Борислав сміється
«Борислав сміється». Повість. Перше книжкове видання. 1922
Жанр	повість, роман
Форма	роман
Автор	Іван Франко
Мова	українська
Написано	1881—1882
Опубліковано	Світ
Цей твір у Вікіцитатах
Цей твір у  Вікіджерелах

«Борислав сміється» — літературний твір українського письменника Івана Яковича Франка, жанр якого сам автор визначив як повість, який також визначають роман^[1][2][3][4]. Став одним із перших у світовій літературі творів, що зображають робітничий рух.

Повість присвячена опису страйку на нафтовому промислі в місті Борислав. Головний герой твору Бенедьо Синиця, колишній помічник муляра, скалічений на виробництві. Він стає організатором страйку, каси робітничої взаємодопомоги, блокування штрейкбрехерів. Метод організованої боротьби Синиці протиставляється в повісті стихійному бунтарству й насильництву братів Бесарабів. Головні антагоністи твору — капіталісти-євреї Леон Гаммершляг та Герман Гольдкремер.

На написання письменника надихнули справжні події. У 60-их роках ХІХ ст. промислова революція швидкими темпами розвивалася в Австро-Угорській імперії, включно із Західною Україною. Із розвитком промисловості почав виникати також робітничий клас. Під впливом ідей соціалізму стала формуватися організована боротьба робітників за свої права. У 70-их на західній Україні почалися перші страйки, що було новим феноменом у переважно селянській Галичині.

У 1870-і роки Франко написав «бориславський цикл» оповідань, до якого також увійшла повість Boa constrictor. З цієї повісті у роман перейшов Герман Гольдкремер.

1879 року Франко писав у листі до Ольги Рошкевич: «Се буде роман троха на обширнійшу скалю від моїх попередніх повістей і побіч життя робітників бориславських представить також „нових людей“ при роботі, — значить, представить не факт, а, так сказати, представить у розвитку те, що тепер існує в зароді. Чи вдасться мені така робота — не знаю, але я взявсь до неї сміло, — треба буде троха понатужитись, ну, і чень дещо вийде. Головна річ — представити реально небувале серед бувалого і в окрасці бувалого»^[5][6].

Повість друкувалася частинами у львівському журналі «Світ» у 1881—1882 роках^[7]. У зв'язку із закриттям журналу і, можливо, втратою інтересу письменника, «Борислав сміється» залишився незавершеним. Вперше роман був виданий окремою книгою у 1922 році. У виданні також було поміщено закінчення, написане сином Франка Петром «на основі оповідання автора».

Роман був включений до радянської шкільної програми 9-го класу з української літератури^[8].

Як і інші твори Франка, у совєцькому літературознавстві роман розглядався з класових та соціальних позицій та теорії критичного реалізму. Твір читався як один із перших творів про робітничий рух, в якому «письменник, чи не вперше у всій європейській літературі, показав становлення промислового пролетаріату», що «оголошує війну капіталістам»^[9]. Сучасними критиками такі установки переосмислені:

Я пригадую свої враження, коли ще в школі ми розглядали «Борислав сміється». Я тоді мало не хворіла, читаючи твір. І це стосується не теми самої повісті. Це письмо, яким володів Франко. Він, до речі, студіював психологію, пізніше говорив про єдність психології та естетики у трактаті «Секрети поетичної творчості».

— Тамара Гундорова^[10]

Так, Микола Ткачук із образом Рифки пов'язує «формування потворної особистості, історія осквернення характеру, його розпад, руйнування під впливом життя, багатства»^[11].

Роман написано в дусі європейської реалістичної літератури кінця ХІХ століття, що саме переживала етап розробки робітничої теми. Принципова відмінність його полягала в тому, що робітники пов'язувалися тією чи іншою мірою із соціалістичними ідеями та осмислювалися як суспільно-історична сила. Початок цього етапу традийно бере відлік від натуралізму і роману Еміля Золя «Жерміналь» опублікованим 1885 р.^[3] Твір Франка дещо випередив його у часі (1881 р.), однак початок розробки робітничої теми пов'язують не з Франковою повістю, оскільки цей твір не вийшов тоді за межі української літератури^[3].

Франко у романі прагне найбільш реалістично передати настрої робітників, у тому числі через автора-оповідача, який озвучує їхні погляди. Проте деякі критики прийняли характеристики оповідача за погляди Франка, через що, наприклад, звинуватили його в антисемітизмі^[12].

В редакції Івана Франка є 21 розділ.

• Басараб Андрусь
• Басараб Сень
• Баух Іцик
• Будовничий
• Ван-Гехт — бельгійський хімік
• Гамершляг Леон — вдівець
• Гольдкремер Герман
• Готліб — син Германа
• Деркач
• майстер на будові дому Леона
• Матій — ріпник
• Мортко
• Півторак Іван
• Півторачка
• Прийдеволя
• Рифка — дружина Германа
• Синиця Бенедьо — помічник муляра
• Стасюра
• Фанні — доня Леона
• Шеффель — асистент Ван-Гехта

• Іван Франко. Борислав сміється — Львів: Каменяр, 1975—247 с.
• Зібрання творів в 50 томах.: том 15 — К.: Наукова думка, 1978
• Іван Франко. Борислав сміється — К.: Кондор, 2020—316 с. ISBN 9786177841707.

• «Борислав сміється» («Королі воску») — радянський український художній фільм, знятий у 1927 році німецьким кінематографістом Йосипом Івановичем Роною на Одеській кіно­фа­б­риці.
• «Борислав сміється» — не­за­вер­ше­ний і втра­че­ний фільм, що в 1941 році знімався на Київській кіно­с­тудії ху­дожніх фільмів, на­пи­са­ний Ю. Дольд-Ми­хай­ли­ком у співав­торстві з сином письменника Пе­т­ром Іва­но­ви­чем Фран­ком за мотивами творів «Бо­ри­слав сміється», «Boa constrictor», «На­вер­не­ний грішни­к», «Я­ць Зе­ле­пу­га» тощо.

Актор Василь Мазур на студії «Книга вголос» озвучив повість «Бо­ри­слав сміється». Аудіозапис увійшов до частини 2 аудіокниги «Франко Іван. Зібрання творів», виданого товариством «Українська аудіокнига» у 2006 році^[13].

• Текст повісті на сайті Українського Центру [Архівовано 2 січня 2011 у Wayback Machine.]
• Борислав сміється. Іван Франко. Енциклопедія життя і творчості. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 27 грудня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка)