Інститут — єдина в Україні академічна науково-дослідна установа, в якій спільно працюють відділи історичного, соціокультурного та літературно-мовознавчого спрямування. Створений у 1951 році, перший директор (1951—1953) — Олексій Нестеренко. До 20 січня1993 мав назву Інститут суспільних наук АН УРСР.
В Інституті є бібліотека, архів, унікальні бази даних, в тому числі картотеки словника української мови XIV—XV ст., джерелознавчі картотеки Івана Крип'якевича та Мирона Кордуби. Експозиція та фонди археологічного музею завдяки щорічним експозиціям поповнюються цінними експонатами з пам'яток археології земель Галичини і Волині.
Структура
Станом на початок 2008 р. до складу Інституту входять:
Відділ нової історії України (завідувач кандидат історичних наук Феодосій Стеблій);
Відділ новітньої історії (завідувач доктор історичних наук І. Патер) із Сектором дослідження українського національного руху (керівник кандидат історичних наук О. Стасюк);
Відділ української мови (завідувач кандидат філологічних наук Н. Хобзей);
Відділ української літератури (в.о. завідувача доктор історичних наук Петро Шкраб'юк);
Центр дослідження українсько-польських відносин (керівник доктор історичних наук М. Литвин).
Керівники інституту
Олексій Нестеренко 1951—1953, доктор економічних наук, член-кореспондент АН УРСР
Іван Крип’якевич 1953—1962, доктор історичних наук, академік АН УРСР
Микола Литвин 2010—2018 (у 2010—2013 в.о.), доктор історичних наук, професор
Ігор Соляр з 2018, доктор історичних наук, старший науковий співробітник, доцент
Чисельність
У 2008 в Інституті працював 81 науковий співробітник, в тому числі 16 докторів наук і 46 кандидатів наук, серед яких один академік і один член-кореспондент НАН України.
2001 — 71 науковий співробітник, 13 докторів і 35 кандидатів наук.
1991 — 84 наукових співробітники, 10 докторів і 30 кандидатів наук;
1971 — 61 науковий співробітник, 7 докторів і 27 кандидатів наук;
1951 — 47 наукових співробітників, в тому числі 6 докторів наук і 12 кандидатів наук;
Вчена рада
З 1994 р. в Інституті діє Спеціалізована вчена рада із захисту дисертацій (Д 35.222.01) із спеціальностей історія України (07.00.01), всесвітня історія (07.00.02) та етнологія (07.00.05). За 2005—2007 рр. на ній було захищено 7 докторських і 22 кандидатські дисертації.
Публікації
За 2005—2007 рр. співробітники Інституту опублікували 25 монографій, 9 збірників документів, 10 словників, 5 посібників для ВНЗ, 13 найменувань довідкової літератури, понад 780 наукових статей загальним обсягом 1668,3 друкованих аркушів, у тому числі 3 монографії та 65 статей в закордонних виданнях.
Серед найважливіших наукових досягнень Інституту слід назвати такі видання:
унікальний каталог стародруків «Пам'ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків виданих в Україні» (два томи у трьох книгах, 1981, 1984), опрацьований Я. Ісаєвичем і Я. Запаском,
3-томна «Історія Львова» (2006—2007),
М. Ільницький, «У фокусі віддзеркалень: Статті. Портрети. Спогади» (2005),
Я. Ісаєвич, «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми» (2002),
Я. Ісаєвич, «Voluntary Brotherhood: Confraternities of Laymen in Early Modern Ukraine» (Edmonton, Toronto, 2006),
Л. Войтович, «Княжа доба на Русі: портрети еліти» (2006),
О. Кровицька, «Українська лексикографія: теорія і практика» (2006),
Я. Мельник, «Іван Франко й biblia apocrypha» (2006),
О. Горбач, «Арго в Україні» (2006),
А. Заярнюк, «Ідіоми емансипації: „визвольні“ проекти і галицьке село у середині XIX ст.» (2007),
М. Литвин і К. Науменко, «Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали» (2007),
Наталя Хобзей, Оксана Сімович, Тетяна Ястремська, Ганна Дидик-Меуш. «Лексикон львівський: поважно і на жарт». Львів: Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 2009.
Міжнародні зв'язки
Міжнародні зв'язки і співробітництво Інституту активно розвиваються в останні п'ятнадцять років. Вони охоплюють контакти і співпрацю з науковими установами Польщі, Росії, Австрії, Чехії, Словаччини, США, Канади та інших країн. Учені Інституту неодноразово виїжджали на стажування до наукових центрів ряду країн, а також приймали у себе іноземних учених.
Особливо плідне співробітництво склалося з науковими осередками Польщі, яке проявляється в організації спільних археологічних експедицій, проведенні наукових форумів різного рівня, спільних публікаціях тощо.
За підписаною угодою про наукову співпрацю з Інститутом польської мови ПАН у Кракові проводяться спільні дослідження з теми «Загальнокарпатський діалектологічний атлас»; історики, археологи і філологи налагодили конкретну співпрацю з вченими Варшавського, Жешівського, Краківського університетів, Польською Академією Знань, Інститутом Центрально-Східної Європи в Любліні, Південно-Східним Науковим Інститутом в Перемишлі в рамках спільних наукових проектів.
З вченими університетів і академічних установ Росії співробітники Інституту співпрацюють в дослідженні періоду Київської Русі і вивченні славістичної тематики.
Луцький О. Інститут суспільних наук АН УРСР у другій половині 80-х — на початку 90-х років XX століття: пошуки нових орієнтирів // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — 2013. — № 23. — С. 653—670.
Посилання
www.inst-ukr.lviv.ua — офіційний сайт «Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України».