти спів псалмів, Путша вирішив почекати поки князь засне. Коли Борис ліг спати, вбивці вдерлися до його шатра і прокололи списами князя і його слугу-угорця Георгія, який намагався захистити господаря власним тілом. Путша з боярами загорнули у шатрове полотно тяжкопораненого князя й повезли до Києва. Коли Святополк, довідався що Борис ще живий, то послав двох варягів прикінчити його. Ті зробили це, простромивши мечами його серце[3][8]. Тіло 25-річного Бориса таємно привезли до Вишгорода і поховали в церкві святого Василя[9]. Незабаром від рук убивць, підісланих тим же Святополком, загинув брат Бориса — Гліб[10]. 1019 року Ярослав поховав його тіло у тій же церкві[3]. СмертьБільшість науковців вважають літописну розповідь про вбивство Бориса київським князем Святополком достовірною. Проте низка дослідників, такі як Олександр Головко[11], Микола Ільїн[12] та Анджей Грабський[13], заперечували її. На основі «Саги про Еймунда», де описується боротьба конунга Ярислейфа (Ярослава) з київським конунгом Бурислейфом, вони висунули гіпотезу, що Бурислейф — це Борис, який був убитий руками варягів, ярославовими найманцями. Український історик Леонтій Войтович вказував на алогічність цієї гіпотези, оскільки Ярослав не мав необхідності сприяти вшановуванню і канонізації Бориса і Гліба, якщо б він був їхнім убивцею[1]. Крім того, традиційно Бурислейф ототожнюється зі Святополком, якого підтримував Болеслав I Хоробрий, або самим Болеславом, а не Борисом[14]. Сім'я
Родовід
Вшанування пам'ятіПам'ятник святим Борису і Глібу, покровителям Вишгорода, відкрито у місті 31 липня 2011 року[15]. Пам'ятник князю Борису у місті Бориспіль. Від імені Бориса походить назва українського міста Бориспіль. Вулиця Князя Бориса в Борисполі У місті Вишгород вулицю Ватутіна перейменували на вулицю Борисо-Глібську.[16] Канонізація Борис і Гліб були канонізовані руською церквою 1071 року[3]. Рюриковичі вбачали у них своїх заступників і молитвеників. У літописах є згадки про чудеса зцілення, що відбувалися у їхньої труни; про перемоги, здобуті їх ім'ям та допомогою (перемога Рюрика Ростиславича над Кончаком, Олександра Невського над тевтонцями), про паломництво князів до їхнього гробу (Володимира Володимировича, князя галицького; Святослава Всеволодовича, князя суздальського), тощо[3]. 2 травня святкується день перенесення мощів Бориса і Гліба в нову церкву, збудовану князем Ізяславом I у Вишгороді. 1115 року їх мощі знову урочисто перенесли до кам'яної церкви Бориса і Гліба у тому ж місті. Після монгольської навали 1240 року мощі були втрачені[17]. Історія убивства була темою численних сказань, з яких найдавнішим є «Сказання про святих Бориса і Гліба», авторство якого приписується Нестору і чорноризцю Якову[3]. У літописі під 1175 роком згадується меч Бориса, що належав у той час Андрієві I Боголюбському[3]. Примітки
БібліографіяДжерела
Монографії
Статті
Посилання
Information related to Борис-Роман Володимирович |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
