Терське козацьке військоТерське козацьке військо, Терські козаки, Гребенці — козацьке військове формування у Надтереччі. Створене 1577 року вільними козаками-переселенцями з Волги на Терек. У 1792 році увійшли у склад Кавказького лінійного козацького війська і відокремились від нього знову в 1860, зі столицею Володикавказі. У 1916 чисельність населення області Терського Козацького війська становила 255 000 осіб і площа — 1,9 мільйонів десятин. Історія до 1917 рокуНаразі невідомо, коли на Тереку виникла перша козацька громада. Одна з теорій полягає в тому, що вони були нащадками Хозарської держави, інша (більш правдива), Тмутараканського князівства , оскільки існують записи, які вказують на те, що Мстислав Тмутараканський у битві під Ліственом у 1023 році мав козаків на своєму боці, коли він знищив військо Ярослава Мудрого . Це означало б, що слов'янські народи Кавказу є корінними жителями цього регіону, оскільки вони оселилися там набагато раніше. Найдавніші відомості про слов’янські поселення на нижній течії Тереку датуються 1520 роком. У середині XVI сторіччя, Андрій Шадра, отаман Донських козаків, привів три сотні козаків на кумицькі землі, заснувавши місто Андрєєв. Одним із приводів вчинку Шадри можливо були кепські відносини з Єрмаком.[1]У 1580, офіційно, Шадра, разом із декількома козаками і солдатами, переселилися на Терек, облаштувавшись в прикордонному місті Терський. Більшість кавказьких горців відмовлялась прийняти російське поневолення в XVIII і XIX сторіччі. Їх тактика включала партизанські набіги на російські конвої і укріплення, регулярна армія була не в змозі вирішити проблему підкорення горців. Тому російський уряд передав козакам зобов'язання охороняти кордон і впроваджувати російську владу на гірські народи. Князь Потьомкін заснував фортецю Моздок у 1763, переселивши 517 родин волзьких козаків в станиці навколо неї. П'ять сотень сформували Моздокський полк, задля охорони лінії у вісімдесят верств уздовж Тереку. Інша сотня сімейств була переслана з Дону. Близьке сусідство з кавказькими горцями, участь горців в козацькому війську і змішані шлюби сприяли проникненню кавказької культури в побут терців. Особливо помітно це в одязі (бурки, папахи) й озброєнні (кинджали, шаблі) козаків. Багато козаків володіли мовами горців; так Л. Н. Толстой в повісті «Козаки» пише: «Молодець козак красується знанням татарської мови і розгулявшись, навіть зі своїм братом говорить татарською» (під татарською тут мається на увазі одна з тюркських мов Кавказу: карачаєво-балкарська, ногайська або кумицька).
Терські козаки за радянської владиТерське козацьке військо восени 1917 року увійшло до складу Південно-Східного Союзу, державного утворення козаків та горців Передкавказзя. Більшовицька влада у регіоні була встановлена наприкінці того ж року солдатами, які масово поверталися з Кавказького фронту Першої світової війни. У 1918 році Терське козацьке військо офіційно було формально скасоване більшовицькою владою, слідуючи антикозацькій політиці більшовиків. Улітку-восени 1918 року відбулося Терське повстання козаків проти радянської влади, а наприкінці 1918 — на початку 1919 року Добровольча армія вибиває більшовиків за межі Терської області. У 1919 році Терська область перебувала під владою Збройних сил Півдня Росії, у яких служили терські козаки. Водночас існувала конфронтація в антибільшовицькому русі між козацькими автономістами та імперіалістичною білою армією. Завдяки послабленню білих централістів через поразки на фронтах, у січні 1920 року Верховне Коло Дону, Кубані і Тереку змогло прийняти конституцію Південно-Східного Союзу. Навесні 1920 року територія Війська була зайнята більшовиками. У 1920 році козаки зі станиць вздовж річки Сунжа були депортовані в Україну і на Північ Європейської Росії[2]. Більшовики заохочували тубільні народи Кавказу переселятися у спорожнілі станиці. Терени Терського козацького війська були розподілені між Дагестаном, Чечнею, Інгушетією і Північною Осетією. У 1920-х існував Сунженський козацький округ, пізніше також ліквідований. Протягом Другої світової війни більшість терських козаків воювало на боці СРСР, хоч невелика частина підтримала німців, утворивши 1-шу козацьку дивізію (вони створили VI Полк 2-ї Бригади). Після чеченського повстання 1940-1944 років СРСР провів депортацію інгушів і чеченців до Казахстану, була утворена Грозненська область РРФСР. Після реабілітації чеченців у 1957 вона була поділена між Дагестаном і Чечено-Інгушською республікою. Козацькі регіони на північ від Тереку, що раніше входили до складу Ставропольського краю, також були приєднані до Чечено-Інгушської АРСР. Терські козаки після 1991 рокуПід час влади президента Джохара Дудаєва в Чечні розпочалась масова втеча козаків та інших національних меншин[3]. Надтеречний, Наурський, Шелковський райони практично залишились без козацького населення. В обох Чеченських війнах терські козаки воювали проти чеченських повстанців. 15–17 листопада 1991 року Велике коло Терського війська запропонувало створити Терську козацьку республіку у складі РСФРР, а пізніше — включити райони з козацьким населенням до складу Ставропольського краю[4]. 23 червня 1993 року Кизлярська міськрада підтримала козацькі вимоги про автономізацію Північного Дагестану задля забезпечення прав козацтва та російськомовного населення[5]. Сьогодні велика частина козацької землі була втрачена через масовий від'їзд росіян. Тільки на півночі Дагестану, у Північній Осетії і сусідніх регіонах Ставропольського краю все ще залишається деяка частина козаків. Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|