A-1 Skyraider[a] («Скайре́йдер», в попередній системі позначеньAD Skyraider) — американський палубнийштурмовик, розроблений у 1940-х роках компанією Douglas Aircraft. Був найбільшим та найпотужнішим одномісним бойовим літаком та останнім бойовим літаком США з хвостовим компонуванням шасі[2].
Штурмовик виготовлявся в різних конфігураціях з різною кількістю членів екіпажу (від 1 до 4) та різними призначеннями: штурмовик, нічний бомбардувальник, літак РЕП, літак ДРЛС тощо.
Перебував на озброєнні ряду країн, включно з США, Великою Британією, Францією та Південним В'єтнамом і рядом інших країн. Брав участь у війні в Кореї та у війні у В'єтнамі. Попри застарілість на час в'єтнамської кампанії, значне бомбове навантаження та велика тривалість польоту, недоступні тогочасним реактивним літакам, все ще дозволяли йому бути актуальним[3][2].
Після досліджень, що виявили поліпшення характеристик при зменшенні ваги, Гайнеманн із командою спростили конструкцію літака: вони прибрали внутрішній бомбовий відсік, змінили конструкцію хвоста та пікірувального гальма, завдяки чому оптимізували 820 кілограмів ваги[8].
Надалі літак неодноразово модифікувався. Версії AD-1, AD-2 та AD-3 відрізнялись деякими другорядними покращеннями, а AD-4 вже отримав більш потужний двигун R-3350-26WA. Також виготовлялись двомісний AD-1Q та тримісний AD-3N Версія AD-5 стала двомісною, для чого корпус було зроблено суттєво ширшим, а нічний варіант AD-5N мав уже чотири місця для екіпажу. AD-6 мав покращені можливості для бомбардування з малих висот.
16 липня 1953 AD-4 збив біплан По-2, що стало єдиною підтвердженою повітряною перемогою літака за час війни[13].
AD КМП зазнавали значних втрат під час бомбардування з низької висоти, що призвело до посилення бронювання: нижню частину та борти вкрили додатковим шаром алюмінієвої броні товщиною від 6,4 до 12,7 мм. Це призвело до зростання маси літака на 280 кілограмів та не вплинуло суттєво на його льотні якості[14].
В'єтнамська війна
В епоху реактивної авіації літак вважався анахронізмом, оскільки був повільним поршневим літаком з хвостовим компонуванням шасі[en]. Втім, велике бомбове навантаження та значна тривалість польоту дозволяли йому переважати над тогочасними реактивними літаками для близької повітряної підтримки, зокрема, перехоплення військових конвоїв[3][15].
Всього було втрачено 266 літаків (201 у ВПС та 65 у ВМС), з яких п'ять від вогню ЗРК та три в повітряному бою[18].
Південний В'єтнам
A-1E з термобаричною бомбою BLU-72/B, 1968 рік
Під час війни Флот США поступово передавав свої застарілі літаки A-1 повітряним силам Республіки В'єтнам, які замінювали в'єтнамські Grumman F8F Bearcat. Перші постачання відбулись у 1960 році, 1962 Південний В'єтнам мав 22 таких літаки, а всього за війну було передано 308 літаків[19]. Під час «в'єтнамізації», коли США почали надавати більш сучасне озброєння, включно з A-37 Dragonfly та F-5 Freedom Fighter, використання A-1 почало скорочуватись[19].
14 британських «Скайрейдерів» було куплено впродовж 1962—1976 років. Обладнання було знято, літаки використовувались як тягачі дронів-мішеней[23].
Франція
Франція придбала 20 A-4, 88 AD-4N та 5 AD-4NA у 1956 році для заміни Republic P-47 Thunderbolt в Алжирі. За час короткої служби під час Алжирської війни вони зарекомендували себе ефективними як протипартизанські літаки. У Франції вони залишались на службі до 1970-х років[24]. Вони активно використовувались під час громадянської війни у Чаді, де формально належали місцевим повітряним силам, а фактично керувались французькими найманцями. Зрештою всі французькі A-1 Skyraider було передано союзним країнам: Габон, Камбоджа, Чад та ЦАР[25].
Варіанти
Нижче наведено перелік основних модифікацій літака[26][4]. Без дужок вказується найменування за старою системою позначень (до 1962), в дужках — за чинною (після 1962).
AEW.1 (AD-4W) на службі британського флотуAD-1 — перша серійна модель з двигуном Wright R-3350-24W (2500 к.с. або 1864 кВт). Побудовано 242 одиниці[4].
AD-4 — посилено шасі, покращено радар та озброєння. Побудовано 373 упродовж 1949—1951.
AD-4B — версія AD-4, придатна до застосування ядерної зброї. Побудовано 165, ще 28 конвертовано з AD-4 упродовж 1949—1951.
AD-4L — пристосований для зимових умов. Конвертовано 63 з AD-4.
AD-4N — нічний бомбардувальник. Побудовано 307 упродовж 1949—1951.
AD-4NA (A-1D) — нічний бомбардувальник, спрощений до звичайного. Побудовано 23 та конвертовано 77 з AD-4N.
AD-4NL — пристосований для зимових умов AD-4N. Конвертовано 37 з AD-4N.
AD-4Q — двомісний літак РЕП. Побудовано 39 упродовж 1949—1951.
AD-4W — літак ДРЛС. Побудовано 168 упродовж 1949—1951.
AD-5 (A-1E) — змінено корпус для розташування двох пілотів біч-о-біч та застосування знімних модулів для перевезення пасажирів, вантажу, медичної евакуації або додаткового пального. Побудовано 212 упродовж 1951—.
AD-5N (A-1G) — нічний бомбардувальник. Побудовано 239 упродовж 1951—.
AD-5W (EA-1E) — літак ДРЛС. Побудовано 218 упродовж 1951—.
AD-5Q (EA-1F) — літак РЕП зі зміненим компонуванням та підвищеним комфортом екіпажу[27]. Конвертовано 54 з AD-5N.
AD-5S — прочовновий варіант, побудовано один зразок.
AD-6 (A-1H) — одномісний варіант з обладнанням для бомбометання з малих висот. Найбільш масовий варіант. Виробництво почалось паралельно з AD-5, всього побудовано 713 одиниць.
AD-7 (A-1J) — варіант з покращеною конструкцією та посиленим двигуном. Побудовано 72 одиниці.
A2D-1 — глибоко модернізований варіант з турбогвинтовим двигуном.
↑Canal Zoners Photos: The Suez Crisis from HMS Albion – Operation Musketeer 1956. CanalZoners.co.uk. 1995. Архів оригіналу за 28 грудня 2020. Процитовано 28 грудня 2020. Photo caption: Royal Navy Fleet Air Arm Douglas AD-4W Skyraider AEW1 of C Flight of No. 849 Squadron taking off from the deck of HMS Albion during the Suez Crisis of 1956.
↑ абEA-1F Skyraider. public1.nhhcaws.local(амер.). Процитовано 13 квітня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑Francillon, René J. (1988). McDonnell Douglas aircraft since 1920 : Volume I. London: Naval Institute Press. с. 368—391. ISBN0870214284.
Джерела
Сванборо, Ґордон; Боуерс, Пітер М. (1976). United States Navy Aircraft since 1911 (вид. 2). Аннаполіс, Меріленд: Naval Institute Press. ISBN0-87021-968-5.
_(7911148090).jpg)
.svg){kind=small}
_on_20_April_1956.jpg)
.jpg)
