Сінопська битва (1853)

Сінопська битва
Кримська війна
О. Боголюбов. «Сінопська битва 18 листопада 1853 року»
Дата 18 (30) листопада 1853 Місце Сіноп, Османська імперія Результат Перемога російського флоту
Сторони
Російська імперія	Османська імперія
Командувачі
П. С. Нахімов	Осман-паша
Сили
6 лінійних кораблів 2 фрегати 3 пароплави 720 корабельних гармат	7 фрегатів 5 корветів 476 корабельних гармат; 44 на берегових батареях
Втрати
37 вбитих 233 поранених 13 гармат	7 фрегатів 4 корвети 3000 вбитих і поранених 200 полонених, у тому числі адмірал Осман-паша

Сино́пська битва — розгром османської ескадри російським Чорноморським флотом під керівництвом адмірала П. С. Нахімова 18 (30) листопада 1853 року. Остання битва в історії вітрильного флоту й одна з найвизначніших битв Кримської війни. Значною мірою прискорила оголошення війни Російській імперії Великою Британією і Французькою імперією.

На початку листопада 1853 Нахімов зі своєю ескадрою крейсував у південно-східній частині Чорного моря з метою припинити висадку османського десанту на кавказький берег, про що розвідка отримала достовірні відомості. 11 листопада російські кораблі виявили в Сінопській бухті ворожу ескадру. Нахімов заблокував її, попри те, що в той момент у нього було лише 3 лінійних кораблі, інші довелося повернути до Севастополя, настільки вони були пошарпані зимовими штормами. 16 листопада до Нахімова приєднався загін контр-адмірала Новосільского, що довело склад російської ескадри до 6 лінійних кораблів і 2 фрегатів.

Зробивши всі необхідні приготування, роз'яснивши керівному складу задум свого маневру і завдання окремих кораблів, Нахімов опівдні 18 листопада рушив за вітром двома паралельними колонами та став на якорі за заздалегідь прорахованої диспозиції. У домовлений час він дав сигнал до початку рішучого бою на коротких дистанціях, залишивши на флангах під вітрилами два фрегати.

Османська ескадра під формальним командуванням Осман-паші, а фактично керована британським радником Слейвом, складалася з 2 пароплавів, 7 великих фрегатів, 3 корветів і 4 транспортників. Ескадра стояла, приготувавшись до бою, в одній лінії, зігнутій концентрично відносно берегової лінії, причому 4 з 6 берегових батарей Сінопа становили хіба що другу лінію вогню.

Нахімов мав перевагу в кількості гармат — 710 проти 472 бортових і 26 берегових. Крім того, частина гармат росіян були т. зв. «бомбічними», тобто могли стріляти руйнівними для дерев'яних кораблів фугасними снарядами. Але Нахімов був змушений проводити тактичне розгортання під вогнем османів. Саме в цей період бою російські кораблі отримали найбільше число пошкоджень і зазнали відчутних втрат у людях. Однак, як тільки нахімовські кораблі зайняли свої позиції, а зробили вони це точно, як на огляді, і відкрили спільний вогонь, картина різко змінилася. Попри жорстокість і завзятість османів на початку бою, після перших російських залпів їхні кораблі почали виходити з ладу один за іншим — займалися і викидалися на берег внаслідок обриву якірних канатів. Три кораблі вибухнули й злетіли в повітря. Ще через деякий час берегові батареї були зрівняні з землею. Після короткотривалого бою проводилося знищення недобитих кораблів, які не можна було відвести до Севастополя через великі пошкодження.

Через чотири години османської ескадри і чотирьох берегових батарей не існувало, як не існувало й суднобудівної верфі зі стапелями та складами. Населення, на чолі з губернатором, в паніці втекло в гори. Врятувалися втечею лише акумуляторний пароплав «Таїф», і близько третини уцілілих матросів, що добралися вплав до берега. Віце-адмірал Осман-паша з двома капітанами загиблих фрегатів і значним числом матросів потрапив у полон. Другий флагман потонув, добираючись до суші.

Історія ще не знала такого рішучого бою з такими надзвичайними результатами, якщо врахувати, що Нахімов не втратив жодного корабля і що в російській ескадрі було тільки 37 вбитих і 234 поранених.

У міру того, як ставали відомі всі обставини й деталі Сінопського бою, вони дедалі більше дивували сучасників. Навіть вороже налаштована до Російської імперії газета «Таймс» — орган керівних кіл «володарки морів» — змушена була опублікувати визнання, не зовсім звичне для британського вуха, вихованого на розповідях про британські перемоги. Вона зазначала, що такого кінця бою і в такий короткий час ніколи ще не було.

До кінця бою наспів пароплавний загін на чолі з віце-адміралом Корніловим, безуспішно намагаючись перехопити «Таїф», який утік від погоні, користуючись своєю перевагою в швидкості. Заставши у вогні уламки османського флоту й пожежі на березі, Корнілов обмежився наданням допомоги при приведенні в порядок кораблів, які мали значні пошкодження після бою. «Марія», на якій тримав прапор Нахімов, мала 60 пробоїн у корпусі, не рахуючи ушкоджень щогл і рангоуту.

То дійсно була швидка переможна битва, тим більше, що російський флот мав значну перевагу в кількості гармат. Але ця перемога аж ніяк не вплинула на хід Кримської війни і стала пірровою для Російської імперії. Російський флот був застарілим порівняно з британо-французькою ескадрою новітніх гвинтових кораблів, і його затопили при вході до Севастопольської бухти.^[1]

• «Великий князь Костянтин» (120 гармат);
• «Три Святителі» (120 гармат);
• «Париж» (120 гармат) — 2-й флагман;
• «Імператриця Марія» (84 гармати) — флагман;
• «Чесма» (84 гармати);
• «Ростислав» (84 гармати).

• «Кулевчі» (54 гармати);
• «Кагул» (44 гармати).

• «Одеса» (12 гармат);
• «Крим» (12 гармат);
• «Херсонес» (12 гармат).

• «Аунні Аллах» (44 гармати) — викинувся на берег;
• «Фазлі Аллах» (44 гармати; колишній російський фрегат «Рафаїл», захоплений у 1829 році) — загорівся, викинувся на берег;
• «Нізаміе» (62 гармати) — втратив дві щогли, після чого викинувся на берег;
• «Несімі Зефер» (60 гармат) — викинувся на берег після того, як був перебитий якірний ланцюг;
• «Навек Бахрі» (58 гармат) — вибухнув;
• «Даміад» (56 гармат) (єгипетський) — викинувся на берег;
• «Каіді Зефер» (54 гармати) — викинувся на берег.

• «Нежм Фішан» (24 гармати);
• «Фейзе Меабуд» (24 гармати) — викинувся на берег;
• «Гюлі Сефід» (22 гармати) — вибухнув.

• «Таїф» (22 гармати) — пішов у Стамбул.

• «Еркілє» (2 гармати).

• Л. П. Маркітан. Східна (Кримська) війна 1853—1856 рр. та увічнення пам'яті.
• Енциклопедія «Навколо світу»