|
Глезне
Гле́зне — село в Україні, у Любарській селищній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 474 особи (2001). У 1923—2017 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради. Загальна інформаціяРозташоване на обидвох берегах річки Деревички, лівої притоки Случі, за 7 км північно-західніше Любара та за 18 км від залізничної станції Печанівка[1]. НаселенняЗа довідником 1885 року в селі мешкала 341 особа, налічувалося 42 дворових господарства[2], у 1887 році, разом з присілком — 425 мешканців, дворів — 54[3][4]. У 1906 році в селі проживало 568 мешканців, дворів — 106[5], у 1911 році — 607 осіб[3], у 1923 році — 686 мешканців, дворів — 112[6]. Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 617 осіб, з них 303 чоловіків та 314 жінок; за національністю: українців — 586, євреїв — 6, поляків — 20, інших — 5. Кількість господарств — 139, з них несільського типу — 7[7]. На початок 1970-х років село мало 217 дворів із населенням 698 осіб[1]. Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 557 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 474 особи[8]. МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
ІсторіяПерша письмова згадка про село датується 1595 роком[1]. Засноване 1726 року[7]. У другій половині 19 століття — село Деревицької волості Новоград-Волинського повіту, над річкою Деревичка. Була церква. Чисельність селян становила 163 особи, земель селянських 266 десятин, двірських — 775 десятин. Належало Ягеловичам, колишня власність Милошинських. У 1867 році було тут 44 двори[10][11]. За довідником 1885 року — колишнє поміщицьке село Деревицької волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Були водяний млин, винокурня[2]. Наприкінці 19 століття — село Деревицької волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Лежало за 87 верст від Новограда-Волинського, за 15 верст від найближчої залізничної станції Печанівка. Православна парафія — Борушківці (за 5 верст), католицька парафія та поштова станція — Любар. Двірських земель приблизно 500 десятин, переважно лісу. Колишня власність Гадомських, у 1840 році набута Милошинським, належало його внукові Владиславові Ягеловичу[12][4][3]. У 1906 році — село Деревицької волості (5-го стану) Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Новоград-Волинський, становила 75 верст, до волосного центру с. Деревичі — 7 верст. Поштове відділення — Любар[5]. У 1911 році сільська гуральня виробляла майже 24 тис. відер горілки щороку, водяний млин переробляв 10 тис. пудів збіжжя на рік[3]. У березні 1921 року, в складі волості, передане до новоутвореного Полонського повіту Волинської губернії. У 1923 році включене до складу новоствореної Глезненської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Полонського району Шепетівської округи; адміністративний центр ради[13]. Розміщувалося за 24 версти від районного центру міст. Полонне[6]. 21 серпня 1924 року, в складі сільської ради, передане до Любарського району Житомирської округи. 17 червня 1925 року Любарський район передано до складу Бердичівської округи[13]. Відстань до районного центру, міст. Любар — 7 верст, до окружного центру в Бердичеві — 68 верст, до найближчої залізничної станції Печанівка — 16 верст[7]. На фронтах Другої світової війни воювали 173 селян, 66 з них нагороджені орденами й медалями, 106 загинули. На їх честь у 1950 році встановлено обеліск Слави. В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу зерново-тваринницького нвпрямку, який обробляв 3 169 га земель, в тому числі 1 913 га — рілля, 47 га — сад. Були млин, олійниця. 35 колгоспників нагороджені орденами й медалями СРСР, серед них тракториста П. Д. Одончука — орденом Жовтневої Революції, голову колгоспу С. М. Кобилянського, бригадира рільничої бригади І. А. Назарівського, зоотехніка Г. Й. Романюк — орденом Трудового Червоного Прапора. У селі були середня школа, будинок культури, бібліотека, медичний пункт, дитячі ясла, відділення зв'язку, побутова майстерня, магазин[1]. 10 березня 2017 року включене до складу новоутвореної Любарської селищної територіальної громади Любарського району Житомирської області[14]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоутвореного Житомирського району Житомирської області[15]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
