У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Врубель.
Таде́уш Стані́слав Вру́бель (пол.Tadeusz Stanisław Wróbel, 13 травня1886, Сянок — 18 листопада1974, Вроцлав) — польський архітектор, урбаніст, педагог, представник львівської архітектурної школи міжвоєнного періоду, один із співзасновників Вроцлавської політехніки.
Життєпис
Народився 13 травня1886 у місті Сянок у родині викладача гімназії. 1898 року переїхав до Львова, де у 1904 році закінчив гімназію. Того ж року вступив на архітектурний факультет Львівської політехніки. 17 липня1912 року закінчив навчання, здобувши диплом інженера-архітектора. 1911 року став членом Політехнічного товариства у Львові[1] Входив Кола польських архітекторів, яке діяло в рамках товариства. 1912 року обраний заступником секретаря Кола[2]26 жовтня1925 року — членом правління[3]. 26 листопада1926 року від імені Кола обраний до Сталої делегації архітекторів польських у Варшаві[4]. 4 листопада1927 року обраний до правління Кола «членом-заступником» і знову до Сталої делегації[5].
Викладав у львівській художньо-промисловій школі (1913—1914). До 1914 року залишався працювати асистентом на кафедрі будівництва шляхів і залізниць. До початку першої світової війни зумів реалізувати лише кілька проєктів, після чого був призваний до австрійського війська. Проходив службу на будівництві як інженер народного ополчення у Відні та Вуленсдорфі. Отримав звання поручика. Остаточно демобілізований 1921 року, працював до 1924 року асистентом на кафедрі утилітарного будівництва Львівської політехніки, а пізніше, до 1928 року — конструктором на тій же кафедрі. Того ж 1928 року спільно з Леопольдом Карасінським відкрив власне архітектурне бюро у Львові. У 1929—1930 роках викладає будівельні норми на інженерно-архітектурному відділі. 1924 року отримав стипендію для навчання у Парижі. Подорожував Італією, Австрією, Німеччиною, Швецією. 1939 року очолив кафедру містобудування у Львівській політехніці. Довідник від 1939 року вказує адресу будівельного підприємства Врубеля на вулиці Романовича, 8 (нині вулиця Саксаганського)[6]. 1930 року входив до складу журі конкурсу на проєкт пам'ятника Каролю Скібінському на Личаківському цвинтарі у Львові[7].
Під час німецької окупації, після відкриття в політехніці вищих технічних курсів, викладав містобудування, паралельно працював консультантом у справах будівництва. У жовтні 1945 року виїхав до Вроцлава, де взяв участь у створенні Вроцлавської політехніки, працював у відділі сухопутного будівництва. Після заснування відділу архітектури і будівництва, став його першим деканом (1945—1947). Здобув статус професора надзвичайного (1948), і створив кафедру урбаністики. 1950 року був президентом вроцлавського відділення Товариства польських урбаністів (пол.Towarzystwo Urbanistów Polskich, TUP). Видав книгу Zarys historii budowy miast (Ossolineum, 1977). Займався відновленням будівлі вроцлавського Оссолінеуму. Нагороджений Лицарським Хрестом Ордена Відродження Польщі. Помер у Вроцлаві 18 листопада1974 року, похований у Варшаві.
Конкурсний проєкт готелю «Брістоль» у Кракові, I нагорода (1912, співавтори Богдан Келлес-Краузе, Максимільян Бурстін)[8].
Два конкурсні проєкти Ощадної каси в Сяноку. Обидва відзначені III нагородами серед 14 претендентів (1912, співавтори Богдан Келлес-Краузе, Максимільян Бурстін). Проєкти експонувались у приміщенні Технологічного музею у Львові[9].
Будинок у стилі раціонального модерну з елементами класицизму на нинішній площі Ангелів, 1 (1913)[10].
Два проєкти санаторію у Криниці-Здруй. Розроблені спільно з Лепольдом Карасінським для конкурсу 1926 року. Один здобув III місце, другий отримав відзнаку журі[14].
Проєкт Ремісничо-промислової школи в Познані. Був придбаний журі на конкурсі 1927 року. Співавтор Леопольд Карасінський[15].
Проєкт віллової забудови т. зв. «Професорської колонії» (1930-ті, спільно з Леопольдом Карасінським, Максиміліаном Кочуром).
Будівля нинішньої середньої школи № 28 на вул. Архипенка, 28 (1932, інша адреса — Тютюнників, 2). Фасад прикрашали декоративні панно Казимира Пьотровича в техніці сграфіто (не збережені)[20].
Будинок Управління міських електричних закладів Львова у стилі функціоналізму. Нині Обласне управління СБУ на вул. Вітовського, 55 (1935—1936, співавтори Леопольд Карасінський, Оттон Федак). Проєкт не здобув призових місць, але був прийнятий до реалізації[23].
Колишній Будинок лікарів на вулиці Конопницької, 3 (1935—1937, співавтор Леопольд Карасінський). Початково будинок планувався із фігуративним фризом на алегоричну тематику. Однак фриз не реалізовано і замінено на 5 написів латиною, виконаних у техніці сграфіто[20].
Конкурсний проєкт корпусів механічного і електротехнічного факультетів Львівської політехніки, III місце (1937, спільно з Леопольдом Карасінським, при співпраці Вітольда Раковського і Юліана Бжуховського)[24]
Проєкт дому Польського історичного товариства у Львові. Розроблений для закритого конкурсу 1938 року. Не був прийнятий до реалізації[25].
Нереалізований проєкт прибуткового будинку, що планувався 1939 року на місці будівлі Віденського банку зв'язку на нинішній вулиці Гнатюка, 3 (ділянку забудовано лише 1957 року житловим будинком за проєктом архітектора Миколи Мікули1957)[26].
↑Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie (1877—1927) / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 96. (пол.)
↑Konkursy // Przegląd Techniczny. — 1912. — № 29. — S. 654; Rozstrygnięcie konkursu na gmach kasy oszczędności w Sanoku // Architekt. — 1912. — № 6—7. — S. 76; Sprawy bieżące. Konkurs architektoniczny // Czasopismo Techniczne. — 1912. — № 20. — S. 267; S. F. Konkurs na gmach Kasy Oszczędności w Sanoku // Czasopismo Techniczne. — 1912. — № 28. — S. 367, tabl. XXXIV. (пол.)
↑Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 490. — ISBN 978-966-7022-77-8.
↑Банцекова А. Є. До питання визначення стилю Ар Деко в архітектурі Львова // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2008. — Вип. 18. — С. 129.
↑Rozstrzygnięcie konkursu na gmach Miejskich Zakładów Elektrycznych we Lwowie // Architektura i Budownictwo. — 1934. — № 9. — S. 296; Konkurs na gmach Miejskich Zakładów Elektrycznych we Lwowie // Kurjer Powszechny. — 23 czerwca 1934. — № 169. — S. 6. (пол.)
↑Rozstrzygnięcie konkursu powszechnego na projekt gmachów Wydziału Mechanicznego i Elektrotechnicznego Politechniki Lwowskiej // Architektura i Budownictwo. — 1937. — № 10. — S. 390; Wynik konkursu na gmach Wydziału Mechanicznego i Elektrycznego Politechniki // Gazeta Lwowska. — 30 grudnia 1937. — № 295. — S. 2. (пол.)
↑Sprawozdanie Polskiego Towarzystwa Historycznego. — Lwów: Z drukarni Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, 1938. — S. 9. (пол.)
↑Лінда С. Втрачена пам'ятка періоду історизму // Галицька брама. — 1999. — № 11—12 (59—60). — C. 5.
Іванов С. Львівський будівничий Тадеуш Станіслав Врубель // Будуємо інакше. — 2002. — № 2. — С. 26—27.
Prętczyński Z. Wspomnienia o profesorach Politechniki Wrocławskiej (z lat studiów 1947—1952). — Wrocław: Oficyna Wydawnicza Politechniki Wrocławskiej, 2007. — S. 122—126. — ISBN 83-7085-884-8. (пол.)
.svg){kind=small}
