Лайнус Полінг

Лайнус Полінг
англ. Linus Carl Pauling[1]
Народився	28 лютого 1901(1901-02-28)[2][3][…]  Портленд, Орегон, США[5][1]
Помер	18 серпня 1994(1994-08-18)[2][3][…] (93 роки)  Біг Сюр, Каліфорнія, США[6][1][…]  ·рак простати[7][1]
Місце проживання	Корвалліс Біг Сюр Лейк-Освіго
Країна	США[8][1][9]
Діяльність	хімік, фізик, есперантист, викладач університету, біохімік, антивоєнний активіст, кристалограф, біофізик, інвестиційний активіст
Alma mater	Каліфорнійський технологічний інститут (1925)[10] Орегонський державний університет (червень 1922)
Галузь	квантова хімія[1], біохімія[1] і фізична хімія[1]
Заклад	Каліфорнійський технологічний інститут[1] інститут Лінуса Полінґаd[1] Університет Каліфорнії в Сан-Дієго Стенфордський університет Орегонський державний університет
Посада	професор
Науковий ступінь	Бакалавр наук в хімічній інженеріїd[11] (червень 1922)
Науковий керівник	Roscoe G. Dickinsond і Річард Ч. Толмен
Вчителі	Арнольд Зоммерфельд
Відомі учні	Мартін Карплус Jerry Donohued
Аспіранти, докторанти	Мартін Карплус Вільям Нанн Ліпском Tang Youqid[12] Lawrence O. Brockwayd[12] Edgar Bright Wilsond[12] Matthew Meselsond[12] Kurt Mislowd[12] James Holmes Sturdivantd[12] James Lynn Hoardd[12] David Harkerd[12] Arthur B. Pardeed[12] Max Tofield Rogersd[12] Harvey A. Itanod[12] David Powell Shoemakerd[12] George Alexander Feigend[12] Joseph Krautd[12] Walter Barclay Kambd[12] Gary Felsenfeldd[12] Phillip Alfred Vaughand[12] Edwin Nichols Lassettred[12] John Y. Beachd[12] James D. McCulloughd[12] Robert Eugene Rundled[12] Leonard S. Lermand[12]
Членство	Лондонське королівське товариство[1] Американське філософське товариство[1] Баварська академія наук[1] Національна академія наук США[1] International Academy of Quantum Molecular Scienced[1] Французька академія наук[1] Американська академія мистецтв і наук[1] Академія наук СРСР[1] Королівське товариство Единбурга[1] Леопольдина[1] Паризька медична академія[1] Польська академія наук
У шлюбі з	Ава Гелен Полінґd[1][13]
Діти	Пітер Полінґd
Нагороди	Грант Ґуґґенгайма (1926) ACS Award in Pure Chemistryd (1931) Irving Langmuir Award in Chemical Physicsd (1931) Медаль Вільяма Ніколса (1941) Сілліманівські меморіальні лекції (1945) медаль Вілларда Гіббза (1946) медаль Деві (1947) Liversidge Awardd (1948) іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (27 травня 1948) doctor honoris causa from the University of Parisd (27 листопада 1948) honorary doctor of the University of Touloused (1949) honorary doctorate of the University of Montpellierd (1958) Гуманіст рокуd (1961) премія миру імені Гандіd (1962) Грант Ґуґґенгайма (1965) премія Лайнуса Полінга (1966) медаль Рьоблінгаd (1967) Велика золота медаль імені М. В. Ломоносова (1977) NAS Award in Chemical Sciencesd (1979) медаль Прістлі (1984) медаль Лавуазьєd (1986) George C. Pimentel Award in Chemical Educationd (1987) премія Толменаd (1990) Каліфорнійська зала славиd (2008) Член Американської академії мистецтв і наук член Американського фізичного товариства[d] член Королівського товариства Единбургаd премія Піонерів хіміїd
Автограф
Особ. сторінка	scarc.library.oregonstate.edu/digitalresources/pauling/
Висловлювання у Вікіцитатах  Лайнус Полінг у Вікісховищі

Ла́йнус Карл По́лінг (англ. Linus Carl Pauling; 28 лютого 1901 — 19 серпня 1994) — американський квантовий хімік і біохімік, також відомий своїми дослідженнями в кристалографії, молекулярній біології та медицині.

Народився в штаті Ореґон. Батько був аптекарем. Перебування в аптеці батька наблизило юнака до хімії та праці в лабораторії з хімічними сполуками.

Закінчивши Стенфордський університет, почав працювати в Орегонському сільськогосподарському коледжі. Виявив настільки глибокі знання в тогочасній хімії, що молодому Полінгу запропонували стати викладачем хімії. Серед його студентів на той час була й Ава Хеве Міллер. Обидва справили приємне враження один на одного й за рік по знайомстві побралися.

1926 року Полінг перебрався зі Сполучених Штатів в Західну Європу, де вдосконалював власні знання з хімії. Спілкувався в європейськими науковцями, серед яких були майбутні корифеї світової науки 20 століття — Нільс Бор, Арнольд Зоммерфельд, Ервін Шредінгер. Це збагатило досвід молодого науковця і методики його досліджень. Він жваво цікавився природою хімічних зв'язків і структурою молекул. На той час працював у галузі неорганічної хімії, особливо структури силікатів.

Наприкінці 1930-х років він оприлюднив книгу «The Nature of Chemical Bond and the Structure of Molecules and Crystals» (перше видання — 1939 року). Видання помітили, переклали на декілька мов. Значущість видання була настільки явною, що викладене Полінгом лягло в основу численних курсів неорганічної і органічної хімії. Був зроблений і переклад на російську М. Е. Дяткиною під редакцією Я. К. Сиркина^[14], хоча авторську назву в СРСР скоротили.

Лайнус Полінг, видання якого отримали всесвітнє визнання хіміків, почав користуватися фінансовою підтримкою Фонду Рокфелера. Це надало можливість перейти до досліджень в біохімії (Полінг почав вивчати комплексні молекули в живих істотах). Так він наблизився до вивчення проблем здоров'я людини, нормальної фізіології і навіть профілактики деяких захворювань. Вивчав молекули білків та їх структура.

Ще з 1922 року він працював в Каліфорнійському технологічному інституті, а з 1931 року — став там професором, а згодом і завідувачем кафедри хімії.

З початком Другої світової війни науковець був вимушений перейти до інших досліджень на користь військового протистояння США та Японії й нацистської Німеччини. Полінга призначено науковим консультантом при уряді Сполучених Штатів. Він брав участь у створенні палива для ракет у державній ракетній програмі флоту США й у синтезі деяких вибухових речовин. Мав непересічне значення його внесок в створення синтетичного замінника крові для швидкого рятування поранених з великою крововтратою.

Уряд США не проігнорував внеску Полінга — президент Гаррі Трумен винагородив його медаллю «За заслуги» після закінчення Другої світової війни.

На світогляд і наукові дослідження винятково обдарованого хіміка вплинули вибухи атомної зброї, які здійснили в серпні 1945-го Сполучені Штати в японських містах Хіросіма та Нагасакі. На думку Полінга, військової необхідності наносити удари по цим містам не було. Уряд США яскраво продемонстрував потенціал своєї військової могутність, перш за все, СРСР й ще непереможеній тоді остаточно Японії. Розпочалися дві нові епохи — доба Атомної зброї і трохи перегодом — «Холодна війна» з колишнім військовим союзником в особі СРСР, який сам активно підтримав холодну війну.

Полінг почав вивчати наслідки атомних вибухів і дійшов висновку, що небезпечні і сам вибух, і його наслідки через тривалі радіоактивні опади та ізотопи. Останні включались в харчові ланцюжки і питну воду, накопичувались в тканинах тварин і людей й обумовлювали розлади, хвороби і виникнення небезпечних генетичних змін у нащадках. Полінг швидко усвідомив початок катастрофічних наслідків неконтрольованого розповсюдження атомної зброї на планеті, тим паче в руках політиків-невігласів і у агресивних урядів.

Він не один був такий. Занепокоєння мали і Нільс Бор, і Альберт Ейнштейн, та інші науковці-провидці. Останні й створили Надзвичайний комітет науковців-ядерників, який очолив Альберт Ейнштейн. Висновки про небезпеку атомної зброї почали оприлюднювати і урядам, і світовій спільноті. У Сполучених Штатах цих науковців почали вважати не-патріотами, потім аутсайдерами. Радикально налаштованим вважали й Лайнуса Полінга, ігноруючи і його патріотичний внесок в роки війни, і його наукові досягнення, що сприяли престижу США як держави. 1946 року він увійшов до складу Надзвичайного комітету науковців і теж стає аутсайдером в країні. Ним гостро зацікавились спецслужби і перевіряли на причетність до комуністів. Полінгу заблокували виїзд за кордон Сполучених Штатів і відмовили у видачі закордонного паспорта, бо його миротворча діяльність була розцінена як антидержавна.

Але Полінг наполягав на отриманих ним власних результатах і разом із дружиною зібрав одинадцять тисяч (11 000) підписів науковців під протоколом протесту проти випробувань атомної зброї. 1958 року цей протокол Полінг передав в ООН. Полінгу не простили спротиву тогочасній політиці США і урізали фінансування його наукових досліджень. Але мала успіх і тривала, багаторічна роз'яснювальна позиція науковців і самого Полінга. Лише 1963 року була підписана міжнародна угода (США, Велика Британія, СРСР) про заборону випробувань ядерної зброї над землею. Ще 1954 року Полінг отримав Нобелівську премію з хімії за дослідження природи хімічних зв'язків. Тепер його номінували на отримання Нобелівської премії миру 1962 року за вагомий внесок у збереження миру.

У Сполучених Штатах не забули багаторічного протестувальника. У Каліфорнійському технологічному інституті його не вітали з отриманням другої нобелівської премії, а журнал «Life» навіть надрукував статтю, де цю премію назвали «образою» з боку Нобелівського комітету Норвегії. Тепер настала черга відповісти Полінгу, якого зробили вигнанцем. Полінг покинув Каліфорнійський технологічний інститут, де пропрацював сорок два роки. Він перебрався в Санта-Барбару, де працював професором у Центрі досліджень демократичних інститутів.

Полінга часто вважають найвидатнішим хіміком XX-го століття.^{[джерело?]} Він почав використання квантової механіки у хімії (квантова механіка може, в принципі, описати всю хімію та молекулярну біологію), і в 1954 році був нагороджений Нобелівською премією з хімії за дослідження природи хімічних зв'язків. Він також зробив важливий внесок в кристалографію та визначення структури білків, та був одним із засновників молекулярної біології. Він близько підійшов до визначення структури «подвійної спіралі» ДНК 1953 року, хоча Джеймс Ватсон і Френсіс Крік випередили його. Полінг був дуже багатобічним ученим, який зробив вагомий внесок у таких галузях як неорганічна та органічна хімія, металургія, імунологія, анестезіологія, психологія, радіоактивний розпад та вплив радіації на людину, на додаток до основних робіт з квантової механіки і молекулярної біології.

Полінг отримав Нобелівську премію миру 1962 року за свою кампанію проти наземних ядерних випробувань, і був єдиною людиною, яка отримала дві неподілені Нобелівські премії — тобто жодна з його премій не була розділена з іншою особою, хоча по дві премії отримали ще кілька людей: Марія Кюрі (фізика і хімія), Джон Бардін (фізика) і Фредерик Санґер (хімія). Пізніше він активно просував ідею збільшення споживання вітаміну C та деяких інших необхідних речовин. Він узагальнив свої ідеї в концепції ортомолекулярної медицини^[en], яка все ще вважається нетрадиційною з погляду більшості медиків. Він популяризував свої ідеї та дослідження в кількох успішних, але суперечливих книгах, які пояснюють його ідеї щодо використання вітаміну C й ортомолекулярної медицини.

• Pauling, L. The Nature of the Chemical Bond. Cornell University Press ISBN 0-8014-0333-2
  • Manuscript notes and typescripts (clear images) [Архівовано 14 лютого 2008 у Wayback Machine.]
• Pauling, L., and Wilson, E. B. Introduction to Quantum Mechanics with Applications to Chemistry (Dover Publications) ISBN 0-486-64871-0
• Pauling, L. Vitamin C, the Common Cold and the Flu (W.H. Freeman and Company) ISBN 0-7167-0360-2
• Cameron E. and Pauling, L. Cancer and Vitamin C: A Discussion of the Nature, Causes, Prevention, and Treatment of Cancer With Special Reference to the Value of Vitamin C (Camino Books) ISBN 0-940159-21-X
• Pauling, L. How to Live Longer and Feel Better (Avon Books) ISBN 0-380-70289-4
• Pauling, L. Linus Pauling On Peace — A Scientist Speaks Out on Humanism and World Survival (Rising Star Press) ISBN 0-933670-03-6
• Pauling, L. General Chemistry (Dover Publications) ISBN 0-486-65622-5
• A Lifelong Quest for Peace with Daisaku Ikeda
• Pauling, L. The Architecture of Molecules
• Pauling, L. No More War!
• Abram Hoffer and Pauling, L. Healing Cancer. Complementary Vitamin & Drug Treatments (CCNM Press Inc.)

В останні роки він працював в галузі так званої ортомолекулярної медицини (під ортомолекулярною він розумів нормальну, оздоровчу). З цією метою за сприяння науковця і був заснований Інститут ортомолекулярної медицини в Каліфорнії. Через деякий час інститут отримав нову назву — Науково-дослідний інститут науки і медицини імені Лайнуса Полінга.

Полінг помер 1994 року у віці 93 роки. Інститут науки і медицини переводять в Орегон. На базі Орегонського державного інституту він отримав назву Інститут Лайнуса Полінга. Кожні два роки інститут дає нагороди в 50 000 доларів (на 2007 рік) за дослідження в галузі оздоровчих відкриттів, лікування вітамінів і мінералів, дієтології тощо.

• Ім'ям Полінга названо астероїд.
• В Орегоні існує Інститут Лайнуса Полінга, де зберігають рукописи науковця і роблять їх доступними для вивчення і аналізу.
• Півфігура хіміка в актовому залі ЛНУ ім. І. Франка, скульптор — Олександр Гав'юк.

• Електронна теорія хімічного зв'язку
• Теорія вигнутого хімічного зв'язку

• Linus Pauling Online [Архівовано 8 травня 2015 у Wayback Machine.] a Pauling portal created by Oregon State University Libraries
• Francis Crick: The Impact of Linus Pauling on Molecular Biology (transcribed video from the 1995 Oregon State University symposium) [Архівовано 20 вересня 2012 у Wayback Machine.]