Орест Друль стверджує, що «найадекватнішою формою назви давнього княжого міста було би Ся́нок, Сяно́ку, Сяно́ка, Сяно́ці, але — враховуючи поширення псевдоукраїнізованої форми Сянок — нормативно можна зберегти два варіанти написання і наголошування».[7]
Вкрита лісом гора «Городище» над Сяном, де виявлені залишки давньоруського міста IX—XIII ст.
Історія виникнення міста як і всього регіону в долітописний період залишається невідомою. У IX столітті місцеве плем'я білих хорватів брало участь у поході київського князя Олега на Константинополь,а у 981 році, увійшов до складу Київської держави після походу князя Володимира «до ляхів».
Перша згадка про місто від 1150 року міститься в Іпатіївському літописі: «Король же прошедъ Гору и взѧ Санокъ городъ и посадника его ꙗша и села оу Перемъıшлѧ многа взѧ». Згадується також у Суздальському літописі під 1152 роком та у Галицько-Волинському літописі в 1202 та 1231 роках.
Археологічні дослідження на сяноцькому замчищі та пагорбі «Городище» (тепер «Файка») не тільки підтверджують літописні дані, але й пересувають дату виникнення міста аж у IX століття. Розкопки виявили залишки двох православних церков, цвинтаря, прикрас і хрестів-енколпіонів київського типу, печаток великого князя київського Рюрика Ростиславовича. Результати досліджень свідчать, що після монголо-татарської навали 1240 року міський центр був перенесений дещо на південь, де нині розташований замок. Тут було побудоване нове місто, права й привілеї якого підтвердив Юрій II (Болеслав Тройденович), князь галицько-волинський. Про давньоруську катедральну Свято-Духівську церкву на замку відомо із шематизму 1837 року. У ньому сказано, що Святодухівська церква, збудована руським князем Суаровим (ймовірно перекручена назва якогось із Перемиських або Галицьких князів) у 1550 році, була перенесена урядовим розпорядженням до міських мурів, де вона простояла що 1789 року.[8] До княжої епохи відноситься також церква св. Димитрія, що розташовувалась на Замку, орієнтовно із середини XIII століття, і була розібрана у 1550 році.[9]
Магдебурзьке (тевтонське) право
У 1339 році руський король Юрій II надав у Володимирі на Волині грамоту місту Сяноку, за якою воно отримало магдебурзьке право (історично одне з перших українських міст, які отримали його) і стало чималим торгово-ремісничим осередком. Також цією грамотою дідичнимвійтом ставав Бартек (Бартко) із Сандомира. Нову міську «осаду» (громаду) в Сяноку засновували біля старої, її мешканцями мали бути насамперед іноземні колоністи — німці, поляки, угорці (чи німці з Угорщини), русини. Стара міська громада керувалась у своїм житті надалі руським правом. Свідками у грамоті були записані два війти: Альберт de Bochnia і Бартоломей de Warssov — найправдоподібніше, місцеві війти з Королівства Русі[10].
У 1344—1345 рр. польський король Казимир ІІІ захопив Сянок і Сяноцьку землю і включив їх до складу Польщі. Археологічні знахідки значної кількості арбалетних стріл XIV століття, на думки вчених, можуть свідчити про битву переважаючих сил польського короля з захисниками Сянока.[11]
1566 року в місті трапилася велика пожежа, вціліли замок, францисканський костел, 5 домів, горішнє передмістя.[14] 1612 року православні мешканці міста заборонили своєму наміснику о. Андрію виконувати розпорядження унійного єпископа Атанасія Крупецького. 1650 року старшина Сянока зачинила перед унійним єпископом двері, не дозволивши провести службу Божу.[15]
З 1772 року Сянок входив до складу Австрії як округове, а пізніше повітове місто королівства Галичини та Володимирії зі столицею у Львові. У середині ХІХ століття Сянок нараховував 2 500 мешканців, потім його населення почало зростати у зв'язку з будовою залізниці і деякою індустріалізацією: 1880 — 5 100, 1900 — 9000, 1921 — 12 100.
Відомий діяч Іван Макух як представник організації «Централя відбудови краю» (Краків) контролював у Сяноку відновлювальні роботи у 1917—18 роках.
3 березня 1918 року в місті (як майже в усіх галицьких містах) відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 14 000 осіб.[18]
1 квітня 1931 р. до міста приєднане сусіднє село Посада Вільхівська[19].
Друга світова війна
Відділок Українбанку в Сяноку. 1944 рік.Дні української молоді в Сяноку. Літо 1940 рік.
Під час Другої світової війни в місті діяв Український допомоговий комітет[20]. Також діяло відділення Українбанку до 1944 року.
Полонізація
Табличка на залізничній станції, що сповіщає про 45 тисяч українців, вивезених з регіону у травні—червні 1947 року
Колишнє українське місто зазнало (так само, як північно-західна частина Сяноцького повіту, частково й околиці Сянока) полонізації[21]; у 1880 українці становили 18 %, 1900 — 13,5 %; національний склад населення на 1.01.1939 був такий: українці — 1,8 тис. (11,5 %, вони здебільша вживали польську мову), поляки — 8,7 тис. (56 %), євреї — 5,1 тис. (32,5 %). Проте Сянок був осередком життя Східної Лемківщини. Там і прізвища українських діячів; з 1930 у Сяноку діяв музей «Лемківщина», у 1936—1944 Сянок був осідком Лемківської Апостольської Адміністратури. Українське життя пожвавилося у 1939—1944 (тоді кількість українців зросла до 3000), однак майже цілком занепало після примусового виселення українців з Лемківщини у 1946—1947 роках.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[22][23]:
Загалом
Допрацездатний вік
Працездатний вік
Постпрацездатний вік
Чоловіки
18884
3557
13453
1874
Жінки
20627
3399
12804
4424
Разом
39511
6956
26257
6298
Промисловість
Сучасний Сянок є промисловим містом. У місті розташовані завод з виробництва автобусів Autosan, підприємства харчової промисловості, ґумова та керамічна фабрики.
Музей
У Сяноку розташований регіональний музей (багаті українські фонди, зокрема ікони з колишнього українського музею «Лемківщина»), Музей народної архітектури (пол.Muzeum Budownictwa Ludowego) скансенівського типу з багатими матеріалами з Лемківщини, Бойківщини й Надсяння (чимало українського матеріалу також у періодиці музею «Materiały …», з 1969), заснований 1958. У Сяноку діє православна церква (Собор Святої Трійці).
Пам'ятки архітектури
Сяноцький замок (сучасна будівля споруджена в 1523—1548, реставрована 1672—1674 і 1952—1953). Нині в замку є експозиція карпатської ікони, де презентовано понад 220 ікон, переважно лемківських, та інші фонди.
Костел і монастир францисканців (XVII—XIX століття).
Володимир Каранович — український лікар, доктор наук, громадсько-політичний діяч.
Коковський Франц — український правник, письменник, журналіст, перекладач, мовознавець, етнограф, громадський діяч Сяноччини й Бережанщини. Один із організаторів таємного літературно-освітнього гуртка «Молода Україна».
↑"На південний захід від Перемишля великим містом був Сянік, замок якого захищав шлях на Угорщину. 1205 р. тут відбувся з'їзд княгині Романової з угорським королем Андрашем. Коли 1339 року останній галицько-волинський король Юрій II надав місту самоврядування на німецькому праві, навколо Сянока оброблялись поля і пасовища, на Сяні влаштовувалися «язи» для рибальства, в лісах займалися ще ловецтвом. Серед міщан, поряд з місцевими людьми, були угорці, німці і поляки. У місті згадуються різні ремісники: кравці, шевці, суконники, різники; кравці мали своє цехове приміщення, працювала лазня, в сусідньому Теребчі — млин. На угорському кордоні розташовувалася укріплена місцевість, що звалася Угорські Ворота. Червенська земля, КДП, т. 1, с. 209—211., МПГ, т. 2. — С. 626.
↑«Разом з приєднанням цих земель да Польщі рушила велика осаднича акція. Сюди почали напливати осадники з інших частин королівства. Король Казимир ІІІ дозволив створювати тут німецькі та інші осади. Ця територія покрита лісами і луками, а отже придатна для пасовищ, осадники заселяли в основному долини річок і потоків. Вслід за осадами почали засновуватись містечка.
Біля Сянока (Sannig) привілеї отримали між іншими Кросно (нім. Krossen, бл. 1348), Яслиська (Hohenstadt, 1366), Тичин (Titschein, 1368), Риманів (Reinmanshau, 1376), Березів (Bresen, перед 1388), Заршин (Sehrschön, перед 1395), Дубецько (1407), Динів (Dϋnhof, перед 1423), Тирава Крулєвска (Königliche Thirau , сьогодні Мриголод, 1425), Яцимир (Iatschmir, 1437), Новотанець (Lobetans, 1444) і Лісько (1477). До наших днів збереглися костели з тих часів (XV/XVI стст.) в Гачові, Близнім і Гумниськах. […]» Саноцька Земля[недоступне посилання з червня 2019]
↑Бендза М. З історії православної культури Сяніцької землі… — С. 166.
↑Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі… — С. 170.
↑Щерба Г. Богдан Хмельницький і Лемківщина // Лемківщина, ч. 3, осінь 1994 р.
↑Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — С. 23. — ISBN 5-7707-7867-9.
↑Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
↑Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі… — C. 165.
↑Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 104.
↑Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 105.
↑Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 107—108.
↑Kamiński A. Kobylański (Kobyleński) Janusz z Kobylan h. Grzymala (zm. ok. 1441) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1967. — T. ХІІІ/2, zeszyt 57. — S. 163. (пол.)
.jpg)
.JPG)
.jpg)
