|
Барійський емірат
Барійський емірат (араб. مارة باري) — короткочасна ісламська держава в Апулії, на території сучасної Італії, під владою неарабів, ймовірно, берберів і чорношкірих африканців[1][2][3]. Контрольований з південноіталійського міста Барі, він був заснований близько 847 року, коли регіон був захоплений у Візантійської імперії, але, в свою чергу, був завойований у 871 році армією короля Італії Людовика II. ПередумовиБарі вперше став об'єктом набігів Аглабідів наприкінці 840 або на початку 841 року, коли він був ненадовго окупований[4]. Згідно з Аль-Баладхурі, Барі був завойований у Візантійської імперії близько 847 року Калфуном, мавлою (можливо, слугою чи біглим рабом) африканського еміра Аглабідів[5]. Калфун (Халфун), ймовірно, мав берберське походження, можливо, був вихідцем із Сицилійського емірату. Сучасні мусульмани вважали це завоювання неважливим, оскільки його здійснила незначна особа без підтримки будь-якої мусульманської держави. Однак наступник Калфуна Муфарраг ібн Саллам надіслав запити аббасидському халіфу аль-Мутаваккілю в Багдаді, а також його губернатору провінції Єгипет з проханням визнати завоювання титулом валі, губернатора, який керував провінцією халіфату, який був надано[5]. Муфарраг розширив вплив мусульман і розширив територію емірату. Правління СавданаТретім і останнім еміром Барі був Саудан, який прийшов до влади близько 857 року після вбивства свого попередника Муфаррага. Він вторгся на землі лангобардського Беневентського князівства, змусивши князя Адельчіза платити данину. У 864 році він нарешті отримав офіційну інвеституру, яку спочатку просив Муфарраг. У середині 860-х років франкський чернець на ім'я Бернард і двоє його супутників зупинилися в Барі під час паломництва до Єрусалиму[6]. Вони успішно звернулися до Саудана з проханням отримати листи про безпечну поведінку на всьому шляху через Єгипет і Святу землю. Згідно з Itinerarium Bernardi, записом Бернарда про подію, Барі, civitatem Sarracenorum, раніше належав «беневентцям»[6]. Єврейська хроніка Ахімааза повідомляє, що Савдан, останній емір Барі, мудро правив містом і був у хороших стосунках з видатним єврейським ученим Абу Аароном[6]. Християнські чернечі хроніки, однак, зображують еміра як nequissimus ac sceleratissimus : «найнеможливіший і нечестивий»[6]. Набіги мусульман на християн не припинялися під час правління Савдана. Є докази високої цивілізації в Барі на даний момент[7][8]. Джозуе Муска припускає, що емірат був благом для регіональної економіки, і що в цей час процвітала работоргівля[9], торгівля вином і керамікою[7][8]. При Савдані місто Барі було прикрашене мечеттю, палацами та громадськими спорудами. У 859 році Ламберт I Сполетський приєднався до Герарда, графа Марсі, Майелпото, гастальда Телезе, і Вандельберта, гастальда Бояно, щоб запобігти повторному входу Савдана до Барі після кампанії проти Капуї та Терра ді Лаворо . Незважаючи на кровопролитну битву, емір успішно увійшов до своєї столиці. Емірат Барі проіснував досить довго, щоб налагодити відносини зі своїми християнськими сусідами[6]. Відповідно до Chronicon Salernitanum, посли (legati) були відправлені в Салерно, де вони зупинилися в єпископському палаці, на великий розчарування єпископа[6]. Барі також служив притулком для принаймні одного політичного суперника імператора Людовика II, жителя Сполето, який втік до нього під час повстання[10]. Падіння У 865 році Людовик II, можливо, під тиском церкви, яка завжди відчувала невдоволення мусульманською державою на території Італії, видав капітулярію, закликаючи вояків північної Італії зібратися в Лучері навесні 866 року для штурму Барі[10]. З тогочасних джерел невідомо, чи ця сила коли-небудь йшла походом на Барі, але влітку того ж року імператор подорожував Кампанією зі своєю імператрицею Енгельбергою і отримав наполегливі спонукання від ломбардських князів — Аделькіса з Беневенто, Гуайфера з Салерно та Ландульфа II Капуанського — знову атакувати Барі[10]. Лише навесні 867 року Людовик розпочав дії проти емірату. Він негайно обложив Матеру та Орію, нещодавно завойовані, і спалив першу[11]. Орія була процвітаючою місцевістю до мусульманського завоювання; Таким чином, Барбара Кройц припускає, що Матера чинив опір Людовику, тоді як Орія вітала його: перша таким чином була зруйнована[12]. Можливо, це призвело до розриву зв'язку між Барі та Таранто, іншим полюсом мусульманської влади на півдні Італії[11]. Людовик встановив гарнізон у Канозі на кордоні між Беневенто та Барі, але пішов до першого до березня 868 року[11]. Ймовірно, приблизно в цей час Людовик вступив у переговори з новим візантійським імператором Василем I. Шлюб між дочкою Людовика та старшим сином Василя, Костянтином, ймовірно, обговорювався в обмін на допомогу візантійського флоту у взятті Барі[13]. Chronicon Salernitanum непослідовно приписує ініціативу таких переговорів Людовику, а потім Василю. Спільна атака була запланована на кінець літа 869 року, і Людовик залишився в Беневенто, плануючи її аж до червня. Візантійський флот — з чотирьох сотень кораблів, якщо вірити Annales Bertiniani — прибув під командуванням Никити Орифа з надією, що Людовик негайно видасть свою дочку[14]. Він відмовився це зробити з невідомої причини, але, можливо, через те, що Никита відмовився визнати його імператорський титул, оскільки Людовик пізніше згадує в листі про «образливу поведінку» полководця[15]. Можливо, втім, просто флот прибув занадто пізно восени[15]. У 870 році мусульмани-баріоти активізували свої набіги, дійшовши до того, що спустошили півострів Гаргано, включаючи святилище Монте-Сант-Анджело[16]. Імператор Людовик організував відповідь, пробившись углиб Апулії та Калабрії, але обійшовши великі населені пункти, такі як Барі чи Таранто. Кілька міст, очевидно, було звільнено від мусульманського контролю, а різноманітні мусульманські банди, які зустрічалися, зазнали повної поразки[16]. Ймовірно, підбадьорений цими успіхами, Людовик напав на Барі з сухопутними силами франків, германців і лангобардів і за допомогою флоту склавинів[16]. У лютому 871 року цитадель впала, Савдан був схоплений і доставлений до Беневенто в кайданах[16]. Повідомлення, знайдене в De Administrando Imperio Костянтина Багрянородного про те, що візантійці зіграли головну роль у падінні міста, є, ймовірно, вигадкою[17]. В облозі арабського Барі (868—871) брав участь хорватський князь Домагой з флотом Рагузи, який, згідно з Костянтином VII, перевіз хорватів та інших архонтів слов'ян на своїх кораблях до Лонгобардії[18]. Список емірів
Примітки
БібліографіяПершоджерелаУ розділі «Джерела лангобардської історії» в Institut für Mittelalter Forschung доступні такі матеріали: Дивіться також лист імператора Людовика II до імператора Василя I, написаний у 871 році після взяття Барі, в англійському перекладі . Вторинні джерела
|
|||||||||||||||||||||||||
