|
Кінах Анатолій Кирилович
Анато́лій Кири́лович Кі́нах (нар. 4 серпня 1954, Братушани, Молдавська РСР) — український політик, бізнесмен, державний діяч, прем'єр-міністр України з 29 травня 2001 по 21 листопада 2002 року, міністр економіки України (з 21 березня по 18 грудня 2007 року). Голова Партії промисловців і підприємців України, президент Українського союзу промисловців і підприємців, Голова ради МКПП, Голова Національної тристоронньої соціально-економічної ради[3]. ЖиттєписЗакінчив Ленінградський кораблебудівний інститут[ru] 1978 року за спеціальністю інженер-суднобудівник. 1978—1981 — докмайстер 7-го військового заводу, Таллінн. 1981—1992 — майстер, заступник начальника, начальник виробничо-диспетчерського відділу заводу «Океан», Миколаїв. 1990—1992 — народний депутат України 12(1) скликання від Корабельного виборчого округу № 284 Миколаївської області. Член Комісії з питань економічної реформи і управління народним господарством (червень 1990 — червень 1992). Входив до Народної Ради. На час виборів: Суднобудівний завод «Океан», начальник виробничо-диспетчерського відділу, член КПРС. 1-й тур: на вибори прийшло 76,0 % виборців, за 31,2 %. 2-й тур: на вибори прийшло 66,0 % виборців, за 59,9 %. 4 суперники (основний — В. К. Новожилов, народився 1949 року, Миколаївський МК КПУ, 1-й секретар, 1-й тур — 27,2 %, 2 тур — 33,4 %). 1992—1994 — представник Президента України в Миколаївській області[4][5]. 1994—1995 — голова Миколаївської обласної ради депутатів. 1995—1996 — віце-прем'єр-міністр України з питань промислової політики[6][7]. З 1996 року — президент Української спілки промисловців і підприємців. Член Політради (1996—2000) і політвиконкому Народно-демократичної партії (1997—2000), заступник голови НДП з питань економічної політики (1998—2000). З березня 1998 — Народний депутат України 3-го скликання від виборчого округу № 128 Миколаївської області. На вибори прийшло 61,7 % виборців, за 31,6 %, 20 суперників. Член фракції НДП (з травня 1998 року; з травня 1999 року — уповноважений представник). Голова Комітету з питань промислової політики (липень 1998 — лютий 2000), член Комітету з питань промислової політики і підприємництва (лютий — квітень 2000), член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з квітня 2000)[8]. Склав депутатські повноваження 4 жовтня 2001[9]. 1999 — перший віце-прем'єр-міністр України[10][11]. Від 2000 року — голова Партії промисловців і підприємців України. У 2001—2002 роках — Прем'єр-міністр України[12]. 2002 року обраний народним депутатом України 4-го скликання від блоку «За єдину Україну!», № 2 у списку. На час виборів: Прем'єр-міністр України, член ПППУ. Зняв кандидатуру[13]. 2004 — кандидат на пост президента України. У першому турі посів 6 місце. У другому турі підтримав Віктора Ющенка. Один із лідерів Помаранчевої революції. 4 лютого 2005 року призначений на пост першого віце-прем'єр-міністра України[14]. Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 по квітень 2007 від Блоку «Наша Україна», № 2 у списку. На час виборів: Секретар Ради національної безпеки і оборони України, член ПППУ. Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006). Голова Комітету з питань національної безпеки і оборони (з липня 2006). У 2007 році потрапив у центр скандалу, який став причиною початку в Україні парламентської кризи. Причиною став перехід депутатів із фракції «Наша Україна» в Партію регіонів. Серед так званих тушок був і Анатолій Кінах. Після цього 21 березня 2007 року Анатолія Кінаха призначено міністром економіки України в уряді Януковича[15]. Подальша парламентська криза стала причиною розпуску Віктором Ющенком Верховної Ради України[16]. Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 по грудень 2012 від Партії регіонів, № 53 в списку. На час виборів: Міністр економіки України, безпартійний. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань національної безпеки і оборони (з грудня 2007), голова підкомітету з питань оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва (з лютого 2008). 10 жовтня 2008 року вступив до Партії регіонів[17][18]. Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012 від Партії регіонів, № 59 у списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції Партії регіонів (з грудня 2012). Перший заступник голови Комітету з питань національної безпеки і оборони (з грудня 2012).[19] Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду[20]. 16 січня 2014 року голосував за закони, які суперечать Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прямо суперечать зобов'язанням і обов'язкам України як члена ООН, Ради Європи та ОБСЄ[21]. На парламентських виборах в Україні 2014 року балотується за одномандатним округом № 127 (Миколаївська область), як самовисуванець. 22 серпня 2021 року, Указом Президента України був призначений Головою Національної тристоронньої соціально-економічної ради[3]. Співпрацює з журналом «Інтелектуальна власність»[22]. СтаткиСтаном на березень 2015, власник 90 % ТРЦ «Подоляни» (Тернопіль)[23]. Родина
Звання
Державні нагороди
Див. такожПримітки
Джерела та література
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
