Бучацький повіт (ЗУНР)

Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Бучацький повіт ЗУНР — адміністративна одиниця Західно-Української Народної Республіки у 1918–1919 роках (після Акту Злуки 22 січня 1919 року з Українською Народною Республікою — Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР)). Сучасна територія Чортківського району^{[джерело?]}. Територія — аналогічна Бучацькому повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорщини перед розпадом Австро-Угорської імперії. Адміністративний центр — місто Бучач. Один із 40 повітів ЗУНР.^[1]

Як інші повіти, відповідав території колишнього Бучацького повіту Королівства Галичини та Володимерії (Австро-Угорщина) після утворення ЗУНР в листопаді 1918 р. Вибори комісара Бучаччини проходили на зборах 7 листопада 1918 р. за участи 209 делегатів з 70 громад повіту.^[2]

Представницька влада — Бучацька повітова рада (соймик), керівний орган — Повітова Рада. Адміністративну владу представляв керівник повіту — обраний у першій декаді листопада 1918 р. за перевагою голосів державний повітовий комісар доктор Іларіон Боцюрків. Бучацьким повітовим комісаром ЗУНР у березні-травні 1919 р. був адвокат Микола Крижанівський (1876 р. н., з 1926 р. проживав у Львові).^[3] Тимчасові призначення ЗУНР для повіту:

• майор інженер Віктор Лучків — військовий комендант (невдовзі, через виклик В. Лучківа до роботи в Міністерстві шляхів, четар Михайло Босаків); канцелярія розташовувалась у будинку навпроти гімназії^[4]
• професор Василь Винар — шкільництво,
• Остап Сіяк — пошта.^[5]

У повіті відбувались перевибори війтів та громадських рад. Делегати Української Національної Ради ЗУНР від Бучацького повіту: Михайло Плиска, Остап Сіяк (від міста Бучача), Ілько Максимів.

Згідно з військово-територіальним поділом входив до складу Тернопільської військової області, до Чортківської військової округи (командант — сотник Василь Оробко). Колишні вояки армії Австро-Угорщини відходили на короткий перевишкіл до Чорткова. Новобранців без вишколу відправляли: з північної частини повіту — до кошів 1-го та 2-го стрілецьких полків у Станиславові; з південної частини — до кошів 24-го пішого полку ім. П. Дорошенка, 36-го ім. І. Мазепи в Коломиї. Кіннотники відходили до запасного коша кінноти в Товмачі; гармаші, сапери, зв'язківці — до кошів у Станиславові.^[6].

• Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
• Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.

• Павлишин О. Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад — грудень 1918 року) [Архівовано 9 жовтня 2016 у Wayback Machine.].

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.