|
Велика Волиця
Вели́ка Воли́ця — село в Україні, у Любарській селищній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 919 осіб (2001). У 1923—2017 роках — адміністративний центр колишньої сільської ради. Загальна інформаціяРозміщене на берегах річки Каранька, притоці Случі, за 15 км від Любара та 46 км від залізничної станції Печанівка[1]. НаселенняСтаном на 1885 рік в селі мешкало 1 307 осіб, налічувалося 191 дворове господарство[2]. За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1950 осіб (995 чоловічої статі та 955 — жіночої), з яких 1 762 — православної віри[3]. Наприкінці 19 століття кількість населення становила 2 009 осіб, дворів — 325[4], у 1906 році — 2 090 мешканців, дворів — 345[5], у 1923 році — 354 двори та 1 837 мешканців[6]. Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 2 182 особи, з них 1 048 чоловіків та 1 134 жінки; етнічний склад: українців — 2 142, росіян — 5, євреїв — 21, поляків — 10, інших — 4. Кількість домогосподарств — 505, з них несільського типу — 7[7]. Станом на 1972 рік кількість населення становила 1 308 осіб, дворів — 350[1]. Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 920 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 919 осіб[8]. МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
ІсторіяРік заснування — невідомий[7]. Перша письмова згадка про село — 1601 рік[1]: згадується у переліку спустошених та спалених татарами містечок та сіл Луцького повіту від 7 грудня 1601 року під назвою с. Волиця Любартівської волості[10]. Згадується в люстрації Київського воєводства 1754 року, як село Волиця, що перебувало у посесії Вележинського, сплачувало 7 злотих і 24,5 гроші до замку та 31 злотий і 8 грошів до скарбу[11]. Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Мотовилівської волості Житомирського повіту Волинської губернії; існували православна церква, католицька каплиця, 2 заїзди, лавка, 8 вітряних млин і винокурний завод[2]. Наприкінці 19 століття — село Мотовилівської волості Житомирського повіту, за 90 (за іншими даними — 100[4]) верст від Житомира, 15 верст від найближчої поштової станції у Любарі, 35 верст від залізничної станції Печанівка, лежало на річці Каранька, притоці Случі, та двох ставах. Власність Ромерів, раніше Бушинських. В обійсті поміщика Антона Ромера була каплиця. Дворів — 184, православних — 1485 осіб, римокатоликів — 44, юдеїв близько 80 осіб. В селі був гарний поміщицький палац, гуральня, славилося заможністю селян. Дерев'яну церкву збудовано 1787 року за кошти вірян. Дерев'яну дзвіницю на кам'яному підмурівку, з облаштованою на нижньому поверсі церквою, збудовано 1873 року. Земель при церкві — 42 десятини, розміщувалися за 2 версти. Сусідні парафії — Мотовилівка (1 верста), Носівки (10 верст)[10][12]. У 1906 році — село Мотовилівської волості (4-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до губернського та повітового центру, м. Житомир, становила 100 верст, до волосного центру, с. Мотовилівка — 2 версти. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося у Любарі[5]. У березні 1921 року, в складі волості, увійшло до новоутвореного Полонського повіту Волинської губернії. У 1923 році включене до складу новоствореної Великоволицької сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, включена до складу новоутвореного Любарського району Житомирської округи, адміністративний центр ради[13]. Розміщувалося за 14 верст від районного центру, містечка Любар[6]. 17 червня 1925 року Любарський район передано до складу Бердичівської округи[13]. Відстань до районного центру, міст. Любар — 15 верст, до окружного центру, в Бердичеві — 65 верст, до найближчої залізничної станції, Семки — 20 верст[7]. На фронтах Німецько-радянської війни воювали 198 селян, з них 83 загинули, 78 — нагороджені орденами та медалями. У 1960 році на їх честь споруджено пам'ятник. В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 1 958 га земель, в тому числі 1 578 га — ріллі. Господарство зерно-тваринницького напрямку, мало млин та олійницю. В селі були восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, дільнична лікарня, аптека, дитячі ясла[1]. 30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, включене до Дзержинського району, 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Любарського району Житомирської області[13]. 10 березня 2017 року включене до складу новоствореної Любарської селищної територіальної громади Любарського району Житомирської області[14]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[15]. Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
