Ейнгерії

Ейнгерії
Частина від	скандинавська міфологія
Медіафайли у Вікісховищі

Ейнгерії (давн. — ісл. Einherjar, од. Einheri) — у скандинавській міфології найкращі полеглі у бою воїни, які живуть в небесній Вальгаллі і створюють військо бога Одіна. Вони безперервно б'ються, а потім бенкетують в Вальгаллі^[1]. Ейнгерій порівнюють зі згаданими в «Молодшій Едді» і в інших джерелах хьяднінгами — військами вічно воюючих між собою конунгів Хедіна і Хегні; вночі після битви Валькірія Хільд — дочка Хегні і дружина Хедін — воскрешає полеглих, і бій триває. Ряд авторів, особливо О. Хьофлер, порівнює ейнгеріїв і хьяднінгів також зі згаданими Тацитом навідними жах нічними походами мертвих воїнів харіїв (harii) і з більш пізніми німецькими оповідями про так звані «Дикі полювання», очолюваної Вотаном (скандин. Одіном). В основі всіх цих сказань Хьофлер вбачає таємні військові чоловічі союзи давніх германців.^[2]

Згідно з уявленнями героїчної свідомості лише слава земних подвигів (фактично, випробування персональної вдачі-хамінг'ї) здатна долучити душу до бенкету богів. За логікою елітарних поховань епохи Вендель, насичених «вальгалічною символікою», лише представники давніх княжих родів могли на це претендувати. Згодом, за «демократизації» доби вікінгів, будь-хто, загиблий зі зброєю в руках (а не в ліжку від немочі), міг долучитися до сонму ейнгеріїв.^[3]

Валькірії наділені особливою владою над ейнгеріями, адже саме вони визначають, хто загине в бою і дарують перемогу відважним. Однак інколи ініціативу перебирає Одін, даруючи славу відважним.

Відважних воїнів після смерті підносять валькірії, або в особливому випадку Слейпнір може донести воїна до Вальгалли, адже на кордоні зі світом людей Біфрьост не спускається. Хоч Біфрьост і вогняний міст, достойний герой зможе його перейти. Недостойні увійти в чертог Одіна вирушають прямісінько до Гельгейма^[3].

Кожного воїна, який поліг у бою, валькірії підносять до Вальгалли. Валькірія підносить воїну священний напій та вітає новоприбулого ейнгерія (діви-валькірії прислуговують ейнгеріям у Вальгаллі, підносять їм напої).^[4]

Їдять ейнгерії м'ясо та п'ють медовуху (медове молоко кози Гейдрун). М'ясом їх забезпечує величезний кабан Сегрімнір («Sæhrímnir»), якого щодня ріжуть, а щоранку він воскресає. Зранку ж героїв будить півень Вальгалли Сальгофнір (Гуллінкамбі), і вони знову заходяться до битв та змагань.

У поетичних піснях Ґуннара Пальссона сказано про Вальгаллу та воїнів:^[5]

²³ Зупинись тепер, арфо,
адже відходжу я
у Вальгалли
широкі палати,
пити з асами
із кубків коштовних
та поїдати Сегрімніра
на святі в Одіна.

Згідно Старшої Едди Сноррі Стурлусона, під час великої битви Рагнарьок із 540 дверей вийдуть по 200 ейнгеріїв на чолі з Одіном і боротимуться проти чудовиськ та велетнів: У першій пісні Хельгі Вбивцю Хундінга теж згадуються воїни Одіна (переклад В. Кривоноса)^[6]:

⁴⁰ Скессою був ти,
валькір'єю дикою,
гнів на тобі
самого Всебатька;
будуть ейнхерії
битися люто,
бабо злодумна,
всі через тебе.

Також у другій пісні про Хельгі Вбивцю Хундінга згадано ейнгеріїв як переможців (переклад В. Кривоноса)^[6]:

⁴⁹ Пора мені їхати
шляхом червоним,
путтю птахів
на блідому коні;
поїду на захід
мостом вітрошóлому,
перш ніж Сальгофнір
переможців пробудить.

Великий ясен Іґґдрасілль тремтітиме, як листок на вітрі, й аси, а з ними і ейнгерії — всі воїни, які полягли гідною смертю у битві, одягнуть свої обладунки і разом поїдуть на Віґрід, останнє поле бою. Шум бою буде шаленим; ейнгерії, шляхетні воїни Одіна, зійдуться у вирішальній битві зі зловісними мерцями — армією Локі.На полі бою Віґрід боги падатимуть у битві з крижаними велетнями, а крижані велетні поляжуть у битві з богами. Війська ожилих мерців із Гельгейму встелять замерзлу землю, зустрівши свою остаточну смерть, а шляхетні ейнгерії, безповоротно мертві, лежатимуть поряд із ними, під неживим туманним небом — вони більше не встануть, не піднімуться, щоб боротись.^[7]