|
За двома зайцями (фільм)
«За двома́ зайця́ми» — український радянський художній комедійний фільм за мотивами однойменної комедійної п'єси Михайла Старицького. За сюжетом, збанкрутілий цирульник, Свирид Голохвостий, вирішує розбагатіти завдяки вигідному шлюбові. Сподіваючись на свою привабливу зовнішність і награну вченість, Голохвостий починає залицятися одразу до двох дівчат, але народ знає: «за двома зайцями побіжиш, жодного не спіймаєш». Первинна версія фільму була україномовною, і лише цирульник Свирид Голохвостий розмовляв суржиком, чим підкреслювалася його недолугість. Для фільму було також створено російський переклад, де всі репліки, окрім монологів Голохвостого суржиком, продублювали російською. Прем'єра фільму відбулася 21 грудня 1961 року в Києві, в Дарницькому клубі залізничників[2]. Посідає 17-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно. СюжетДія відбувається в Києві у другій половині 19 століття. Свирид Петрович Голохвостий — модник та гульвіса, що працює в цирульні (перукарні), а зароблені гроші програє в азартні ігри. Одного разу до Голохвостого приходить поважний чиновник і повідомляє, що його цирюльня опечатана за борги, а все майно конфіскується. Голохвостий вирушає просити грошей у знайомого лихваря, але той, вже знаючи його ненадійність, відмовляє. Та Голохвостий дізнається, що родина Сірків видає свою дочку Проню заміж, і вирішує одружитися з нею, щоб розбагатіти. Проня груба та негарна, зате її батько Прокіп дає десять тисяч рублів посагу. Гуляючи зі своїм другом на Володимирській гірці, Голохвостий бачить гарну дівчину Галю та закохується в неї. Друзям він хвалиться, що одружиться з Пронею задля грошей, а Галя буде його коханкою. Якось увечері, після побачення з Пронею, Голохвостий зустрічає Галю та починає залицятися до неї. Тоді його помічає мати Галі, Секлета, і змушує поклястися перед церквою, що він одружиться з Галею, хоча дівчина кохає простого робітника Степана. Наступного дня Голохвостий вирушає в гості до Сірків і отримує благословення на шлюб із Пронею. Батьки Проні вихваляються своїм багатством, тоді як Голохвостий вдає з себе дуже вченого чоловіка. Повертаючись від нареченої, занурений у мрії про розкішне життя, він випадково стикається з Секлетою. Вона силоміць везе Голохвостого на свої іменини. Секлета повідомляє гостям, що Галя зі Свиридом тепер заручені. Галя тікає прямо з заручин до свого коханого Степана і просить у нього захисту, той заспокоює її. Коли настає день весілля, подруги Секлети, які були присутні на заручинах Свирида з Галею, випадково дізнаються, що він готується одружитися з Пронею. Вони розповідають про це Секлеті, вона поспішає до церкви, де відбудеться вінчання. Секлета вривається на церемонію та оголошує присутнім, що Голохвостий заручився з її донькою, а шлюб із Пронею був лише задля посагу. Голохвостий виправдовується, що це все наклеп, але йому не вірять і проганяють. Секлета вимагає спра́вити весілля з Галею, та її спиняє лихвар, який розповідає, що Голохвостий банкрут. Голохвостий визнає, що він шахрай, і йде геть зі своїми товаришами. Степан та його друзі хапають Голохвостого й викидають із церкви. У ролях
Знімальна група
Музику до фільму записав Симфонічний оркестр Українського радіо, диригент Веніамін Тольба. Створення Радянська влада довго опиралась екранізації твору Михайла Старицького[3]. Режисер Віктор Іванов подав керівництву сценарій «За двома зайцями», додавши, що хоче сатирично показати «стиляг», їхнє захоплення зарубіжним одягом і музикою[4]. У фільмі знімалися актори Театру Лесі Українки (нині Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки), київського театру імені Івана Франка (нині Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка) та Запорізького театру (нині Запорізького українського музично-драматичного театру імені Володимира Герасимовича Магара)[3]. Режисер запросив на роль шахрая-нареченого Голохвостого артиста Миколу Гриценка — відомого актора з Московського театру імені Вахтангова, прославленого саме роллю пройдисвітів. Крім того, Гриценко народився на Донеччині, навчався професії у Макіївці та Києві, тому розумів місцеві реалії. На роль невдахи-нареченої Проні спершу затвердили Майю Булгакову з Москви — на той час вона була відома ще не як кіноактриса, а як солістка естрадного оркестру Леоніда Утьосова, що першою в СРСР виконувала зі сцени пісні Едіт Піаф. Але зрештою роль Голохвостого дісталася Олегу Борисову, а Проню зіграла Маргарита Криницина[4]. Віктор Іванов зіграв камео у власному фільмі, з'явишись у ролі статиста на початку стрічки, а у сюжеті поблизу Андріївської церкви — в ролі робітника[3]. Прем'єра фільму відбулася 21 грудня 1961 року у Києві, в Дарницькому клубі залізничників (нині Палац культури «Дарниця»)[3]. Держкіно СРСР присвоїло фільму другу категорію, що передбачала обмежений прокат тільки на території УРСР, переважно в будинках культури і заводських клубах. Проте успіх у глядачів зумовив її подальшу славу, стрічку переозвучили російською мовою і випустили у всесоюзний прокат[4]. Первісна україномовна версія фільму майже пів століття вважалася втраченою[4]. На початку липня 2013 року Іван Козленко — заступник генерального директора Національного центру Олександра Довженка, повідомив, що реставраторам центру вдалося знайти первісну українську фонограму картини в Маріупольському фільмофонді[5]. 13 липня 2013 року українська версія вийшла в ефір на телеканалі Enter-фільм[6]. Потім повну версію фільму було завантажено на YouTube[7]. Місця, де фільмували стрічкуУ павільйоні Кіностудії імені Довженка було знято сцени в оселях Сірків і Секлети Лимерихи, в ілюзіоні, перукарні, деякі епізоди прогулянок героїв вулицями міста.[8] Водночас більшість натурних зйомок було здійснено на вулицях київського Подолу, фактично в тих самих місцях, де відбувається екранна дія, або ж поблизу:
Нагороди
Спадок
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.JPG)
