Салоніцький фронт

Салонікський фронт
Балканський театр (Перша світова війна)
Антанта в Македонії. Зліва направо: солдат з Індокитаю, Франції, Сенегалу, Британії, Росії, Італії, Сербії, Греції та Індії.
Дата: 21 жовтня 1915 — 30 вересня 1918 Місце: Македонія—Князівство Албанія, Болгарське царство, Грецьке королівство, Королівство Сербія Результат: перемога союзників, Солунське перемир'я
Сторони
Центральні держави: Болгарське царство Австро-Угорщина Німецька імперія Османська імперія (1916—1917)	Антанта: Королівство Сербія Грецьке королівство (1916—1918) Французька республіка (1915—1918) Велика Британія (1915—1918) Королівство Італія (1916—1918) Російська імперія (1915—1917)
Командувачі
Никола Жеков Георгій Тодоров Климент Бояджиєв Владимир Вазов Август фон Макензен Отто фон Белов Фрідріх фон Шольц	Моріс Саррай Адольф Гійома Луї Франше д'Еспере Джордж Мілн Петар Бойович Живоїн Мишич Михайло Дітеріхс Панайотіс Дангліс
Військові сили
1918 Болгарське царство — 550,000 осіб Німецька імперія — 18 000 осіб 1 217 артилерійських снарядів 2 710 кулеметів 30 літаків	1918 717,000 осіб 2,609 артилерійських снарядів 2 682 кулеметів 6 434 автоматичних гвинтівок 200 літаків

Салонікський фронт 1915—1918 — фронт бойових дій, що виник у Першу світову війну в жовтні-листопаді 1915 року після висадки в Салоніках, на території Грецького королівства, британо-французького експедиційного корпусу. Фронт створений для надання допомоги сербській армії і спільної боротьби із австро-німецько-болгарським наступом на Королівство Сербія.

Спочатку експедиційний корпус складався з 5 британських та 3 французьких дивізій, всього 150 тисяч осіб, під командуванням генерала Моріса Саррая. Пізніше корпус був розгорнутий у Східну армію, якою з грудня 1917 року командував генерал Адольф Гільйом, а з червня 1918 року — генерал Луї Франше д'Еспере. Впродовж 1916 року в склад армії були включені 2-га Особлива російська піхотна бригада (генерал-майора Михайла Дітеріхса) і 4-та російська Особлива бригада (приблизно 18 тисяч осіб під командуванням генерал-майора Леонтьєва).

Суперечності між країнами Антанти і прагнення перекласти один на одного основний тягар цієї операції призвели до того, що допомога союзників була недостатньою і запізнілою. До кінця 1915 року Королівство Сербія було окуповане, а британо-французькі війська відійшли в район міста Салоніки. Союзникам протистояли дві болгарські армії, посилені німецькими частинами — всього 13 піхотних дивізій.

За умовами договору з Румунським королівством, за яким воно повинно було вступити у війну на боці Антанти, союзники запланували в серпні 1916 року наступ російсько-румунських військ на південь від Дунаю, а Салонікської армії (5 британських, 4 французьких, 6 сербських, 1 італійська піхотні дивізії і 1 російська піхотна бригада) — у напрямку річки Вардар і Струма. Превентивний наступ болгарських військ 17 серпня значно послабив Салоникську армію. Її наступ, розпочатий 1 вересня, закінчився в листопаді 1916 року виходом союзних військ на лінію Гевгелія (Джевджелія) — Корча і заняттям району Монастира.

17 серпня, в день укладення угоди з Королівством Румунія, болгари самі перейшли в наступ на армії генерала Саррая, завдавши ударів одночасно по обом слабким флангам союзників у районі Дойран і в Західній Македонії. Швидкому наступу болгар сприяло збереження нейтралітету Грецією. В цей час в останній розгорнулась відкрита конфронтація між політичним табором роялістів, прихильників короля Костянтина І, і лібералів, прихильників прем'єр-міністра Елефтеріоса Венізелоса. Останні виступали за необхідність негайного вступу Королівства Греція у війну, король навпаки бажав якомога довше зберігати за Грецією нейтралітет. Зрештою політична боротьба обернулась Національним розколом для Королівства Греція.

У момент прибуття військ генерала Дітеріхса на Салонікський фронт невдало вступило у війну Румунське королівство, яке отримало ряд поразок. Військам Салонікського фронту довелося терміново рятувати нового «союзника», і Верховний командувач міжсоюзницькими військами генерал Саррай кинув 2-у особливу бригаду на ліквідацію прориву болгар, які зуміли випередити наступ всього Салонікського фронту на підтримку Королівству Румунія.

На фракійському узбережжі болгари утвердилися на східному березі річки Струми і зайняли грецькі міста Серрес і Драму, а 24 серпня зайняли порт Кавала, вийшовши на узбережжі Егейського моря. Французька республіка здачу Кавали розцінила як зрадництво з боку грецького уряду і союзному флоту довелося вибивати болгарський загін з порту Кавали за допомогою артилерії.

Незабаром став очевидним характер демонстрації болгарського наступу на цьому напрямі, і що основний удар болгарами наноситься в напрямку на Монастир-Острово, проти Сербської армії. 1-а болгарська армія атакувала ліве крило 3-тої сербської армії і відкинула сербів до Костура від Лерін, а лівий фланг Дунайської дивізії до Островського озера. Сербам довелося залишити Флорину, Баницю, а 23 серпня болгари захопили лінію висот у районі Моглени. В результаті болгарам вдалося охопити з двох сторін угруповання союзних військ.

Такий стан турбував Саррая, який зібрав 20 серпня у себе всіх старших воєначальників союзних контингентів. На нараді обговорювалося питання про термінове зосередження всіх сил на напрямку болгарських ударів і перехід самим у наступ на західному, сербському напрямку.

На загрозливу ділянку сербське командування перекинуло Вардарську дивізію і 1-шу Тімокську бригаду зі складу 2-ї армії. На лівому фланзі, на південь від озера Острово, Саррай хотів створити сильну групу в складі 2-ї французьких дивізій і російської 2-ю особливої бригади під загальним командуванням Командувача французької Східної армією генерала Кордоньє. У завдання цього угруповання входило обійти правий фланг болгар, наступаючи вздовж хребта Баба Нарецка на Флорину і Монастир.

Незважаючи на важкі гірські умови, в яких доводилося вести наступ, 17 вересня 1916 року союзники оволоділи ключовою позицією на підступах до Монастира — містом Флорина, і одна з цілей наступу була досягнута — розпочався відступ болгар на північ.

Незначні тактичні результати досягнуті союзниками на Салонікському фронті при наступі в квітні 1917 року. Рішучий перелом у положенні на фронті досягнутий в результаті наступу Салонікської армії, розпочатого 15 вересня 1918 року. На кінець операції болгарські війська і 11-а німецька армія розбиті, і 29 вересня Болгарське царство капітулювало. Союзні війська перервали комунікації між Німецькою імперією і Османською імперією і отримали можливість для нанесення флангового удару по Центральним державам, що стало початком розгрому австро-німецької коаліції.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Салонікський фронт

• Данилов Ю. Н. Русские отряды на французском и македонском фронтах, 1916—1918 гг. Париж. 1933.
• Корсун Н. Г. Балканский фронт мировой войны 1914—1918 гг. [Архівовано 17 грудня 2018 у Wayback Machine.] — М.: Воениздат НКО СССР, 1939. — 124 с.
• Esposito, Vincent (ed.) (1959): The West Point Atlas of American Wars, Vol. 2; maps 46–50. Frederick Praeger Press.
• Falls, Cyril (1960): The Great War (1960).
• Falls, Cyril: History of the Great War: Military Operations Macedonia ; originally published 1935, forty-eighth edition in the Battery Press Great War Series, printed jointly in 1996 by The Imperial War Museum, London, Department of Printed Books and The Battery Press inc, Nashville, TN, ISBN 0-89839-243-8
• Hall, Richard (2010). Balkan Breakthrough: The Battle of Dobro Pole 1918. Indiana University Press. ISBN 0253354528.
• Palmer, Alan (1965): The Gardeners of Salonika: The Macedonian Campaign 1915—1918 (Andre Deutsch, London).
• Parker, Charles (1964): Return to Salonika (Cassell & Co, London).
• Wakefield, Alan & Moody, Simon (2004): Under the Devil's Eye: Britain's Forgotten Army at Salonika 1915—1918 (Sutton Publishing, Stroud England) ISBN 0-7509-3537-5