Народився 29 травня 1954 року в Одесі, українець. Батько Петро Харитонович (1922) — інвалід війни, викладач військової підготовки в школі, пенсіонер; мати Надія Тимофіївна (1930) — вчителька російської мови і літератури, пенсіонерка.
1955 року батьки (обоє — родом із Шевченкового краю, села Вільшани, що поблизу Моринець і Шевченкового/Кирилівки на Черкащині) у зв'язку із переведенням батька на інвалідність (унаслідок контузії, отриманої під час Другої Світової війни) та звільненням з лав ЗС СРСР переїхали на проживання до Сміли на Черкащині.
У 1981—1987 роках — викладач кафедри міжнародного права факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету.
Жовтень 1971 року — серпень 1972 року — робітник Смілянського хлібокомбінату Черкаської області.
Серпень 1972 року — червень 1977 року — студент, вересень 1977 року — березень 1978 року — старший інженер групи прийому іноземних спеціалістів ректорату, березень 1978 року — жовтень 1980 року — аспірант Київського університету імені Тараса Шевченка.
Листопад 1980 року — червень 1986 року — молодший науковий працівник, червень 1986 року — лютий 1988 року — старший науковий працівник Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР.
Лютий — липень 1988 року — старший науковий працівник Тимчасового молодіжного творчого колективу «Закон про молодь» Науково-дослідного центру Вищої комсомольської школи при ЦК ЛКСМУ.
Липень 1988 року — серпень 1990 року — старший науковий працівник Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АНУ УРСР.
Лютий 1989 року — співзасновник Товариства української мови імені Тараса Шевченка.
Освіта
Із 1961 по 1971 рр. — здобував середню освіту у Смілянській середній школі № 1, яку закінчив із золотою медаллю. По закінченню школи спробував вступити до Московського державного інституту міжнародних відносин (МДІМВ).
По закінченні університету — за розподілом працював на посаді старшого інженера групи прийому іноземних спеціалістів у ректораті КДУ (1972—1977) та продовжував навчання, вступивши до аспірантури (на заочну форму) на кафедрі історії і права країн Азії, Африки і Латинської Америки. Від березня 1978 р. продовжував навчання там в аспірантурі там же — за очною формою (стаціонар).
У грудні 1980 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня «кандидат юридичних наук» за спеціальністю «міжнародне право». У 2009 р. рішенням Вченої ради Київського університету імені Т. Шевченка за підсумками захисту дисертації — присвоєно науковий ступінь «доктор юридичних наук» за спеціальністю «теорія та історія держави і права; історія політичних і правничих учень».
Трудова діяльність
Розпочав трудову діяльність, працюючи укладачем готової продукції Смілянського хлібокомбінату (1971—1972). Основні етапи наступного періоду трудової діяльності включають роботу в Інституті соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР на посадах молодшого наукового (1980—1987) та старшого наукового (1987—1990) працівника. У 1988 р. був відряджений для роботи (на посаді старшого наукового працівника) у складі Тимчасового творчого науково-дослідницького колективу «Закон про молодь», утвореного на базі Науково-дослідницького центру Вищої комсомольської школи при ЦК ВЛКСМ.
Із 1981 р. по 1985 р. працював (на умовах сумісництва) викладачем кафедри міжнародного права Факультету міжнародних відносин і міжнародного права КДУ.
У 2011—2013 рр. — професор кафедри теорії права юридичного факультету КНУ.
Із 1 серпня 2024 року — професор Університету «Київська школа економіки».
Громадсько-політична діяльність
Громадсько-політичну діяльність розпочав наприкінці 1988 р., приєднавшись до заснування у березні 1989 р. Товариства української мови ім. Шевченка та у вересні 1989 р. Народного руху України. Брав участь у складанні установчих документів Товариства та Програми і Статуту Руху.
Балотуючись до Верховної Ради Української УРСР на політичній платформі Руху, вперше був обраний до українського парламенту в березні 1990 р., і як наслідок — Секретаріат ЦК КПУ виключив з лав КПРС з формулюванням: «За сепаратистські настрої та спробу створити альтернативну до КПРС партію». Відтоді і по червень 2014 р. — позапартійний. Від червня по грудень 2014 р.— член політичної партії «Сила і честь» (член політради партії).
У рамках громадської діяльності обирався на керівні посади у громадських організаціях правничої професії національного та міжнародного рівнів як:
президент Асоціації українських правників (1990—1995),
президент Світового конгресу українських юристів (1992—1994),
Очолюючи УПФ, ініціював заснування Українського центру прав людини (1993), часопису «Українське право» (1994), Українського центру правничих студій (1995), щоквартального журналу «Практика Європейського Суду з прав людини» (1999).
Був ініціатором заснованої указом Президента України у 1994 р. нової української традиції щорічно 8 жовтня відзначати як єдине професійне свято усіх правників церемонією «Відкриття Року Права»[2].
Робота у ВРУ
Був обраний народним депутатом України у шести скликаннях Верховної Ради України (1990, 1994, 1998, 2002, 2006, 2007 рр.).
Нардеп 12(1)-го скликання з березня 1990 р. (2-й тур) до квітня 1994 р. по Сирецькому виборчому округу № 18, м. Київ. На час виборів: старший науковий працівник Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АНУ УРСР, член КПРС до березня 1990 р.
Нардеп 2-го скликання з березня 1994 р. (1-й тур) по Сирецькому виборчому округу № 19, місто Київ, висунутий виборцями. Голова підкомісії з європейських зв'язків Комісії у закордонних справах і зв'язках з СНД. Член групи «Реформи» (4 липня 1996 р. — ВР достроково припинила повноваження народного депутата згідно з поданою заявою).
Нардеп 3-го скликання з березня 1998 р. по квітень 2002 р. по виборчому округу № 222, місто Київ від виборчого блоку «Вперед, Україно!». На час виборів: президент Благодійного фонду «Українська правнича фундація», безпартійний. Член Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД (з липня 1998, з 2000 — Комітет у закордонних справах). Член групи «Незалежні» (липень 1998 — березень 2000).
Нардеп 4-го скликання з квітня 2002 р. по жовтень 2005 р. від Блоку Тимошенко, № 12 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Блоку Юлії Тимошенко (травень 2002 — вересень 2005), позафракційний (вересень — жовтень 2005). Голова підкомітету з питань Конституції, конституційності законодавчих актів та конституційного судочинства (з конституційних питань) Комітету з питань правової політики (з червня 2002). Склав депутатські повноваження 20 жовтня 2005.
Нардеп 5-го скликання з квітня 2006 р. по листопад 2007 р. від Блоку «Наша Україна», № 43 в списку. На час виборів: Міністр юстиції України, безпартійний. Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006). Член Комітету з питань правосуддя (з липня 2006).
Нардеп 6-го скликання з листопада 2007 р. по грудень 2012 р. від Партії регіонів, № 93 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань правової політики (з грудня 2007), голова підкомітету з питань Конституції, Конституції АР Крим, конституційності законодавчих актів та конституційного судочинства (з січня 2008).
З 1992 р. по 1996 р. був членом Комісії з опрацювання проєкту нової Конституції України, а з лютого 2008 р. — член Національної конституційної ради[3]
З весни 2015 року член Конституційної Комісії[4]. 2 лютого 2016 року був призначений заступником члена Європейської Комісії «За демократію через право»[5]
Опрацювання як авторських та ухвалених ВРУ — Закону України «Про правонаступництво України» (1991) і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» (2006).
Ініціювання заборони смертної кари в України шляхом підготовки і внесення відповідного подання до Конституційного Суду та обстоювання його в Суді (рішення КСУ № 1999 р.).
Авторство ухвалених у 1996 р. формул статті 8 (частини першої: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права») та статті 10 (частини третьої: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України») Конституції України.
2012 р. подав до ВРУ законопроєкт «Про функціонування української мови як державної та застосування інших мов в Україні» (реєстр. № 11075 від 13.08.2012; нова редакція — реєстр. № 1233 від 10.01.2013).
Від 30 червня 2015 р. по квітень 2017 р. — радник Голови Верховної Ради України (з конституційних питань)
Робота в Кабміні України
Працював на посаді міністра юстиції у складі трьох урядів (1995—1996; 1996—1997; 2005—2006).
З 27 вересня 1995 року — Міністр юстиції України (указ Президента № 886/95)[6].
З 12 липня 1996 року — Міністр юстиції України (указ Президента № 542/96)[7].
З 27 вересня 2005 року — 4 серпня 2006 року — Міністр юстиції України (указ Президента № 1425/2005)[8].
На посаді міністра юстиції ініціював заснування Української кодифікаційної комісії (1995 р.) та Української комісії з питань правничої термінології (1995).
Робота в Конституційному Суді
27 лютого 2018 року призначений суддею Конституційного Суду України[9]. 2 березня склав присягу і приступив до виконання суддівських обов'язків[10].
Голова Постійної комісії з правничої термінології Конституційного Суду України[11].
Заступник Голови Конституційного Суду України з 17 вересня 2019 року[12].
Від 29 грудня 2020 року — виконувач обов'язків Голови Конституційного Суду України відповідно до статті 33 Закону України «Про Конституційний Суд України»[13].
30 травня 2024 року припинено повноваження у зв'язку з досягненням 70-річного віку[14]
Інші державні органи
Голова Української комісії з питань правничої термінології (1995—2000).
Голова Комісії з питань підготовки проєкту нового Цивільного кодексу (1995—1997).
Голова робочої групи з підготовки нового Адміністративного кодексу (1997).
Голова Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (2005—2007)[15].
Голова Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (2010—2015)[16].
Керівник делегації України до ФРН для участі в юридичних консультаціях у «Нормандському форматі» з питань імплементації Мінських домовленостей (20 серпня 2015 року.).
27 лютого 2018 року призначений суддею Конституційного Суду України[9]. 2 березня склав присягу і приступив до виконання судівських обов'язків[10].
Від 15 грудня 2022 року — член колегії Національної комісії зі стандартів державної мови.[джерело?]
Робота в Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ)
Голови Комітету з правил процедури та імунітетів (2002—2005);
Голови Комітету з юридичних питань і прав людини (2005—2006);
Голови Комітету з дотримання державами-членами Ради Європи обов'язків та зобов'язань (Моніторинговий комітет, 2008—2010);
Заступника голови Комітету з юридичних питань та прав людини (із січня 2010 року).
Із січня 2002 р. по січень 2010 р. — член Бюро ПАРЄ. У 2009 р. входив до складу Номінаційного комітету з присудження премії ПАРЄ в галузі прав людини.
На посаді голови Моніторингового комітету ПАРЄ 2008 року ініціював вивчення і розгляд Асамблеєю питання про подолання дискримінаційного стану, що його зазнав Вселенський Патріархат в Константинополі (Стамбулі) внаслідок політики Турецької держави. За його особистого сприяння Турецька держава відновила юридичні права Його Святості Варфоломія І в статусі Вселенського Патріарха, а також повернула юридичні права, зокрема майнові, Вселенському Патріархатові[18].
Від 16 березня 2017 року — член Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія)[21].
Залучався як експерт Венеційської Комісії до конституційного процесу (консультування відповідних Конституційних комісій під час напрацювання нових конституцій за наслідками подій «Арабської весни») в Лівії — після падіння режиму Каддафі (2012; у Єгипті — після падіння режиму Мубарака (2013); в Тунісі — після падіння режиму Бен Алі (2014).
2017 року — доповідач Венеційської Комісії щодо проєкту Закону про зміни до Конституції Молдови, що їх ініціював президент Молдови Додон.
Від грудня 2017 року — віцепрезидент підкомісії з правовладдя («верховенства права») Венеційської Комісії[22].
Від квітня 2019 року по грудень 2021 року — член Розширеного бюро Венеційської комісії, президент підкомісії з правовладдя («верховенства права») Венеційської Комісії.
Від 11 грудня 2021 по 6 грудня 2023 року — член Бюро Венеційської Комісії[24].
Від 6 грудня 2023 року — президент підкомісії з правовладдя («верховенства права»), член Розширеного бюро Венеційської комісії[25].
Наукова діяльність
Член-кореспондент Академії правничих наук України (від 1996 р.)
Член Міжнародної асоціації конституційного права (від 2008 р.)
Член редколегії юридичного журналу «Право України» (від 2013 р.)
Член Наукової ради юридичного журналу «Право України» (від 2017 р.)
Напрямки наукової діяльності
міжнародне публічне право
теорія права
конституційне право
людські права
українська правнича термінологія
Брав участь в багатьох міжнародних конференціях, семінарах симпозіумах з питань міжнародного права, конституційного права, демократії, правовладдя людських прав, верховенства права.
Опублікував понад 200 наукових праць з питань міжнародного та конституційного права. Головною публікацією є монографія: «Верховенство права»: Монографія (у трьох книгах) (К., 2006; 1747 стор.), на яку є два посилання в спеціальній Доповіді Венеційської Комісії про верховенство права[26]. Другою працею Сергія Головатого є книга «Про людські права. Лекції» (К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016, 760 стор.). Третьою моногорафією є книга «Щодо мови правничої» (Київ.: Наш Формат, 2024, 1016 стор.)
Діяльність у сфері української правничої термінології
Голова Української комісії з питань правничої термінології (1995—2000 рр.);
Голова Постійної комісії з правничої термінології Конституційного Суду України (2018—2024 рр.);
Керівник Центру правничої термінології Національної академії правових наук України (із 24 травня 2024 р.).
Автор нового українського слова правовладдя — як досконалішого варіанту передавання сутності поняття «the Rule of Law» (що на початку 1990-х років українською було ним же запроваджено як «верховенство права»).
Автор перекладу українською мовою документа Венеційської Комісії «Report on the Rule of Law» (CDL-AD (2011) 003rev) під назвою «Доповідь про правовладдя»[27] та коментаря до цієї доповіді[28].
Автор перекладу українською мовою документа Венеційської комісії «Rule of Law Checklist» (CDL-AD (2016) 007) під назвою «Мірило правовладдя»[29].
Автор вступної статті про правовладдя під заголовком «Вимірювати, здавалося б, незміренне» в колективній праці[30].
Наукова діяльність за кордоном
упродовж липня-грудня 2001 р. — науковий дослідник Інституту Макса Планка з порівняльного публічного права і міжнародного права (м. Гайдельберг, Німеччина);
упродовж листопада 2013 р.- березня 2014 р. — науковий дослідник Інституту Макса Планка із зарубіжного та міжнародного кримінального права (м. Фрайбург, Німеччина).
Нагороди та звання
1985 — медаль та диплом Академії наук УРСР на конкурсі найкращих робіт молодих вчених Академії наук УРСР за монографію «200-мильна економічна зон у Світовому океані: міжнародно-правові проблеми».
2013 — медаль «Pro Merito» («За заслуги») Парламентської Асамблеї Ради Європи із одночасним присвоєнням титулу «Почесний партнер Парламентської Асамблеї Ради Європи».
2009 — Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (УПЦ КП).
26 жовтня 2022 — Грамота Київського військового госпіталю «За патріотизм, активну участь у благодійній роботі в інтересах лікування поранених військовослужбовців-захисників України та посилення матеріальної бази госпіталю виробами медичного призначення».
2024 — Орден Святого вмч. Юрія Переможця за віддане служіння Богові й Україні та жертовність у захисті добра і правди (Православна церква України).
2024 — Почесна відзнака Асоціації правників України (АПУ) «За честь та професійну гідність».
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 6 жовтня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Венгер, В.; Головатий, С.; Заєць, А.; Звєрєв, Є.; Козюбра, М.; Матвєєва, Ю.; Цельєв, О. (2021). Козюбра, М. (ред.). Мірило верховенства права (правовладдя) національного рівня. Практика України. Київ: Рада Європи, Центр дослідження проблем верховенства права та його втілення в національну практику України Національного університету «Києво-Могилянська академія». Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 30 січня 2022.
