№ 3 — поліклінічне відділення клінічної лікарні Львівської залізниці.
№ 4 — п'ятиповерховий житловий будинок, збудований у 1960-х роках. В одному з приміщень у партері будинку за радянських часів працював театральний магазин.
№ 5 — наприкінці XIX століття в будинку містився склад готових дзвонів та інших литих виробів фірми «Зиґмунт Мозер і Син»[12]. До побудови будівлі дирекції австрійської державної залізниці на сучасній вулиці Гоголя, 1 у 1912—1913 роках, на початку XX століття дирекція перебувала в будинку на сучасній вулиці Огієнка, 5 (тодішній — Красіцькіх)[13]. Тут містилися секція львівських інженерів, спілка працівників[14] та інші структурні підрозділи дирекції. Також мешкали інспектор залізниці та королівський радник Єжи Ґуттманн[15] і на той час керівник дирекції та королівський радник Станіслав Рибицький[16]. У міжвоєнний період тут діяло представництво ліги сприяння туризму[17]. У 1940-х—1950-х роках — Залізнична поліклініка[18], нині тут розташований один з корпусів клінічної лікарні Львівської залізниці.
№ 6 — наприкінці XIX століття в будинку мешкав будівничий Віктор Шрьодль[19]. На початку ХХ століття власницею будинку була Емілія Строх[20]. Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 1310-м[4].
№ 7 — на початку XX століття власником будинку був Адольф Барон[21]. В будинку діяли польське академічне товариство «Огніско» та єврейське товариство «Бар Кохва»[22], редакція часопису «Ґазета Звйонзкова» (редактор Влодзімєж Гостинський), мешкали антиквар Теофіл Боровіч, театральний актор Леон Реґенський[23]. Від радянських часів в будинку міститься клінічна лікарня Львівської залізниці. До складу клінічної лікарні входять: багатопрофільний стаціонар на 515 ліжок з цілодобовим наданням планової та ургентної медичної допомоги, поліклінічні відділення для дорослих і дітей, Міждорожній консультативно-діагностичний центр, Міждорожні центри здоров'я жінки, ендохірургії та урології. На базі лікувального закладу розгорнуто чотири кафедри Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького: кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб і сестринської справи, філія кафедри загальної хірургії, філія кафедри ендоскопії та малоінвазивної хірургії факультету післядипломної освіти, філія кафедри урології факультету післядипломної освіти[24].
№ 8 — житловий будинок, в якому на початку XX століття мешкав адвокат Альберт Самюелі, постачальник шпал для залізниці Шимон Улям[25], а також містилася торгова аґенція Симона Фельдеґена[26]. Нині тут розташований магазин західноукраїнської мережі супермаркетів роздрібної торгівлі «Свій Маркет»[27].
№ 9 — житловий будинок, в якому на початку XX століття мешкав адвокат, доктор права Леон Балабан[28], працювала торгова аґенція Германа Люфта[26], містилася редакція єврейського часопису «Схід» та пральня Клари Мельцер[29], мешкав директор кредитної спілки Емануель Вайсманн[30].
№ 10 — в партері будинку у міжвоєнний період містилася єврейська книгарня «Бет-Ізраель» Ізраеля Бета. Нині у цьому приміщенні міститься аптечна крамниця мережі аптек «D.S.».
№ 12 — за Польщі в будинку містилася філія жіночої народної школи імені Тадеуша Чацького, директором якої на той час був Кароль Вінніцький[31]. За радянських часів в будинку містилося бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» Львівського обкому ЛКСМУ. Нині в будинку діє хостел.
№ 13 — житловий будинок, у якому за Польщі містилося фотоательє Панцера.
№ 14 — на початку XX століття в партері будинку працювала крамниця трикотажних виробів «Бит»[32], нині — центр ультразвукової діагностики «Ультрамед»[33].
№ 15 — на початку XX століття власником будинку був Вацлав Томашевський[34]. В будинку працювала кондитерська Матеуша Марцисяка[35], а також містилася школа каліграфії С. Нусдорфа[36].
№ 16 — на початку XX століття власниками будинку були Ісаак Блюменґартен та Ісаак Векслер[37]. В будинку працювали друкарня Станіслава Марцисяка[35], їдальня Міхала Драбіка та продаж (фабричний склад) хірургічного інструменту Норберта Беренґаута[38].
№ 18, 18а — кам'яниці збудовані на початку XX століття фірмою Міхала Уляма і Зигмунта Кендзерського)[39]. Скульптурне оздоблення будинків приписується Францішку Томашу Бєрнату[40]. В будинку № 18 за Польщі містилася приватна єврейська гімназія № 12, а за радянських часів — сектор прийому іноземних туристів та гідів-перекладачів. Нині тут містяться дитячі клуби Галицького району міста Львова — гурток англійської мови «English house», танцювальний гурток «Веселка» та гурток рукоділля і музичної творчості «Мажоретки»[41], а також львівський клуб аргентинського танго «Milonguero» та офіс культурно-просвітницької організації «Альянс Франсез». В будинку № 18-А до початку війни містився гуртожиток приватної єврейської гімназії № 12 та готель «Еліт», у 1940-х—1950-х роках — середня школа № 30 міського відділу народної освіти[42] та школа робітничої молоді № 13, нині тут Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти[43]. Кам'яниці внесені до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1311-м[4].
№ 20 — чотириповерховий житловий будинок, власником якого на початку XX століття був Самюель Ґірш[44], мешкали оперний співак Мар'ян Леонтович[45], ресторатор Натан Мьонти і фотограф Марек Мьонти[46], перукар Джетті Сейдлер[47]. В партері будинку за польських часів працювала аптека К. Ауґестерна[48] та магазин меблів Тененбаума.
.jpg)
