|
Карл Прусський
Принц Фрідріх Карл Александр Прусський (нім. Friedrich Carl Alexander von Preußen), (29 червня 1801 — 21 січня 1883) — прусський принц з династії Гогенцоллернів, третій син короля Пруссії Фрідріха Вільгельма III та королеви Луїзи, генерал-фельдцейхмейстер та голова прусської артилерії, губернатор Майнцу у 1864—1866 роках, великий магістр ордену Йоганна Єрусалимського (1853—1883), мандрівник, колекціонер та філантроп. Був відомий своїми консервативними поглядами.[2] БіографіяКарл народився 29 червня 1801 року у палаці Шарлоттенбург у Берліні. Він був третім сином та п'ятою дитиною в родині короля Пруссії Фрідріха Вільгельма III та його першої дружини Луїзи Мекленбург-Стреліцької. На момент його народження в живих залишились його брати Фрідріх-Вільгельм і Вільгельм Фрідріх та сестра Шарлотта. Невдовзі в сім'ї народилась донька Александріна та син Фердинанд, що прожив менше двох років. Матір вважала Карла «найкрасивішим із своїх дітей». У 1806, після захоплення Наполеоном Берліна, прусська королівська родина змушена була втікати під захист союзників. Проте, союзницькі війська Олександра I також були розбиті під Фрідландом влітку 1807. До 1809 резиденцією Гогенцоллернів був Кенігсберг. Там на світ з'явилося ще двоє дітей — Луїза та Альбрехт. Наприкінці 1809 двір повернувся до столиці, однак за півроку королева Луїза померла. Карлу в цей час було вісім років. Маючи десять років, згідно прусської традиції, принц долучився до війська у чині лейтенанта гвардійського полку. Згодом, хоч Карл і отримував періодично нагороди та просувався по службі, але не мав пристрасті до військової справи. На маневрах він брав участь неохоче. Пізніше, у надзвичайних ситуаціях, завжди намагався прийти до мирного врегулювання конфлікту.[2] Вихованням юного принца від 1811 займався барон Йоганн Генріх Мену фон Менутолі. Однак, окрім того, що він був військовиком, Менутолі захоплювався історією та археологією, любов до яких прищепив і своєму вихованцю. Під його наглядом, Карл почав створювати обширну колекцію старожитностей та середньовічних витворів мистецтва, серед яких були скульптури, саркофаги, частини портативного архітектурного декору у вигляді колон і мозаїки.[2]  1819-го принц увійшов до складу Прусської державної ради. У 1820-му — отримав звання майора Першого піхотного полку гвардії, за два роки став полковником 12-го піхотного полку. 1824-го — отримав звання генерал-майора. Того ж року, вітаючи, разом із братом Вільгельмом у Франкфурті, ейзенахську кронпринцесу Марію Павлівну, Карл закохався в одну з її доньок — Марію. Батько підтримав вибір сина і намагався відразу домовитись про укладання шлюбу. Однак, росіяни погодились на цей союз лише у 1826 році, сподіваючись на більш підходящу партію для доньки. У віці 25 років Карл узяв 19-річну Марію Саксен-Веймар-Айзенаську за законну дружину. Весілля відбулося 26 травня 1827 у палаці Шарлоттенбург у Берліні. Сімейне життя було тривалим[3] і щасливим. У пари народилося троє дітей. Від 1829 року молода родина жила в Палаці принца Карла на площі Вільгельма № 8—9. Літньою резиденцією, яка швидко стала улюбленою, став заміський палац Ґлініке поблизу Потсдама.  17 січня 1830, продовжуючи військову кар'єру, принц став командувачем Другого гвардійського дивізіону. 30 березня 1832 —отримав чин генерал-лейтенанта. 30 березня 1836 — очолив IV армійський корпус. Його батько помер у червні 1840, і на престол зійшов старший брат Фрідріх-Вільгельм. За його правління Карл 23 вересня 1844 став генералом від інфантерії, а у березні 1848 — інспектором 2-го армійського дивізиону. Під час революції 1848 Карл залишився в Берліні і надав свій палац для загальних зборів громадян. 30 березня 1854 принц отримав звання генерал-фельдцейхмейстера і став головою прусської артилерії. Також регулярно брав участь у засіданнях державної ради та виконував різні дипломатичні доручення свого брата-короля. Все життя підтримував близькі стосунки із сестрою Шарлоттою, яка була заміжня за імператором Миколою I, і регулярно навідував її у Росії. Шарлотти не стало пізньої осені 1860, а за два місяці пішов з життя і Фрідріх-Вільгельм. Оскільки він не мав нащадків, престол успадкував його молодший брат Вільгельм. Карл після цього відійшов від двору і майже не з'являвся навіть на офіційних заходах.[2] У 1864 його призначили губернатором Майнцу. На цій посаді він провів два роки і отримав звання почесного громадянина міста. Дружина пішла з життя взимку 1877. Карл пережив її на шість років. Його не стало у своєму міському палаці 21 січня 1883 у віці 81 року. Останніми словами принца стали: «Хай живе імператор!»[4] Поховали Карла у склепінні під церквою Святих Петра і Павла в Ванзеє, поруч із Марією. РодинаДружина — Марія Саксен-Веймар-Айзенаська Діти:
Нагороди
Мекленбург
Інші країни
РодовідПримітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
