|
Станиця
Станиця — 1) У 18 — 20 ст. (до 1920) адміністративно-територіальна одиниця на території козацьких війська у Російській імперії: Кубанського, Донського, Терського тощо. Станиця об'єднувала кілька козацьких поселень — селищ і хуторів. Станиці вважалися військовим поселенням, здатним виставляти для козачого війська одну сотню (ескадрон) вершників. Станиці могли ділитись на райони — юрти.
Все козацьке населення станиці, за винятком осіб, що не належали до козацького стану (іногородні), становило станичну громадськість, органом влади якої був станичний сход з домовласників-козаків, що на ньому обиралося станичне управління (станичний отаман, його помічники і скарбник) та станичний суд. Сход розподіляв козацькі землі і повинності, завідував громадськими магазинами, школами тощо; станичний суд розглядав дрібні кримінальні і цивільні справи. По всіх поселеннях, які мали не менше 60 дворів, діяли хутірське управління і хутірський отаман. Іногородні, що жили на території станиці, вносили за своє дворове місце і за право користування ріллею плату за кожний сажень (також за право користування пасовищами, лісами тощо). 2) В СРСР— сільський населений пункт на території колишніх козацьких областей; органом влади в станиці була станична Рада депутатів трудящих. 3) У сучасній Росії станиці відносяться до типу сільських населених пунктів і розташовані в наступних суб'єктах федерації: Республіка Адигея, Волгоградська область, Республіка Дагестан, Республіка Інгушетія, Кабардино-Балкарська Республіка, Карачаєво-Черкеська Республіка, Краснодарський край, Курганська область, Республіка Північна Осетія — Аланія, Ростовська область, Ставропольський край, Чеченська Республіка. Джерела
|
