Вальгалла

Валгала^[1], або Вальгалла^[2] (давньоскан. Valhöll, «Зала полеглих») — у германо-скандинавській міфології велика зала бога Одіна в місті Асґард, в якій за божим вибором спочивають звитяжні воїни після їхньої смерті (ейнгерії).

Валгала, або Вальгалла (лат. Valhalla) — це новолатинська передача давньоскандинавського «Вальгол» (давньоскан. Valhǫll, /wɑlˈhɒlː/, «Зала полеглих»). Останнє двоскладове слово походить від valr (полеглий, загиблий [у бою]) + hǫll (зала). Перша частина слова — valr, ймовірно, спільна з прото-германським *walaz (труп, тіло, поле бою) і є когнатом давньоанглійського wæl, старосаксонського wal і старого верхньонімецького wal; висхідною формою є прото-індоєвропейське *welh₃- (рана, поранення). Друга частина слова — hǫll походить від прото-германського *hallō і є когнатом ісландського höll, норвезького, шведського і англійського hall^[3].

Автентична назва у германо-скандинавських мовах — Валгал або Вальгалл (ісл. Valhöll, норв. Valhall, швед. Valhall, нім. Walhall).

Під час битви над полем бою літали валькірії, які забирали до Валгали душі найхоробріших полеглих воїнів; тут вони спочивають до часу останньої великої битви, що зветься Раґнарок.

За легендою Валгала — величезна зала, що має 540 дверей, за якими спочивають по 800 бійців. Верх Валгали з золотих щитів, а стіни з металевих списів, перед дверима до Валгали стоїть дерево Ґласір (Glasir, «сяйво»), листя якого золотаво-червоне. Воно вважається найкрасивішим деревом у всіх дев'яти світах.

Їдять ейнгерії м'ясо та п'ють медовуху. М'ясом їх забезпечує величезний кабан Сегрімнір («Sæhrímnir»), якого щодня ріжуть, а щоранку він воскресає. Одін же не їсть м'яса кабана, свою порцію він віддає вовкам, які пильнують західні ворота.

Щодня воїни одягають обладунки та б'ються у смертельних поєдинках, після чого воскресають і бенкетують.

Зустрічаються й інші назви Валгали. З них найчастіше використовується «Волголла» — ця назва зустрічається в англосаксонській поемі «Беовульф».

• 1260 Валгалла — астероїд, названий на честь цього місця.

• Ludwig Buisson: Der Bildstein Ardre VIII auf Gotland. Reihe: Abhandlungen der Akademie der Wissenschaften in Göttingen, Philologisch-historische Klasse, Dritte Folge Nr. 102. Göttingen 1976
• Grettis saga: Die Geschichte vom starken Grettir, dem Geächteten. In: Sammlung Thule Bd. 5 Düsseldorf, Köln 1963.
• Gutalag och Gutasaga, utg. af Hugo Pipping, København 1905—1907 (Samfund 33)
• Sögubrot af Fornkonungum. In: Sögur Danakonunga, udg. av C. af Petersens och E. Olson, København 1919—1925 (Samfund 46,1). Dänische Übersetzung: C. Ch. Rafn, Nordiske Kaempe-Historier, Bd. III (1824).
• Saxo Grammaticus, Gesta Danorum, rec. et ed. J. Olrik et H. Ræder, Bd. I (1931), Lib. VII, c.X.; Lib. VIII, c.IV.
• H. Uecker: Die altnordischen Bestattungsriten in der literarischen Überlieferung (Diss. München 1966).
• Старша Едда (Пер. Віталій Кривоніс). — К: Видавництво Жупанського, 2020. — 496 с. ISBN 978-617-7585-27-4.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Король Д. О. Вальгалла // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вальгалла

Це незавершена стаття з германо-скандинавської міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.