Макс Штеенбек

Макс Штеенбек
нім. Max Steenbeck
Народився	21 березня 1904(1904-03-21)[1][2]  Кіль, Шлезвіг-Гольштейн, Прусське королівство, Німецька імперія[3]
Помер	15 грудня 1981(1981-12-15)[1][2][4] (77 років)  Східний Берлін або Берлін, НДР[5]
Поховання	Північний цвинтар[d]
Країна	НДР
Діяльність	фізик, викладач університету, фізик-ядерник
Галузь	фізика[5], ядерна фізика[5], атомна бомба[d][5] і фізика плазми[5]
Заклад	Єнський університет
Членство	Академія наук НДР Академія наук СРСР[6] Російська академія наук
Нагороди	орден «За заслуги перед Вітчизною» в золотіd Hervorragender Wissenschaftler des Volkesd (1969) Велика золота медаль імені М. В. Ломоносова (1972)
Макс Штеенбек у Вікісховищі

Макс Штеенбек (нім. Max Steenbeck; 21 березня 1904, Кіль, Німецька імперія — 15 грудня 1981, Берлін, НДР) — німецький фізик. У 1935 році розробив перший працюючий бетатрон, а в 1947 — першу газову центрифугу для розділення ізотопів урану.

Народився в учительській родині. Шкільну освіту здобув більшою частиною в батьківському домі. Після отримання атестата поступив в Університет імені Християна Альбрехта, де до 1927 р. спочатку вивчав хімію, а потім фізику у Ганса Гейгера і Вальтера Косселя. Останній був керівником його дисертації, захищеної в 1929 р. і присвячена вимірювання інтенсивності рентгенівських променів. У 1929 р. одружився з Мартою Вітт (нар. в Кілі в 1902 р.), від цього шлюбу народилося троє дітей.

Після завершення експериментальної частини дисертації Штеенбек поступив як керівник лабораторії в дослідницький підрозділ фірми «Сіменс-Шуккерт», де він працював до 1945 року. У 1943 р. він був технічним керівником, а потім нетривалий час керівником електричних підстанцій району Берліна, в якому розташовувалися підприємства «Сіменс».

Перші дослідні теми Штеенбека були пов'язані з газовим розрядом. У 1937 році він сконструював бетатрон. З 1936 р. Штеенбек неодноразово запрошувався на професорську роботу в університети. Але він відхиляв пропозиції, оскільки не хотів переривати роботу на «Сіменс-Шуккерт». В 1937 році під його керівництвом було створено імпульсна рентгеноскопічна камера, за допомогою якої були експериментально вивчені вибухові властивості кумулятивних снарядів для розроблюваних в той час в Німеччині фаустпатронів. З 1940 року по військових замовленнях працював над проблемами виявлення магнітних хв. Одночасно Штеенбек проводив роботи з потужнострумових напівпровідників для оптимізації роботи випрямлячів.

До початку війни в наукових колах СРСР ім'я М. Штеенбека було добре відомо внаслідок його двотомного навчального посібника^[7] і однією з перших у світовій літературі основоположної робот з фізики плазми (1939), російський переклад цієї книги був опублікований у трьох випусках журналу «Успіхи фізичних наук» в 1941 році (Ромпей Р., Штеенбек М. Гази в стані плазми. // Успіхи фізичних наук. — 1941. — № 2-4)^[8]. Ім'я Штеенбека було добре відомо Л. А. Арцимовичу, який прибув у Берлін як «демонтажник» у травні 1945 року. Знайти Штеенбека йому відразу не вдалося, після вступу Червоної Армії до Берліна у квітні 1945 року його, як одного з керівників фірми «Сіменс-Шуккерт», без особливого розбору визнали нацистом, він був узятий в полон і до середини вересня перебував у концтаборі для військовополонених у Познані, де М. Штеенбек важко захворів і був майже при смерті. «Через кілька днів, — згадував Штеенбек, — я повинен був опинитися в хлорному бараці, якби не сталося чудо, один з офіцерів НКВС табору (в минулому інженер) не згадав, що моє ім'я він чув до війни, і він повідомив далі куди слід^[9]».

Далі, багато в чому завдяки допомозі Л. А. Арцимовича, Штеенбек був відправлений в Сухумі, де він повинен був працювати в рамках проекту щодо створення радянської атомної бомби. У загальній кіл в колишніх корпусах пансіонатів, спішно переобладнаних в лабораторії і обнесених колючим дротом, працювало понад 100 німецьких фахівців. На базі цих лабораторій було створено Сухумський фізико-технічний інститут (SIPT). Штеенбек керував групою, яка працювала над збагаченням урану, в яку входили, зокрема і інженери Гернот Циппе і Рудольф Шеффель.

Після численних невдалих спроб з використанням різних методів розділення вони розробили спосіб поділу ізотопів урану з допомогою газової центрифуги. У ці роки він регулярно приїжджав також до Москви і брав участь (як консультант) з проблеми електромагнітного збагачення ізотопів урану в роботі лабораторії Л. А. Арцимовича, з яким у нього встановилися тісні професійні та дружні стосунки, які тривали згодом аж до смерті Л. А. Арцимовича^[10].

У січні 1951 року результати робіт з розвитку газової центрифуги були докладені на засіданні Технічної ради, а у вересні 1952 року група Штеенбека була переведена з Сухумі в Ленінград на ОКБ Кіровський завод. Тут група Штеенбека продовжила роботу по створенню промислового зразка газової центрифуги. На початку 1953 року на засіданні Технічної ради було визнано переваги газової центрифуги групи Штеенбека над моделлю, що розробляється під керівництвом Є.Каменєва, і прийнято рішення подальшого розвитку і виробництва центрифуг, розробленої групою Штеенбека. Надалі, вже без участі групи Штеенбека, гідності проектів обох груп, як і оригінальний спосіб безперервного відбору продукту — збагаченої газової фракції урану, розроблений в групі професора В. К. Кікоїна, були реалізовані в остаточних моделях газової центрифуг, вироблених в СРСР. Ці видатні роботи забезпечили Радянський Союз самою передовою технологією розділення ізотопів урану.

Німецьких вчених у вересні 1953 року перевели на «карантин» і дали свободу вибору роботи з відкритої наукової тематики. У зв'язку з цим група Штеенбека була переведена в Київ. У фізичному інституті Української Академії наук М. Штеенбек працює над проблемами напівпровідників, а також публікує роботу по геофізиці. М. Штеенбек постійно порушував питання про повернення його і його родини в Німеччину, особливо у зв'язку з тим, що він хотів, щоб його старша дочка мала можливість закінчити гімназію неодмінно в Німеччині. Його співробітники Гернот Циппе і Рудольф Шеффель також перебували аж до від'їзду до Німеччини разом з ним в Києві і були, по суті, безробітними.

26 липня 1956 р. Штеенбеку дозволяють переїхати в НДР. Співробітники Штеенбека, Гернот ЦІППО і Рудольф Шеффель, які опинилися на Заході, патентують технологію по газовим центрифуг в Західній Німеччині, відомої сьогодні як «ЦІППО-центрифуга».

З 1956 по 1959 р. M. Штеенбек працював в Йенському університеті імені Фрідріха Шиллера, де він викладав в інституті фізики плазми. Одночасно до 1960 р. він очолював Інститут магнітних матеріалів в Єні, потім був там же директором Інституту магнітогідродинаміки.

З 1956 р. був членом АН НДР, з 1966 р. по 1972 р. — її віце-президентом. З 1957 р. по 1962 р. очолював роботи з ядерної фізики та енергетики НДР. У 1966 році був обраний іноземним членом Академії наук СРСР по Відділенню загальної та прикладної фізики.

• Нагороджений Великою золотою медаллю ім. М. в. Ломоносова (1972) за видатні досягнення в галузі фізики плазми та прикладної фізики
• Нагороджений премією «Енергія» фонду Альфреда Круппа фон Болена (1977) за видатний внесок у розвиток виробництва атомної енергії.

• Max Steenbeck Impulse und Wirkungen. Schritte auf meinem Lebensweg. (Verlag der Nation, 1977)

• R. Rompe and M. Steenbeck. Der Plasmazustand der Gase. In Ergebnisse der exakten Naturwissenschaften, volume 18, pages 257{376. Springer, 1939
• Max Steenbeck Probleme und Ergebnisse der Elektro - und Magnetohydrodynamik (Akademie-Verl., 1961)
• Max Steenbeck, Fritz Krause, and Karl-Heinz Rädler Elektrodynamische Eigenschaften turbulenter Plasmen (Akademie-Verl., 1963)
• Max Steenbeck Wilhelm Wien und sein Einfluss auf die Physik seiner Zeit (Akademie-Verl., 1964)
• Max Steenbeck Die wissenschaftlich-technische Entwicklung und Folgerungen für den Lehr - und Lernprozess im System der Volksbildung der Deutschen Demokratischen Republik (VEB Verl. Volk u. Wissen, 1964)
• Max Steenbeck Wachsen und Wirken der sozialistischen Persönlichkeit in der wissenschaftlich-technischen Revolution (Dt. Kulturbund, 1968)
• Max Steenbeck Impulse und Wirkungen. Schritte auf meinem Lebensweg. (Verlag der Nation, 1977)

• Albrecht, Ulrich, Andreas Heinemann-Grüder, and Arend Wellmann Die Spezialisten: Deutsche Naturwissenschaftler und Techniker in der Sowjetunion nach 1945 (Dietz, 1992, 2001) ISBN 3-320-01788-8
• Barwich, Heinz and Elfi Barwich Das rote Atom (Fischer-TB.-Vlg., 1984)
• Heinemann-Grüder, Andreas Keinerlei Untergang: German Armaments Engineers during the Second World War and in the Service of the Victorious Powers in Monika Renneberg and Mark Walker (editors) Science, Technology and National Socialism 30-50 (Cambridge, 2002 paperback edition) ISBN 0-521-52860-7
• Hentschel, Klaus (editor) and Ann M. Hentschel (editorial assistant and translator) Physics and National Socialism: An Anthology of Primary Sources (Birkhäuser, 1996) ISBN 0-8176-5312-0
• Holloway, David Stalin and the Bomb: The Soviet Union and Atomic Energy 1939-1956 (Yale, 1994) ISBN 0-300-06056-4
• Naimark, Norman M. The Russians in Germany: A History of the Soviet Zone of Occupation, 1945-1949 (Hardcover — Aug 11, 1995) Belknap
• Oleynikov, Pavel V. German Scientists in the Soviet Atomic Project, The Nonproliferation Review Volume 7, Number 2, 1 — 30 (2000).
• Riehl, Nikolaus and Frederick Seitz Stalin's Captive: Nikolaus Riehl and the Soviet Race for the Bomb (American Chemical Society and the Chemical Heritage Foundations, 1996) ISBN 0-8412-3310-1. This book is a translation of Nikolaus Riehl's book Zehn im Jahre goldenen Käfig (Ten Years in a Golden Cage) (Riederer-Verlag, 1988); Seitz has written a lengthy introduction to the book. This book is a treasure trove with its 58 photographs.

• http://www.ihst.ru/projects/sohist/repress/academy/steenbeck.htm [Архівовано 12 листопада 2007 у Wayback Machine.]
• Штеенбек Макс // Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978.
• Lawrence and His Laboratory [Архівовано 10 лютого 2008 у Wayback Machine.] — II — A Million Volts or Bust in Heilbron, J. L., and Robert W. Seidel Lawrence and His Laboratory: A History of the Lawrence Berkeley Laboratory', Volume I. (Berkeley: University of California Press, 2000)
• Tracking the technology — Nuclear Engineering International, 31 August 2004
• NYT^{[недоступне посилання з вересня 2019]} — William J. Broad Slender and Elegant, It Fuels the Bomb, New York Times March 23, 2004