|
Нолійська республіка
Нолійська республіка (італ. Repubblica di Noli; ліг. Repubbrica de Nöi) — незалежна італійська олігархічна республіка з центром у портовому місті Нолі в Лігурії, яка існувала в 1192—1797 роках. Утворена в 1192 році шляхом відокремлення від Маркграфства Фінале, коли муніципалітет Нолі під протекторатом Генуезької республіки викупив у маркграфів Фінале з роду дель Карретто феодальні права на місто. Республіка також домоглась релігійної автономії, отримавши в XIII столітті від Папи Римського власну єпархію. В XII—XIV століттях Нолі була однією з італійських торгових морських республік наряду з Амальфі, Анконою, Гаетою, Генуєю, Пізою, Рагузою та Венецією[1], але з закінченням доби Хрестових походів наприкінці XIV століття її торгова морська потуга занепала і місто перетворилось на поселення рибалок. Історія (1192—1797)Народження республіки Нолійська республіка народилась 7 серпня 1192 року, коли в місцевій церкві Сан-Парагоріо[2] Енріко II дель Коретто уклав угоду про продаж муніципалітету Нолі замку Сеньо та інших своїх феодальних прав на це місто[3]. Імператор Священної Римської імперії і король Сицилії Генріх VI у 1196 році[4] затвердив ці права в акті, яким підтвердив автономію республіки Нолі з олігархічною формою правління, органами якої були Подеста, Рада консулів і Рада голів Палати. Мініатюрна республіка простягалася між Капо-Нолі та Пунта-дель-Весковадо з селами Возе та Тоссе. В найкращі часи до скаладу республіки входили також сусідні території Вадо, Малларе, Орко, Сеньйо та острівець Берджеджі. На заході республіка межувала з маркграфством Фінале і прикордонна охорона розміщувалась у Відьомській вежі (італ. torre delle streghe), що зберіглась до XXI століття. На північному сході республіка Нолі межувала з Генуезькою республікою, під протекторатом якої Нолі перебувала більшість своєї історії. Країна займала площу 4 км² — 4 кілометри вздовж узбережжя і до 1,5 км завширшки від морського узбережжя в бік гір. У XVIII столітті в ній проживало 1534 мешканці, з яких 1050 проживали в самому Нолі, 184 в Тоссе і 300 в Возе, двох гірських селах, які входили до складу республіки[5]. Герб і прапор республіки представляв з себе білий хрест зі скороченими кінцями на червоному полі. І герб і прапор були схожі на аналогічні символи Генуї, в яких кольори були замінені своїми місцями. Святим покровителем республіки був святий Євгеній Карфагенський[6]. Розвиток Вже через 10 років після здобуття незалежності, щоб захистити себе від загрози з боку сусідніх Савони та Фінале, у 1202 році гвельфський Нолі об'єднався з Генуезькою республікою у своєрідний протекторат, в якому, як випливає з тогочасних документів, відносини між обома республіками носили рівний, а не підпорядкований характер[7][8]. Нолі підтримував Геную у її протистояннях з Пізою у суперництва за домінування в Тірренському морі, і з Венецією у війнах в східному Середземномор'ї. Значення республіки зросло до такої міри, що в 1239 році папа Григорій IX заснував тут єпархію, яка проіснувала до 25 листопада 1820 року, коли вона була приєднана до єпископства Савони. Кафедральним собором республіки був храм Сан-Парагоріо, але в 1572 році кафедру перенесли до Сан-П'єтро-деї-Пескаторі, оскільки він знаходився всередині міських стін і тому перебував у більшій безпеці[9].  У XIII столітті республіка видала Статути, що складались з чотирьох книг - публічне, цивільне, кримінальне та адміністративне право.[10] Нолі, на відміну від інших дрібних лігурійських князівств, не карбував власної валюти, обмежившись використанням генуезької[11]. Згідно з думкою історика Луїджі Каорсі причини того, що республіка так і не почала карбувати свою власну валюту слід шукати в обмеженості місцевого ринку і в розумінні жителів Нолі того, що «Суперба» не погодиться на втрату частки повноважень свого монетного двору[12]. Наприкінці XIV століття почався занепад морської республіки. Під час хрестових походів Нолі відігравав стратегічну роль зручно розташованого для французьких хрестоносців природного порту (Нолі брав участь у восьмому хрестовому поході з власним прапором, і саме корабель республіки Нолі доставив короля Франції Людовика Святого до Тунісу). Але розмірів населення міста і порту стало недостатньо для утримання великої кількості торгового флоту для конкурування з потужнішими Генуєю та Венецією і це поступово призвело до занепаду морських торгових традицій Нолі. Поступово мешканці Нолі змінили свою діяльність і з багатих торговців перетворилися на рибалок. Занепаду республіки також сприяли постійні суперечки з сусідніми Савоною і Фінале, так само як і напади іспанців та савойців, а також внутрішня боротьба між місцевими родинами та жахливі епідемії[13]. Ліквідація республікиЛіквідація республіки Нолі відбулася після ліквідації Наполеоном Бонапартом незалежності її протектора Генуї. Генуя відмовилася від своєї незалежності в травні 1797 року і 2 грудня 1797 року була скасована незалежность і крихітної республіки Нолі. Цього року була затверджена конституція новоутворена Лігурійська республіка, до складу якої увійшли Генуя і Нолі, однак ця французька клієнтська республіка проіснувала недовго, в 1805 році вона увійшла до складу Першої французької імперії, в 1814 році, наприкінці наполеонівського періоду — до Сардинського королівства і нарешті в 1861 році до складу Італійського королівства[14]. СпадщинаВ літературіАнглійське подружжя вчених та мандрівників Едвард і Маргарет Беррі, що проживали з 1891 року у Бордігері, у своїй історико-художній книзі «У західних воріт Італії» виказали свій захват незвичайним республіканським минулим Нолі[15]. Туринський письменник і літературознавець Джузеппе Баретті у своїй "Подорожі з Лондона до Генуї " 1770 року згадав про республіку Нолі, назвавши її політичним дивом через добру систему урядування:
Будівлі часів республіки
Галерея
Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
