У 1911—1914 роках був учителем фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Восени 1911 року організовував у своїй гімназії пластові гуртки та проводив з ними спортивно-військові заняття. У 1913 році видав книжечку «Пластові ігри та забави».
З 1914 року в ранзі поручника командував сотнею Легіону УСС.
6 грудня 1918 державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський підписав наказ про формування Летунського відділу Галицької армії; командиром відділу став поручник Франко. З 1918 року сотник Петро Франко вів референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії до її інтернування у 1920 році. 4 січня 1919 року, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на 2-місному «Альбатросі», Петро Франко був збитий ворожим літаком. Він та його другий пілот, старший десятник Роман Кавута (Клатва), залишилися живими, але потрапили у полон до поляків, були інтерновані у табір Домб'є; за золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік із табору[2]. Створений П. Франком авіаполк збив 16 польських літаків; за заслуги в організації авіації Симон Петлюра надав військове звання полковника.
У 1922 році прибув до Відня, де займався видавничою діяльністю.
У 1931—1936 — працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі перероблення молока.
1936—1939 — учителював у гімназіях Львова та Яворова, викладав у торговельно-економічному інституті. У 1937 видав працю «Іван Франко зблизька». Всупереч письмового зобов'язання перед НКВС опублікував у газеті «Діло» статтю про голодомор.
У 1939—1941 роках працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обраний депутатом до Верховної Ради УРСР.
З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 вивезений радянською владою зі Львова на схід. За одними даними, загинув 28 червня1941 року при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. За іншими — у Великому Глибочку разом з Кирилом Студинським потрапив під бомбардування нацистів та здійснили спробу втечі, однак були розстріляні конвоїром[3]. Ще одна версія — загинув у катівнях НКВД влітку того ж року. За іншими даними — спалений енкаведистами живцем у клуні разом з іншими діячами культури 18 жовтня 1941 р. в с. Старий Салтів під Харковом за два дні до зайняття німцями Харкова[4]. За даними шифротелеграми НКДБ СРСР № 11569 від 6 липня 1941 року, Петро Франко разом із Кирилом Студинським та Михайлом Донцем був заарештований у Києві співробітниками НКДБ СРСР за вказівкою Микити Хрущова. У цій шифротелеграмі виконавець пропонує розстріляти заарештованих у зв'язку з тим, що евакуація вищевказаних осіб із Києва може мати ускладнення, та просить надання негайних вказівок[5].
Місце поховання невідоме. Вписаний про пам'ять на гробівці родини Франків-Галущаків на 69 полі Личаківського цвинтаря у Львові[6].
Петро Франко з дружиною Ольгою
Науковий, мистецький доробок
Збирав фольклорно-етнографічні матеріали, писав оповідання.
Автор:
підручників шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки;
історичних оповідань «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії», «Без праці», «Дядько шкіпер»;
Віра Франко (31 березня1923, с. Полонична, нині Кам'янка-Бузького районуЛьвівської області — 31 січня1996, Львів) — навчалася у Львові, у школі сестер Василіянок, студентка Віденського університету (1939—1941)[7]. У вересні 1941 року за надуманим політичним звинуваченням у співпраці з органами НКВСгестапо арештувало Віру Франко, пізніше її переводять до німецького концтабору Равенсбрюк. У травні 1945 Віра Петрівна повернулася додому, але вже у вересні її знову арештовують, цього разу за звинуваченням НКВС у співпраці з ворожою розвідкою. 31 січня 1946 року була засуджена до п'яти років табору у Воркуті та довічне заслання до Сибіру. Додому змогла повернутися вже після смерті Сталіна, 27 листопада 1953 року. Реабілітована 14 грудня 1959 року[8]. Похована на Личаківському цвинтарі (поле № 4) у Львові[9].
У 1990 році на фасаді Львівської комерційної академії (тепер Львівський торговельно-економічний університет; вул. Туган-Барановського, 10), де упродовж 1939-1941 років Петро Франко працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі було встановлено художньо-меморіальну бронзову таблицю роботи скульптора Еммануїла Миська[13].
З нагоди 130-ліття від дня народження Петра Франка та до Дня захисника України 14 жовтня 2020 року на площі Літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах, відкрили перший пам'ятник Петрові Франку. Автор ідеї та організатор відкриття і освячення директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» — Богдан Лазорак. Скульптор — Іван Мисакович. Також до 130-ї річниці від дня народження П. Франка та події відкриття було виготовлено пам'ятну поштівку 1000-м тиражем авторства Андрія Сови та Романа Метельського[18].
У місті Харків провулок Петрашівський перейменували на провулок Петра Франка.
11 вересня 2023 року відбулося відкриття мобільної виставки «Петро Франко. Повернення (з) легенди», що була презентованою у головному корпусі Львівського національного університету імені Івана Франка[19].
↑Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 383. — ISBN 966-8955-00-5.
↑ абвЮрій Малашевич (28 серпня 2016). Діти й онуки Івана Франка. zhitomir.info. Процитовано 8 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑Мурал Петро Франко. kyivpastfuture.com.ua. Київ від минулого до майбутнього. 24 серпня 2020. Архів оригіналу за 16 лютого 2023. Процитовано 25 серпня 2020.
.svg){kind=small}
.jpg)
.svg){kind=small}
