|
Кам'яна сокира
    Кам'яна сокира — знаряддя, що змінило в верхньому (пізньому) палеоліті більш древнє рубило (палеолітичне універсальне знаряддя, яке не має руків'я). Матеріалом служив кремінь, обсидіан і багато інших підхожих порід. Найдавніші сокири виготовлялися методом оббивки і не мали отворів. Дуже рідко, але подекуди вже і в палеоліті підшліфовують леза. Але в основному навіть і надалі у мезоліті виготовляли сокири, т. з. «транше» (фр. tranchet — «шевський різак») тільки оббивкою. Способи закріпленняСокира прив'язувалася в розвилці або ущелині руків'я ременями сирої або сирицевої шкіри, жилами; або вставлялася в спеціально видовбане гніздо в ложе руків'я, яке могло бути наскрізним вухом або глухим. Використовувалася смола. Іноді клинок сокири заздалегідь вставляли в гілку або стовбур дерева, що росте. Часто сокиру спочатку закріплювали в спеціальній оправі або муфті (англ. antler sleeve нім. Horntülle) з кістки або завилькуватого дерева (кап). Дуже надійним було закріплення в муфті з рога оленя. Сама ж муфта далі вставлялася в отвір дерев'яного руків'я або навпаки надівалася на неї, маючи відповідний отвір. Бувало роговим і все топорище. Шліфовані сокириУ неоліті вже повсюдно стали застосовувати шліфування. У першу чергу — для робочого леза т. з. «клиноподібних сокир» (англ. stone celt, фр. hache polie), які в англійській термінології називаються «кельтами». Важливо, що подточка не сколом, а шліфуванням значно подовжує життя знаряддю. У цей час стали використовувати і нові породи каменю (нефрит, діорит, серпентиніт і багато інших), у яких не отримати гострого леза тільки оббивкою, але обов'язково було потрібна подальше шліфування і навіть полірування. Ці сокири використовували і як клини для розколювання деревини уздовж волокон. Якщо лезо сокири закріплено в руків'ї поперечно, то це вже тесло (англ. adze; фр. herminette; нім. Dechsel, Querbeil). Але оскільки руків'я дуже рідко зберігалися до нашого часу, то в археології зазвичай заведено називати теслом сокиру з несиметричним в профіль лезом. Взагалі пропорції та розміри клиноподібних сокир були найрізноманітнішими. В поперечному перерізі вони теж різнилися. Він міг бути плоским, плоскоовальним, округлим. Виділяють мініатюрні стамески, і вузькі, але досить товсті долота. Вони могли використовуватися не тільки для роботи по дереву, але і як лощила при виробці шкіри або глиняних посудин. Деякі з доліт мають жолобчасту форму леза. До рідкісних видів знарядь відносяться крумейселі — скребучі інструменти з сильно загнутим лезом. Можливо, що іноді клиноподібні сокири використовували і як мотики або заступи. Іноді сокири мали поперечний жолобок (англ. grooved axe), який полегшує закріплення на руків'ї за допомогою гнучких прутів або сирої шкіри. Такі сокири були поширені в Північній Америці. А на Далекому Сході і в Південній Америці сокири могли прив'язуватися до руків'я за допомогою виступів зверху і знизу обушкової частини. Або ж обв'язка здійснювалася за допомогою круглого отвору на площині знаряддя, розташованого ближче до задньої частини. Клиноподібні сокири, тесла і дрібніші подібні знаряддя виготовлялися не тільки з каменю. Використовували також кістку і мушлі. Причому їх застосовували не тільки там, де не завжди був присутній відповідний камінь, як, наприклад, в Полінезії. Свердління сокириВ неоліті стали з'являтися і сокири з отвором, але основна їх маса виготовлена вже в енеоліті і бронзовому столітті, коли з'явилася більшість і масивних грубих сокир, і самі чудові екземпляри. Ці останні часто мають специфічні обриси, за які вони й отримали назву «човноподібні сокири» (англ. boat-axe, нім. Booataxt). Близькі до них також «заступні сокири». Їх витончені форми часто нагадують форми бронзових сокир. Існують також сокири з поліциркулярними лезами (лезо округле знизу) і набагато більш рідкісні — з широкими округлими лезами, спрямованими вперед. Іноді свердлені сокири прикрашені орнаментом, в якому вгадуються ливарні шви бронзових сокир або мотузкова прив'язка до топорища. На місці обуха іноді присутнє друге лезо або зображення тварини. Але частіше його оформлять у вигляді молота (молотка). Такі називають «сокирами-молотами» (-молотками; англ. axe-hammer, нім. Hammeraxt). Часто вони веслообухові. Ці ретельно зроблені сокири, мабуть, були бойовими та церемоніальними. Подібні сокири з важкооброблюваних красивих порід каменю сягнули сьогодення в складі скарбів (Скарб L з Трої). До бойових відносять і сокири менш витончених форм: маточні, хрестоподібні, ромбічні, обушкові, клиноподібні, трикутні, булавоподібні, молоткоподібні. Такі, як булавоподібні, більшу нагадують булави. А молоткоподібні взагалі не мають леза. Численні знахідки бойових сокир і дали привід назвати ряд археологічних культур «культурами бойових сокир». Природно, свердлені сокири використовували й для різних робіт. Не тільки для рубки, але і як молотки і клини для розщеплення дерева. Припускають, що для надійного закріплення досить тонкої круглого руків'я свердлені сокири могли заздалегідь надівати на гілки ростучих дерев[1]. Що стосується простих клиноподібних шліфованих знарядь, то їх продовжували використовувати й в Бронзовій добі. Більш того, кам'яні сокири та тесла подекуди дожили й до теперішнього часу. Див. такожПриміткиЛітература
Посилання
  |
||||
