|
Талиші
Талиші́ (тал. Tolışon, تالشان) — іранський народ, який історично населяє прикаспійський регіон Талишістан[en], у гірській і передгірській областях Талишу, що примикає до південно-західного узбережжя Каспійського моря (південний схід Азербайджану та північний захід Ірану). В Азербайджані талиші розселені на південному сході країни, переважно в Астаринському, Ленкоранському та Лерицькому районах, а також у південно-східній частині Масаллінського району. Селища, розташовані на кордоні розселення талишів і азербайджанців, мають змішане населення. Історія Що стосується питання про походження, то деякі автори вважають предками талишів кадусіїв. Тим часом, за свідченням античних авторів, кадусії це той самий народ, що і пізніші гели — нині сучасні гілянці. О. Л. Вільчевський називає талишів «аборигенами південного узбережжя Каспійського моря, що зіранилися». Як зауважують Б. А. Литвинський і І. В. П'янкова, етнічно кадусії можливо були східними кавказцями (хуррити тощо), які разом з іншими неіранськими племенами об'єднувалися під назвою (в широкому сенсі) «каспії» (походження кочових скотарських племен каспіїв досі не з'ясоване), називаючи їх «каспіями Гіляну, що примикали до Середньої Азії з заходу». І. М. Дьяконов також схильний вважати, що «каспії» було загальним позначенням неіндоєвропейських племен, куди могли входити і кадусії. Крім того, з огляду на мовні особливості, він вважає, що «в корені неправильно розглядати татів і талишіх як албанців або мідян, які зазнали насильницької персизації». У другій половині XV століття спадкові володарі Талиша надали підтримку Сефевідам під час воєн кизилбашів з ширваншахами і султанами Ак-Коюнлу, тому талиші були включені до складу об'єднання кизилбаських племен. Талиші були єдиною іраномовною і некочовою народністю в складі кизилбашів, залишаючись, відповідно до кочових традицій, особливим «плем'ям». Пізніше частина кизилбаських талишів увійшла до складу шахсевенів, серед яких плем'я Талиш-Мікаїллі склало 600 родин. Іще в XIX столітті в Джеватському повіті жила племінна спільнота, що іменувалася «Талиш» чисельність 63 сімейства. Населений гілянцями і талишами Гілян до кінця XVI ст. був економічно, політично і етнічно мало пов'язаним із внутрішнім Іраном. У той період тут існували два ханства: на захід від річки Сефідруд — Біє-пас зі столицею в Решті, кероване династією ісхакідів; на схід від річки — Біє-піш зі столицею в Лахіджані, кероване династією Кийя (або Каркійя). Перше було ліквідовано в 1590 році, друге в 1592 році. Гілянський історик Абд ал-Фаттах Фумені у своїй праці «Історія Гіляну» згадує про Талишстан Лахіджанської області (тобто населеного талишами району в західній частині східного Гіляну — Біє-піш), де сховався під час селянського повстання в Гіляні в 1629 році видатний сановник Біє-піш мулла Алі Намі. В середині XVIII століття у зв'язку з розпадом держави Надер-шаха на південно-західному узбережжі Каспійського моря утворилося Талиське ханство, яке охопило в тому числі ареал розселення талишів, яке в 1802 році було прийнято під протекторат, а за Туркманчайським договором 1828 року — остаточно приєднано до Російської імперії. Спостерігається звуження області використання талиської мови. Народні перекази вказують, що талиське населення колись простягалося до Кизил-Агаджі і ще в 1830-х роках талиською мовою говорили значно північніше Ленкорані. Наявність тісних економічних і культурних зв'язків з азербайджанцями, тривалі й постійні інфільтрації останніх у межі талишів сприяли поширенню серед талишів двомовності, впливу азербайджанської культури. Найбільше це було помітно в талиських селищах, розташованих на торгових шляхах, у селищах із великими базарами, де всюди було чути азербайджанську мову. Великий вплив азербайджанців пережили талиші жителі Ленкорані, хоча і в їхніх сім'ях чулася талиська мова. В 1993 році, під час військово-політичної кризи в Азербайджані, викликаної антиурядовим заколотом у Гянджі, в районі компактного проживання талиського населення була проголошена Талиш-Муганська Автономна Республіка в складі Азербайджану, яка проіснувала два місяці. Початок ХХІ століття ознаменував зростаючу популярність ідей талиської окремішності в таких традиційно етнічно змішаних містах як Ленкорань і Масалли. ГеографіяТалиші населяють регіон Талишістан[en] (Талиш), що простягається на північ від річки Сефідруд, прорізає західні гори Ельбурс у західному Гіляні, виходячи до Кура-Араксинської низовини на півдні Азербайджанської Республіки, де включає Астаринський, Ленкоранський, Леріцький, Ярдимлинський, Масаллинський[en] та Джалільабадський[en] райони, за винятком невеликого Анбаранського району[en], розташованого на західній стороні гірського ланцюга в остані Ардебіль[11]. ІдентичністьЕтнонімЕтнонім «талиш» трапляється в 6 ойконімах різних районів Азербайджану (Ахсуйському, Кубинському, Ісмаллінському, Мардакертському, Сабірабадському і Шамхорському). Походження етноніма «талиш», так само як і питання про формування народності і найбільш раннього етапу його історії залишається остаточно нез'ясованим. Згідно з Марквартом, термін «талиш» уперше з'являється у вірменському перекладі роману «Історія Олександра Великого», зробленому в XVI столітті (переклад із грецького джерела V століття). Мова Талиська мова належить до північно-західної підгрупи іранських мов і найбільш близька до говорів таті в Іранському Азербайджані і вимерлій кілітській мові. Талиська мова не має офіційного статусу в жодній країні світу. РелігіяБільшість віруючих талишів сповідують іслам шиїтської течії. Частина талишів є сунітами шафіїтського мазхабу. Побут і культура Культура і побут талишів дуже близькі до азербайджанських. Весільні, пологові та похоронні обряди талишів нагадують не тільки звичаї азербайджанців, а й гіляків та галешів. Раніше талиші, що населяють гірські райони, жили в будинках із плоскими дахами, побудованими з каменю. Талиші прибережних районів жили в глинобитних будинках із дахами з очерету та осоки. Найпоширеніший традиційний тип житла — зрубовий будинок без фундаменту (анджинака), стіни якого всередині й зовні обмазані глиною. Опалювалися відкритим вогнищем без димоходу (гара бухари) або каміном (бухари); в XX столітті поширилася залізна піч. У дворі влаштовували сезонне житло, високо підняте на цегельних або дерев'яних стовпах (лям) — місце відпочинку й нічлігу сім'ї з травня по жовтень. У традиційному талиському будинку двері дуже високі, до стелі, щоб через них міг виходити дим від вогнища. Традиційний костюм (як чоловічий, так і жіночий) схожий з азербайджанським. Чоловіки носили сорочку, штани, архалиг, папаху або повстяну шапку; жінки — сорочку, широкі довгі штани, широкі збористі спідниці, архалиг, головні хустки. На ногах носили вовняні шкарпетки, шкіряне взуття. В їжу замість хліба вживали круто зварений рис. Для традиційного побуту характерні патріархальні інститути (взаємодопомога, кровна помста, гостинність). Зберігаються талиські весільні та трудові пісні. У листопаді 1990 року при Азербайджанському фонді культури було створено Республіканський центр талиської культури, покликаний сприяти дослідженню, розвитку й відродженню історії, самобутньої культури, традицій та звичаїв талишів. Існує фольклорний ансамбль бабусь із селища Сепараді Ленкоранського району, які виконують народні пісні та баяти азербайджанською і талиською мовами. У 2003 році наказом Міністерства освіти Азербайджану були затверджені навчальні програми для 1-4-го класів середньої школи з декількох мов народів Азербайджану, в тому числі і талиською. В Азербайджані видається газета «Талыш седо» (Голос Талиша), ведеться трансляція радіопередач талиською мовою. В Ірані єдиним друкованим органом талиською мовою є журнал «Mahnameye Talesh». Символіка Відомі кілька прапорів, пов'язаних із талиським етнічним рухом:
Ідентичність талишів у ХХІ століттіПитання ідентичності талишів, найімовірніше, є на сьогодні найбільш дискусійним і в той же час маловивченим. Вивчаючи талиську самоідентифікацію з самого початку згадування талишів у найдавніших джерелах, упор робився в першу чергу на праці місцевих і зарубіжних регіонознавців, істориків та фахівців у ділянці етногенезу, яких на сьогодні критично бракує. Проте, з того вузького кола праць, які є нині, складається більш-менш стійке уявлення про питання в рамках історичного минулого талиського народу. У ХХІ столітті об'єкт дослідження потребує передовсім вивчення з боку соціологів і політологів. Сьогоднішнє становище — куди більш суперечливе з точки зору сучасного погляду на народи-мільйонники[17]. Перше, що потрібно відзначити, те, що талиський народ, розділений на дві частини кордоном, сьогодні розділений і самоідентифікацією. У даної частини талишів не існує чітко вираженого самовідчуття в частині національної належності в силу ключової ролі рідної мови у самовизначенні. Як зазначає у своїй роботі Джон Кліфтон [18], райони, де за офіційною статистикою частка талишів не перевищує 1 відсотка, насправді мають 15-20% талиської населення. Проте більшість представляють себе азербайджанцями, але при цьому талиське коріння практично ніхто не приховує. У тій же праці Джон Кліфтон пов'язує це насамперед із виходом талиської мови з ужитку в місцях компактного проживання талишів і азербайджанців й поступовим переходом на азербайджанську мову в селах, з практично 100%-м талиським населенням. Таким чином процес звуження ареалу талиської мови проходить одночасно зі зменшенням використання рідної мови і в центральних районах регіону, де позиції талиської не піддавалися сумніву ще 20 років тому. Талиська мова не має офіційного статусу ні в Ірані, ні в Азербайджані. Певна частина талишів стала проявляти занепокоєння щодо стану свого народу. У цьому контексті роль сучасних ЗМІ і зокрема соціальних медіа надзвичайно висока. Як зазначав у своїх працях Б. Міллер під час своєї поїздки до Талиша, певна частина талишів ідентифікувала себе тюрками, хоча, як з'ясовувалося потім, насправді були талишами і носіями рідної мови[19]. Примітки
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
